«Ми не знаємо, навіщо Путін їде до Бухареста. Але навіть якщо тільки чутки про його можливий приїзд на Ризький саміт 2006 року затьмарили собою весь порядок денний, неважко здогадатися, який резонанс викликає його реальна присутність. Він може просто зіпсувати весь саміт!» — такий емоційний пасаж почув «Телеграф» iз вуст високопосадового генерала НАТО, який коментував майбутній візит президента Росії на саміт Альянсу до Румунії. За два тижні до початку відповідального міжнародного форуму «Телеграфу» вдалося побувати в брюсельській штаб-квартирі НАТО й на власні очі побачити, як жорстко й нервово проходить передсамітівська підготовка.
УКРАЇНУ ТА ГРУЗІЮ ЛОБІЮЄ «МОЛОДА ГВАРДІЯ»
Суть призначеного на 2 квітня саміту, здається, поки незрозуміла навіть самим керівникам НАТО. За два тижні до заходу ніхто з них — ні відкрито, ні інкогніто — не міг розповісти журналістам, якою ж буде порядок денний зустрічі. Не називалися навіть імена всіх запрошених. Усе ще може змінитися в останню мить, пояснювали натовці.
Однак дві інтриги в програмі заявлені точно: приїзд Володимира Путіна й можливість розширення НАТО. Взаємозв’язок подій ніхто заперечувати не намагається. Росія з самого початку виступала проти вступу до Альянсу Грузії та України. Серед учасників самого НАТО відкрито подібну позицію регулярно озвучують Німеччина та Франція. Хоча відомо, що неофіційно їхні побоювання поділяють й інші держави «старої» Європи.
Однак крім Вашингтона Київ і Тбілісі мають іще з десяток «вірних лобістів». Напередодні саміту «молода гвардія» — Польща, Латвія, Литва, Естонія, Болгарія, Румунія, Чехія, Словаччина, Словенія — навіть вирішила особисто попіклуватися про Україну та Грузію, надіславши генсеку НАТО Яапу де Хоопу Схефферу відповідне звернення.
Щоправда, сам генсек поки не схильний роздавати аванси. На зустрічі з журналістами, де в ролі єдиного представника російськомовних ЗМІ був присутній і «Телеграф», Схеффер визнавав, що не може прогнозувати результат переговорів. Усі питання в Північноатлантичному альянсі вирішуються тільки консенсусом, тобто повною згодою всіх 26 нинішніх членів НАТО. Генсек підкреслював, що на остаточне рішення не зможе вплинути жодна держава за межами блоку (очевидно, маючи на увазі Росію), хоча зрозуміло, що формально заблокувати весь процес може навіть одне вето Німеччини.
БУШ ПРИЙМАЄ КАНДИДАТІВ
У Брюсселі постійно нагадують, що на бухарестському саміті йтиметься не про вступ України та Грузії до Альянсу, а лише про можливості їх приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Однак, як зазначають у кулуарах НАТО, після підписання документа питання про входження новобранців стане формальністю. І чим ближче саміт, тим голосніше серед ветеранів Альянсу звучить запитання: а чи треба?
У випадку з Україною натовців бентежить відсутність чіткої політичної позиції керівництва країни. «Їм слід нарешті визначитися, хочуть вони вступати чи ні. І вже тоді підлаштовуватися під стандарти Альянсу», — зауважив один із чиновників НАТО. Згідно з результатами останніх моніторингів, ідею про вступ до Північноатлантичного альянсу сьогодні не схвалює більш як половина населення країни. І хоча сам Президент України Віктор Ющенко буквально за день до саміту зустрінеться з президентом США Джорджем Бушем, гарантій, що в Бухаресті 26 країн-учасниць проголосують за прийняття України, не дає ніхто.
Так само туманно виглядають і перспективи Грузії. Зустріч Джорджа Буша з Михаїлом Саакашвілі провели заздалегідь — 21 березня президент Грузії злітав за океан, щоб особисто поговорити з господарем Білого дому. Буш підтвердив готовність підтримувати прагнення Грузії, але це було сказано вельми обтічно: мовляв, НАТО від членства Грузії, звісно, виграє, але яку ціну за це готовий заплатити Вашингтон та інші, залишилося незрозумілим.
СТАРИЙ СВІТ НАЛАШТОВАНИЙ ПРАГМАТИЧНО
Країни Західної Європи в ролі пріоритетів, схоже, обрали для себе партнерські відносини з Росією та енергетичну безпеку. У свою чергу, для Росії питання взаємодії Грузії та НАТО дійсно має значення. На думку незалежних аналітиків, у разі вступу цієї країни до Північноатлантичного альянсу, Росії не залишиться іншого виходу, крім розміщення своїх військових баз на території Південної Осетії й Абхазії. А це означає, по-перше, фактичну анексію цих територій Росією (нехай і зі згоди населення цих невизнаних республік), а по-друге, новий виток напруженості на Кавказі й високу ймовірність збройного конфлікту.
За два тижні до бухарестського саміту в Брюсселі явно не могли сказати, що переважніше — «кинути» Вашингтон чи залишитися вірним колись проголошеному принципу «відчинених дверей». За однією з версій, на саміті в Бухаресті питання про Грузію й Україну може так і залишитися «кулуарним». Рішення про їхнє приєднання до плану, а зрештою й до самого Альянсу ухвалять пізніше — в спокійнішій обстановці, без Путіна. Хоча зрозуміло, що й цей сценарій не допоможе позбавити НАТО, мабуть, найактуальнішої сьогоднішньої загрози — загрози внутрішнього розколу.
