Кожного дня набирає обертів міжнародний тиск, спрямований на те, аби змусити лівійського лідера Муаммара Каддафі піти у відставку. У відповідь на криваві події в Лівії — за два тижні зіткнень у цій країні загинула, за незалежними оцінками, щонайменше тисяча осіб — Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію, яка забороняє полковнику Каддафі, членам його сім’ї та політичним союзникам залишати країну, заморожує його активи за кордоном і вводить ембарго на продаж зброї. Хоча ці кроки носять здебільшого лише символічний характер, Каддафі став першим чинним головою держави, якого Рада Безпеки ООН, що часто страждає на розбіжності, цього разу одноголосно вирішила притягнути до міжнародного суду. Характерно, що Росія і Китай приєдналися до Заходу, підтримавши його вимоги щодо кримінального переслідування Каддафі за воєнні злочини.
Слід зазначити, що тон у даному випадку задавали США, яких раніше обвинувачували в тому, що вони надто мляво реагували на події в Тунісі та Єгипті. Вашингтон першим оголосив про введення санкцій проти Лівії. Як заявив президент США Барак Обама, будуть заморожені активи лівійського лідера Муаммара Каддафі, його родичів і найближчих соратників. Окрім цього, за словами Обами, США обмежать на своїй території користування нерухомістю, яка належить владі Лівії, щоб не допустити її незаконного привласнення. Раніше США оголосили про призупинення діяльності свого посольства в Тріполі.
«Полковник Каддафі втратив довіру свого народу», а його легітимність «зменшилася до нуля», як заявив минулої п’ятниці прес-секретар Білого дому Джей Карні. Він особливо підкреслив, що США залишають за собою право на будь-які заходи відносно Лівії, не виключаючи й воєнних дій. «Сполучені Штати зобов’язуються використовувати повний спектр своїх можливостей для спостереження за поведінкою режиму Каддафі, аби забезпечити збір доказів подальшого насильства і звірств, скоєних щодо лівійського народу», — наголосив прес-секретар Білого дому. У свою чергу держсекретар Гілларі Клінтон повідомила, що Сполучені Штати налагоджують контакти з лівійською опозицією і не ведуть переговорів із Каддафі. «Ми хочемо, щоб він пішов; ми хочемо, щоб він покінчив зі своїм режимом, а також відкликав віддані йому війська і найманців, — заявила держсекретар США. — Як він це зробить — йому вирішувати».
Країни ЄС також погодили заходи проти режиму лівійського лідера Муаммара Каддафі, повідомила британська Daily Telegraph із посиланням на джерела у МЗС ФРН. За даними видання, заходи, які буде офіційно введено на початку майбутнього тижня, включатимуть ембарго на постачання до Лівії будь-яких виробів та матеріалів, які можуть використовуватися у військових цілях, заборону на в’їзд до Євросоюзу керівних діячів режиму і заморожування їхніх банківських активів.
У неділю увечері Італія, у якої були доволі близькі взаємини з Лівією як зі своєю колишньою колонією та одержувачкою великих інвестиційних коштів, заявила про тимчасове припинення дії договору про дружбу та співпрацю з цією північноафриканською країною.
Британія також заявила про те, що скасовує дипломатичну недоторканність для лівійського лідера та членів його родини, зокрема, для його широко відомого сина Сейфа аль-Іслама, у якого доволі тісні зв’язки зі Сполученим Королівством.
Британський прем’єр Девід Кемерон повторив заклик Барака Обами і закликав Каддафі піти. Прем’єр-міністр заявив: «Усе це є явним і чітким сигналом: полковнику Каддафі час іти, і йти зараз. Із ним у Лівії немає майбутнього».
Утім, сам лівійський лідер заявив у телефонному інтерв’ю сербському телеканалу, що ці санкції не мають юридичної сили. «Народ Лівії мене підтримує, маленькі групи повстанців уже оточено, і з ними обійдуться належним чином», — заявив Каддафі.
Тим часом із Лівії надходять повідомлення про те, що повстанці оточують столицю країни Тріполі, яка залишається останнім бастіоном лідера країни Муаммара Каддафі. Схід країни перейшов під контроль антиурядових сил. Повстанці також зайняли місто Ез-Завія, що за 50 км від столиці. За деякими повідомленнями, між Ез-Завією і Тріполі стоять поки що віддані Каддафі війська і найманці. Їхнє завдання — зупинити повстанців, які планують брати столицю штурмом. В Ез-Завії на бік опозиції перейшли поліцейські і розташовані в місті військові. Боїв уникнути не вдалося, але зіткнення виявилися менш масштабними, ніж в інших частинах країни.
У місті Бенгазі, столиці «вільної Лівії», що стало центром виступів, сформовано опозиційну Національну раду, яка повинна об’єднати зусилля всіх учасників акцій протесту. За повідомленнями ЗМІ, владу в Каддафі може взяти колишній міністр юстиції Мустафа Абдель Джаліл, який оголосив себе головою «тимчасового лівійського уряду».
Революції в арабському світі мало не поширилися на Китай. За інформацією Financial Times, китайській владі вдалося зірвати масові антиурядові виступи. Напередодні в інтернеті з’явились анонімні заклики до проведення в неділю маршу за демократію на одній із найжвавіших торгівельних вулиць Пекіна — Ванфуцзін. Проте в мить, коли він повинен був початися, кілька прилеглих кварталів було оточено силами безпеки, а людей із них було виведено. У Шанхаї поліцейські у формі і в цивільному не дозволили збиратися натовпам біля кінотеатру «Мир» на Народній площі, де також планувалося проведення протестів. Шанхайці через інтернет отримували запрошення брати участь у них.
Влада КНР сама провела пропагандистський контрнаступ. Протягом двох годин прем’єр Вень Цзябао відповідав у всіх ЗМІ на запитання, поставлені користувачами інтернету. Повідомляючи про ці події в Пекіні і Шанхаї, The Guardian називає їх першими бутонами жасминової революції. Панічна реакція силових структур показує, що вони стали несподіванкою для китайського режиму, хоча у багатьох поки що не вкладається в голові, що в найбільш населеній країні світу може статися кольорова революція.
Останнім часом експерти і світові ЗМІ обговорюють тему соціальних мереж, інтернету як революційного чинника. Цій темі лондонська The Guardian присвятила статтю під назвою «Правда про Twitter, Facebook і арабські революції». Як відзначає видання: «Ці заворушення називають арабськими версіями антирадянських революцій у Європі кінця 1989 р., порівнювали з іранською революцією 1979 року, коли було скинуто шаха. Найчастіше ж говорять про те, що це революції, породжені медіа — інспіровані Wikileaks, Facebook і Twitter».
З іншого боку, як пише британська газета: «У відповідь з’явився цілий клас дописів, який американський медіа-аналітик Джей Розен назвав статтями «Twitter-не-може-повалити-диктатора». Автори цих дописів не просто скептично відгукуються про значення соціальних медіа в близькосхідних подіях, але часом навіть заперечують будь-яку їхню роль. Прикладами можуть бути статті Малколма Ґледвелла в Тhe New Yorker (Does Egypt Need Twitter?), Лорі Пенні в Тhe New Statesman (Revolts Don’t Have to be Tweeted) і навіть Дейвіда Краветца у британській версії Wired (What’s Fuelling Mideast protests? It’s More Than Twitter). Усі вони, виступаючи з позицій суто умоглядних,говорять про те, що революції роблять люди, а не соцмережі»
І справді, погоджується автор статті, «попри поширені уявлення про те, що в Тунісі відбулась «Twitter-революція», спровокована WikiLeaks, ці ресурси не відіграли в цих подіях значної ролі. Коли почались заворушення, на весь Туніс було близько двох тисяч осіб, зареєстрованих у твітері, з них лише двісті активних користувачів. Доступ до сторінок WikiLeaks, на яких ішлося про корупцію в Тунісі, — як і їхніх перекладів арабською, — блокувався відразу по їхній появі. До того ж, для тунісців інформація WikiLeaks не була новиною. Натомість, величезне значення мав Facebook, яким у країні користується близько двох мільйонів осіб. Він залишався своєрідною лазівкою до грудня 2010 року, коли режим розпочав потужну атаку на соціальну мережу».
Разом із тим, додає The Guardian, «в Єгипті Twitter відіграв важливу роль в організації виступів проти режиму Хосні Мубарака. У цій країні культура використання соціальних медіа є набагато поширенішою та розвиненішою, ніж у Тунісі. Влада відповіла на виступи, віддавши мобільним операторам наказ заборонити пересилання смс. Те саме згодом зробив у Лівії Муаммар Каддафі».
Британське видання відзначає, «у Єгипті інформація про місце, час та обставини проведення демонстрацій поширювалась Facebook і Twitter, а дванадцятисторінкова інструкція для учасників протестів пересилалась електронною поштою. Тоді режим Мубарака — як раніше Бен Алі в Тунісі — відключив інтернет і 3G-мережу. Після чого соціальні мережі замінив аналоговий еквівалент твітера — плакати з інформацією про те, де й коли збиратись наступного дня, які демонстранти тримали над головою».
Ще одним чинником важливості соціальних медіа в цих подіях, — наголошує The Guardian, — стало поширення інформації традиційних медіа, яким довіряють у регіоні, зокрема супутникової мережі «Аль-Джазіра». Канал був вимушений поширювати свої матеріали через Facebook, youtube і Twitter, адже його сигнал блокували у країнах, де відбувались заворушення. Так фото і відео вуличних протестів повертались до повсталих країн із соціальними медіа, пройшовши через катарський телеканал.
Чи був задіяним чинник соціальні мережі при організації революції в Лівії і якою мірою вплинуть санкції на лівійського диктатора, чи змусять його піти з посади? Про це читайте в коментарі «Дню» українського експерта з Близького Сходу.
КОМЕНТАР
Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру Близькосхідних досліджень, Київ.
— Навряд, чи санкції змусять Каддафі піти з посади. Вони лише якоюсь мірою пришвидшать падіння Каддафі. Там зброї вистачає, але по деяких країнах, звісно, це вдарить, зокрема по Росії. Там пророкують уже втрати на суму приблизно 4 млрд. доларів. Загалом, санкції — це ставлення світового співтовариства до цієї людини. Це лише додасть одним упевненості, а в інших це викликає певну розгубленість. Навряд чи це може безпосередньо вплинути на хід громадянської війни в Лівії, а опосередковано, дійсно, це підриває позиції Каддафі.
Що стосується легітимності санкцій щодо Лівії, то слід зважати на дві речі. Це вічна суперечка між крайніми поглядами. З одного боку — суверенітет, як суверен, я роблю все, що мені заманеться в країні, а з іншого боку, суверенітет обмежується там, де порушуються права людини. І в сучасному світі використання зброї проти мирного населення, вбивство власних громадян, що можна назвати злочинами проти людства, — це вище за суверенітет. А в даному випадку можна абсолютно спокійно застосовувати міжнародне право.
Підтримка Китаєм санкцій свідчить про те, що проблема полягає в самій Лівії і самому Каддафі. Я думаю, що це диктатор, від якого всі втомилися. Він уже ні для кого не представляє інтересу. Загалом, Каддафі не позаздриш.
На противагу революції Єгипту, в Лівії соціальні мережі відіграли не значну роль. Будь-яка диктатура потребує певної мовчазної згоди серед населення і готовності сприймати легітимність цієї диктатури. І відповідно очікування, що диктатор буде забезпечувати певний рівень благ, щоб дозволяти цій структурі більш-менш функціонувати. Серед багатьох країн диктатури махлюють. Вони не можуть виконувати ці функції і в один чудовий момент просто швидко складаються як картковий будиночок. Вони дуже не стійкі, не можуть гнучко реагувати на проблеми, які накопичуються постійно, йдуть таким валом. Тоді диктатури розвалюються, через неспроможність адекватно реагувати. А протиріччя у Лівії існували і до того ж усюди були невдоволені. А Бенгазі завжди був таким осередком опозиції, опозиційних ідей, поглядів. Але раптом все це складається в один пазл і все вибухає, і це зупинити доволі складно.
Я не думаю, що в Лівії мережеві структури мали серйозний вплив. Якщо ми беремо до уваги Єгипет, де всі говорять про мережеві структури і посилаються на інтернет, Twitter, Facebook, то це було важливо для першого етапу мобілізації, щоб можна було зібрати активістів. Реальна мобілізація і подальший розвиток подій свідчать, що це відбулося не лише через інтернет. Мобілізація відбувалось через міські комітети, мечеті, тобто через багато існуючих і діючих реальних структур. Це так звана блокова мобілізація. Мова йде про те, що аполітичні структури, які об’єднують громадян із тих чи інших причин, в один чудовий момент починають ставати політичними і таким чином блоками приєднуватися до цього руху. Приблизно те саме відбулось і в Лівії через народні комітети, які були стовпом лівійської Джамахірії. Значною мірою ці народні комітети були фікцією до цього періоду. І раптом вони можуть наповнюватись таким змістом і тоді ці комітети реально перебирають на себе владу. Це дуже цікавий момент, який ми спостерігаємо на прикладі Лівії.
Що стосується заяв лівійського диктатора про те, що його противники наїлися галюциногенних пігулок і ними керує аль-Каїда. Ми також під час помаранчевої революції чули про американські валянки і наколоті наркотиками апельсини. Це не нове явище. А завершення революції — кінець режиму Каддафа залежить від Аллаха.
