З 1 січня 2007 року Німеччина розпочне головування в Європейському Союзі. Крім цього, вона головуватиме і на саміті восьми найбільш розвинутих країн світу. Зрозуміло, що позиція Берліна буде чи не визначальною при підготовці порядку дня питань, які вирішуватиме євроспільнота протягом наступного півріччя. Як головування Німеччини може вплинути на відносини між Брюсселем і Києвом, а також перспективу майбутнього членства України в ЄС? Якою бачить Німеччина зовнішню політику України? Чи виробив Берлін нову східну політику і як в Німеччині оцінюють те, що Україна не скористалася шансом перейти до вищого рівня відносин з НАТО, до етапу Плану дій щодо членства в цій оборонній організації? Яке відношення в Німеччині до нейтралітету, який пропагують в Україні деякі політики і партії. Про це все розповідає Надзвичайний та Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Райнгард ШЕФЕРС.
ПОСЛІДОВНІСТЬ І ПРОГНОЗОВАНІСТЬ
— Пане посол, чи залишається зовнішня політика України послідовною і передбачуваною після запровадження політичної реформи? Чи є передбачуваним у реалізації зовнішньої політики нинішній уряд України?
— Я вважаю, що українська зовнішня політика і за нового уряду залишається послідовною. Я можу сказати, що новий уряд України досі діє послідовно і стежить за тим, щоб дотримувалися українські національні інтереси. В принципі перед новим урядом залишилися ті самі вимоги. Як приклад можна назвати вступ України в СОТ і пов'язані з цим внутрішні та економічні перетворення. До переліку досить важливих питань слід віднести майбутні переговори між ЄС та Україною щодо нової розширеної угоди і відносини між Україною та НАТО, а також роль України в урегулюванні придністровського конфлікту. Стосовно всіх цих питань новий уряд зробив важливі заяви і взяв на себе важливі зобов'язання, які ми оцінюємо відповідно. Тому в мене немає причини говорити про те, що уряд буде діяти непередбачувано.
— Чи зможе, на вашу думку, Президент України гарантувати незмінність зовнішньополітичного курсу країни — інтеграцію в ЄС і НАТО, зважаючи на те, що український прем'єр фактично ставить питання про усунення міністра закордонних справ Бориса Тарасюка? Зокрема, Віктор Янукович гостро висловив невдоволення опозиційністю голови зовнішньополітичного відомства.
— Ми не хотіли, щоб питання ставилося так, що тільки Президент гарантує зовнішньополітичний курс України. Німеччина є дружньою до України країною і для нас було б дуже важливо бачити, що обидва табори виконавчої влади спільно працюють над питанням вироблення і формування зовнішньої політики. Звісно, можуть бути різні уявлення і незначні відмінності щодо деталей. Але не можна допустити того, щоб питання ставилося так, що зовнішню політику України визначає або Президент, або прем'єр-міністр. Необхідно, щоб вони обидва визначали і формували цю політику. Тому ми рішуче закликаємо до того, щоб питання зовнішньої політики не належали до тієї сфери, де б сперечалися ті чи інші сторони виконавчої влади. Адже це надзвичайно шкодить розвитку України.
НІМЕЦЬКЕ БАЧЕННЯ
— Чи вироблено в Німеччині нове чітке бачення Європейського Союзу, зважаючи на те, що ваша країна буде головувати з 1 січня наступного року в цьому об'єднанні?
— Німеччина з самого початку належала до країн засновниць Європейського Союзу. Всі німецькі політичні партії мають таке бачення Європи, яке стосується наповнення і змісту ЄС. Німеччина належить до тих сил, які значною мірою просували процес переговорів стосовно формування конституції ЄС. Тому на даний момент ми прикро вражені тим застоєм, який виник в цьому конституційному процесі.
Ми прагнемо, щоб ЄС став політичним та економічним гравцем на міжнародній арені, представляючи інтереси своїх членів. Адже з огляду на ті глобалізаційні процеси, які відбуваються у світі, окремим країнам ЄС, звісно, важко самостійно захищати свої інтереси. Тому всі країни Євросоюзу повинні поступитися частиною свого національного суверенітету для наднаціональних об'єднань. На даний момент це частково відбулося. Але конституція також пропонує інші кроки стосовно цього, адже ми б хотіли, щоб кожна країна могла зберегти свою національну самобутність. Тому проект конституції мусив містити розумний баланс між цими двома устремліннями: передачею частини національного суверенітету та збереженням національної самобутності. І це вдалося. Що стосується географічних кордонів ЄС, то тут немає якоїсь остаточної чіткої думки. Ведуться лише дискусії, чи можуть існувати такі кордони.
— Чи підтримає Німеччина зміни правил вступу до ЄС? Оскільки стало відомо про те, що такі пропозиції закладено в підготовленій Європейською комісією доповіді «Спроможність ЄС інтегрувати нові члени».
— Ми пережили досить значний і потужний процес вступу нових країн до ЄС. Новий етап вступу до Євросоюзу очікується 1 січня 2007 року, коли до євроспільноти приєднаються Болгарія та Румунія. Таким чином в ЄС буде 27 членів. За останні роки Євросоюз став набагато більше гетерогенним, ніж це було до цього часу. Тим важливіше виробити спільні правила, які б регулювали дії тієї чи іншої країни. Такі правила були запропоновані в новій конституції, яка ще не набула чинності. На даний момент ми ведемо переговори стосовно вступу до ЄС таких країн, як Хорватія і Туреччина. Для деяких країн Балканського півострова ми відкрили перспективу членства із застереженням, що вони мають виконати певні передумови. Відтак, перед нами — досить складний процес і процедури. Однак, слід зауважити, що з огляду на той стан, який зараз склався в євроспільноті, всі члени ЄС і Європейська комісія висловлюються за строгий підхід під час переговорів стосовно оформлення договорів з новими країнами — членами ЄС. І, зокрема, йдеться про необхідність проявлення певної строгості у питаннях виконання взятих на себе правових зобов'язань нових членів ЄС.
ПІДВЕДЕННЯ ДО ДВЕРЕЙ ЄС
— Київ теж тривалий час ставить перед Брюсселем питання щодо відкриття перспективи членства в ЄС. Україну в цьому прагненні підтримує низка країн нових членів ЄС, які зазначають, що перспектива була для них стимулом у провадженні необхідних реформ. Чи готова Німеччина використати свій авторитет, і під час головування підтримати Україну в тому, щоб вона побачила перспективу членства, хай навіть дуже далеку?
— На даний момент ЄС і Німеччина вважають, що Україну необхідно якомога ближче підвести до Європейського Союзу стосовно наповнення змістом суттєвих питань. Разом iз тим, з огляду на ті питання, які існують в ЄС, євроспільнота зараз не в змозі відкрити чіткі й конкретні перспективи членства в ЄС. Надання конкретної перспективи членства означає для Європейського Союзу певні юридичні зобов'язання. І на даний момент ЄС не може взяти на себе такі юридичні зобов'язання, оскільки він не спроможний прийняти до свого складу таку велику європейську країну як Україна. У принципі це не означає відмову ні стосовно українського покликання в Європі, ні щодо відкриття перспективи членства України в ЄС. Тому під час німецького головування в ЄС ми прагнемо укласти новий великий договір з Україною, в основі якого має бути створення зони вільної торгівлі. А це відкриває перед Україною можливість доступу до велетенського спільного ринку, який охоплює близько 500 мільйонів громадян. Усе це також має бути підтримано низкою галузевих угод, які стосуються досить-таки широкого кола економічного життя України.
— Зважаючи на останні події в Україні, чи бачите готовність уряду і Верховної Ради ухвалити низку СОТівських законів, щоб практично перейти до конкретних переговорів з цієї угоди?
— Мені важко судити про це. Адже це питання політичної волі. Якщо в українського керівництва буде відповідна політична воля, то вдасться остаточно ухвалити низку необхідних законів. У цьому мене запевнили декілька високопосадовців українського уряду. Я знаю, що ухвалення цих законів пов'язано з деякими суперечностями, оскільки зачіпає інтереси тієї чи іншої сторони. Я думаю, що на даний момент для України немає іншого шляху як досягти внутрішньополітичних компромісів, які, можливо, включали б певну компенсацію тим сторонам, котрі відчули б якісь складнощі у зв'язку із ухваленням СОТівських законів. Загалом, хотів би сказати, що в інтересах України стати членом великої спільноти, об'єднаної режимом вільної торгівлі. Хотів би ще раз нагадати про те, що членство України в СОТ є необхідною передумовою для того, щоб розпочати переговори для зони вільної торгівлі з ЄС.
— Днями ви були в Донецькій області. Чи відчули ви під час спілкування з регіональною економічною елітою зацікавленість і налаштованість вступити до СОТу, щоб розвивати тісніші відносини з Євросоюзом?
— Так, звичайно, я мав розмови з представниками, як ви сказали, економічної еліти і вони всі висловилися за вступ до СОТ.
«НОВОЇ СХІДНОЇ ПОЛІТИКИ» НЕМАЄ
— Якщо ми повернемося до українсько-німецьких відносин. У пресу просочилися відомості, що Німеччина розробляє нову східну політику Ostpolitik, яка регулюватиме відносини з країнами, які розташовані на сході. Деякі експерти стверджують, що нова політика будується з огляду на стосунки з Росією. Зокрема, Богдан Осадчук, який проживає в Берліні, назвав таку політику русофільською. Чи відповідають такі повідомлення дійсності? Чи підтримує таку політику німецький канцлер Ангела Меркель, оскільки, як відомо, ці документи готували представники соціал-демократичної партії?
— «Нової східної політики» немає. Я вважаю, що всі ці повідомлення мають спекулятивний характер і пов'язані з окремими висловлюваннями чи окремими кроками тієї чи іншої сторони. Що стосується німецької східної політики, то я дуже добре знаю її ще з 1990-х років. Протягом шести років я обіймав відповідальні пости в німецькому керівництві, зокрема, у відомстві федерального канцлера і можу засвідчити про те, що ця політика вирізняється своєю послідовністю. Я вважаю, що помилково приписувати Німеччині таку східну політику з оглядкою на Росію. Такий несправедливий закид висловлювали часто і в минулому. Німецька політика, якщо говорити про ставлення до Росії, не може не зважати на велике політичне, економічне і енергетичне значення Росії. І, зокрема, ми відзначаємо центральну роль Росії в цьому питанні не тільки для Німеччини, але й для всієї Європи. Але роль Росії ще не означає, що свої відносини, свою політику до інших країн, зокрема, до такої країни, як Україна, ми будемо формувати, дивлячись через призму відносин iз Росією. У нас досить велика зацікавленість у тому, щоб розвивати політичні, економічні та культурні відносини з Україною на самостійній і рівноправній основі.
— Ви згадали про Росію, де відбуваються досить-таки негативні процеси: ксенофобія по відношенню до інших націй, порушення прав людини. Німеччина свого часу теж пережила досить складний період. Чи не могла б ваша країна зараз як лідер ЄС порушити це питання серед країн євроспільноти і вказати Росії на недопустимість порушень прав людини, свободи слова та преси?
— Ті явища, про які ви говорите, існують не тільки в Росії та Німеччині, але в тій чи іншій формі майже в кожній європейській країні. Цей феномен відрізняється лише мірою свого вияву. А в Росії, яка є дуже великою країною, ці явища особливо впадають у вічі. Я хочу вас запевнити в тому, що ці складні питання обговорюються як на двосторонньому рівні між Німеччиною та Росією, так і на рівні ЄС і Росія. Наш політичний діалог є настільки якісним і глибоким, що ми можемо спілкуватися стосовно будь-яких складних тем. Проте це не означає, що ми завжди чи часто маємо однакові погляди щодо цих тем.
ДІАЛОГ І КОНТРОЛЬ НІМЕЦЬКОГО НАПРЯМКУ
— Чому не виходить діалогу між Президентом України Віктором Ющенком і канцлером Ангелою Меркель? Як це відбивається на розвитку двосторонніх відносин між нашими країнами?
— Я не хотів би говорити про те, що в нас немає діалогу. Навпаки, я хотів би сказати про те, що між нашими країнами склався інститут формальних зустрічей. Це — міжурядові консультації, які цього року довелося перенести з огляду на те, що спочатку в нас відбувалися вибори до німецького парламенту, а потім вибори в Україні, за якими наступив тривалий процес формування уряду. Що стосується відносин між Президентом і федеральним канцлером, я хочу сказати, що між ними не так давно відбулася детальна телефонна розмова.
— Чи можна тоді очікувати, що найближчим часом може відбутися особиста зустріч між ними?
— Для такої зустрічі потрібен час. Але на даний момент ми ще його не визначили. Річ у тім, що пані Меркель є не лише канцлером, але й головою партії. Незабаром до неї перейде головування як в ЄС, так і в рамках G8 — «Вісімки». І можете собі уявити, чим більше часу проходить, тим менше є можливостей для таких часових віконечок, щоб влаштувати таку зустріч. Якби ми подивилися на календар зустрічей пані Меркель на вісім місяців, то ми б їй не позаздрили.
— Недавно заступник голови Секретаріату Президента України Олександр Чалий сказав, що Ющенко буде відповідати за напрямок — розвиток українсько-німецьких відносин. Чи вважають в Берліні, що дійсно Президент може взяти під контроль цей напрямок, чи все-таки більше на це буде впливати голова українського уряду, зважаючи на те, що уряд і парламент все більше перебирають на себе повноваження у зовнішній політиці?
— Усі три політичні сили, про які ви говорите, повинні в тій чи іншій мірі брати участь у формуванні зовнішньої політики. Ми як дружня країна, партнер, повинні зважати на цю обставину. Я знаю, що ситуація з організаційно-правовими і політичними засадами формування зовнішньої політики в Україні не зовсім однозначна і потребує тлумачення, але ми очікуємо від наших партнерів, що вони сформулюють свою зовнішню політику таким чином, щоб наші відносини будувалися і розвивалися належним чином. Ми, власне кажучи, перебуваємо в постійному контакті з усіма сторонами політичного процесу, зі всіма партіями. Я особисто як посол, і представники уряду Німеччини.
ГАЗОТРАНСПОРТНИЙ КОНСОРЦІУМ І ЛІЦЕНЗУВАННЯ
— Раніше ваш попередник Дитмар Штюдеманн в інтерв'ю «Дню» сказав, що Німеччина зацікавлена у відновленні переговорів щодо газотранспортного консорціуму. Яка зараз позиція Берліна щодо цього питання, зважаючи на те, що Ющенко в телефонній розмові з пані Меркель заявив про готовність України відновити такі переговори?
— Я також підкреслюю принципову готовність Німеччини щодо реалізації положень меморандуму про взаєморозуміння, в якому йшлося про те, що три сторони візьмуться за формування тристороннього консорціуму. Угода про створення консорціуму є, але, на жаль, не було спроб розпочати реалізацію такого наміру. Для нас як третього партнера не має сьогодні особливого сенсу проявляти конкретну ініціативу в той момент, коли два прямих учасники — Україна та Росія — не досягли єдиної думки стосовно принципів формування такого консорціуму. Зі свого боку, хочу підкреслити: федеральний уряд і німецькі підприємства, які можуть бути залучені до цього, мають принципову зацікавленість діяти в цьому напрямку.
— Тобто зараз ви чекаєте на узгоджені кроки України та Росії?
— Принаймні на перші кроки, які б дозволили нам говорити про менеджмент газотранспортних проводів чи, скажімо, прокладення нових трубопроводів.
— Якщо продовжити тему ділових відносин між нашими країнами, то хотілося б почути вашу думку стосовно того, чи змінився при новому уряді України інвестиційний клімат для німецького бізнесу? Чи проявляють німецькі підприємці більшу активність з тим щоб йти на український ринок? Чи вони все- таки мають якісь застереження чи побоювання?
— Застережень немає, але з боку потенційних інвесторів з німецької сторони є певного роду обережність. Хоча вони проявляють велику зацікавленість інвестувати в Україну, працювати на українському ринку. Але є певні побоювання щодо неповної сформованості правових рамок для іноземних інвестицій. Що стосується мене, то я оптимістично налаштований на те, що нам вдасться показати німецьким підприємствам і об'єднанням німецьких підприємців, що Україна на сьогодні є цікавим місцем для бізнесу та інвестування, що в Україні існує велетенський потенціал, політична воля уряду. Разом з тим, я хочу зі всією чіткістю сказати, що є певні кроки, які свідчать не на користь українського уряду щодо економічних відносин між нашими країнами. І, з огляду на це, я разом зі своїм американським колегою відправив відповідного листа до українського уряду, де йдеться про ліцензування, квотування експорту зерна. На наш погляд, це рецидив старих часів, адже такі дії завдають шкоди третій стороні. І, я сподіваюся, що таке втручання не повториться.
ПДЧ І НЕЙТРАЛІТЕТ
— На вашу думку, що Україна втратила не приєднавшись до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)? Або, можливо, щось виграла? І відповідно виграло чи програло НАТО від того, що Україна не скористалась таким шансом?
— Як дипломат, який досить тривалий час займався питаннями безпеки, мушу сказати, що в той спосіб, яким Україна прореагувала на можливість приєднання до ПДЧ, вона нічого суттєвого не втратила. При цьому хочу звернути увагу на наступне. По-перше, на згоду прем'єр- міністра розвивати й надалі проекти, які були започатковані з НАТО, а також розроблені плани. По-друге, на його згоду проводити належним чином роз'яснювальну роботу серед населення, громадськості стосовно того, що собою уявляє НАТО. По-третє, український уряд залишив за собою право вступу до НАТО в майбутньому. Найважливішим є цілеспрямована співпраця на основі існуючих зобов'язань. У свій час питання Плану дій щодо членства виникне знову. Після відповідної підготовки, це стане лише останнім формальним кроком.
— Чи не здається вам, пане посол, що Янукович міг свідомо відмовитися від переходу до ПДЧ, щоб не виконувати нові обов'язки, які конкретно вимагають боротьбу з корупцією, запровадження верховенства права, тощо?
— Ні, я так не думаю. Хоча, в принципі, названі пункти чи критерії: боротьба з корупцією та дотримання верховенства права — є необхідними передумовами зближення з НАТО. Більше того, я хочу сказати, що це необхідні й більш важливі передумови для зближення України з Європейським Союзом і про це ми будемо ще чимало дискутувати. І, звичайно, співробітництво з НАТО, яке ведеться зараз, в якійсь мірі порушує питання боротьби з корупцією чи дотримання верховенства права. Потім треба сказати, що ПДЧ не є панацеєю. Це є просто формальний крок у співпраці. Більше того, хочу сказати, що в нас уже є розширений План дій, над яким працюють обидві сторони.
— Як ви відноситесь до ідеї нейтралітету України, яку пропагують в нашій країні деякі партії? Вони, зокрема, наводять приклади Австрії та Фінляндії.
— Я особисто вважаю, що поняття нейтралітету не пасує до XXI століття. Це поняття з минулих часів, яке повільно розвивалося в названих вами країнах. Це поняття базувалося з огляду на специфічні традиції та історичний розвиток тієї чи іншої країни в часи конфронтації блоків. Що таке нейтралітет сьогодні? Стосовно кого чи чого? Адже погляньмо на ситуацію: період холодної війни закінчився. Чи стала Росія нейтральною з огляду на ту тісну співпрацю, яку вона веде з НАТО, зокрема, навіть у рамках ради НАТО — Росія? На мій погляд, для України таке поняття не є достатньою політичною метою. Україна не є Швейцарією. Україна є великою країною з цілком специфічною історією. Майбутнє України полягає з одного боку в тісних стосунках і тісному розвитку відносин з Європою, європейськими структурами, а з іншого боку, у підтриманні добросусідських відносин з Росією. Над цими двома цілями необхідно багато працювати. У зв'язку з цим для існуючих проблем нейтралітет не був би панацеєю.
