Демократичні режими в Латинській Америці діляться на ті, які є зразком для всього світу — Чилі, Коста-Ріка й Уругвай, — і слабкі, що їх із сумнівом можна назвати демократіями, — такі, як Гватемала, Гаїті та Венесуела. Демократіям у цьому регіоні загрожують безліч небезпек, однак одну з принципових проблем можна вирішити відносно просто: повсюдний низький рівень представництва жінок у законодавчих органах цих країн.
Незважаючи на когорту видатних жінок, що грають ключову роль у політичному житті Латинської Америки, загальна відсутність жінок на політичній сцені регіону приводить до істотного дефіциту демократії. Низький рівень представництва жінок у законодавчих органах є не тільки символом вади функціонування демократій Латинської Америки; це також говорить про те, що жінки-законодавці не здатні привнести в життя свої, по суті, різні підходи до політики.
Тільки в сенаті Аргентини понад 40% складають жінки, в той час, як законодавчі збори Коста-Ріки і палата депутатів Аргентини є єдиними законодавчими органами, які перевищують 30% рівень. У дев’яти законодавчих органах регіону частка жінок складає 10% або менше.
З 1991 по 2000 рік дванадцять країн Латинської Америки ухвалили закони, що вимагають мінімальної частки жінок в партійних списках для виборів національних законодавців. Однак, незважаючи на ці закони, відсоток жінок-законодавців у багатьох цих країнах залишається дуже низьким.
Необхідно провести низку реформ, які частково залежать від існуючого законодавства про вибори у країні для того, щоб вирішити гнітючу проблему низького рівня представництва жінок у законодавчих органах Латинської Америки. Усі країни, наприклад, повинні впровадити квоти, що вимагають, щоб не більше за половину кандидатів від партій до законодавчих органів у кожному окрузі були однієї статі.
Дослідження показують, що законодавчі гендерні квоти є найефективнішими у забезпеченні виборів жінок, коли використовується система голосування за закритими партійними списками. Згідно з цією системою, виборці можуть голосувати тільки за політичні партії загалом, і, таким чином, вони не мають жодного впливу на порядок кандидатів, що обираються. За умов належного дотримання законодавчої квоти, закриті списки гарантують мінімальний рівень представництва жінок у всіх партіях усіх округів.
Наприклад, в Аргентині, Коста-Ріці та Мексиці (де використовується система закритих списків, розставляння мандатів і неухильно дотримуються квоти) є упевненість в тому, що якщо партія отримує в окрузі три місця, то принаймні одне з них отримує жінка. Система відкритих списків, коли виборці можуть впливати на порядок партійних кандидатів, що обираються, не надає такої гарантії.
У системі закритих списків список кандидатів повинен бути скомбінований: чоловік, жінка, чоловік, жінка (або навпаки). У системі відкритих списків необхідно застосовувати 50% квоту.
Неможливо з якою-небудь часткою точності передбачити, яка дія здобуде збільшення відсотка квоти в системі відкритих списків у країнах, які сьогодні мають ефективне законодавство про квоти. Однак якщо ці країни змінять свою систему відкритих списків закритими списками, відсоток жінок, що обираються, повинен вирости приблизно на 10% у випадку, якщо інші умови залишаться рівноправними. Наслідки будуть вагомі (відбудеться збільшення приблизно на 20% жінок, що обираються) у системах, в яких на сьогоднішній день не діє ефективне законодавство про квоти.
Таке законодавство повинне також мати жорсткі стандарти відповідності, які будуть контролювати та застосовувати державні виборчі органи та суди. Одним із способів забезпечення дотримання цих правил, наприклад, може стати заборона висунення кандидатів тих партій у даному окрузі, які не дотримуються законодавства про квоти.
Однак лише одні списки не приведуть до бажаного результату. Ще одним необхідним компонентом повинно стати визначення округів великого і середнього розміру для обрання національних законодавців. Жінкам важче за все отримати місце в одномандатних округах. Близько 40% законодавців Латинської Америки є єдиним законодавцем від своєї партії, обраної в окрузі, що створює серйозну перешкоду для жінок.
Переваги від проведення цих реформ подвійні. По-перше, що найважливіше, вони негайно збільшать кількість жінок у законодавчих органах Латинської Америки, що, в свою чергу, сприятиме зміцненню легітимності демократій у цих країнах.
По-друге, за рахунок збільшення присутності жінок у владних структурах реформи допоможуть створити незалежних і сильних жіночих політичних лідерів. Це дозволить у більшій мірі представити основні проблеми і політичні питання, які важливі для жінок, інтереси яких часто неадекватно представлені законодавцями переважно чоловічої статі.
Марк П. ДЖОНС — професор політології в Університеті ім. Райза. Бьорн ЛОМБОРГ — організатор Копенгагенського консенсусу, ад’юнкт-професор Копенгагенської школи бізнесу і редактор нової книжки «Як витратити 50 мільярдів доларів, щоб зробити світ кращим».
