Коли в Грузії змінилась влада, я була там. Коли влада почала ухвалювати рішення, мене там уже не було. Минуло півтора місяця після мого від’їзду, а відчуття, ніби я цієї країни зовсім не знаю. Безодня здається набагато глибшою й ширшою, ніж просто кілометри. Грузія — це вже зовсім інша країна.
Не виключено, що команда Саакашвілі багато в чому заслужила на те, що отримала. Було допущено помилки. У Грузії за часів Міши більше думали про фасади й туристів, про Захід і показові реформи. Забули про виборців: безробітних, ображених, таких, що не знайшли свого місця. Саакашвілі думав, що його перетворення рано чи пізно торкнуться всіх, а якщо не торкнуться — то такими є неминучі наслідки болючих реформ. Зате історія запише його ім’я десь в одному ряду з Давидом Будівником...
Але невдоволені повстали, проголосували за того, хто бідним дасть багатства, а слабким — силу. За того, хто покарає «зажравшихся прихвостней Саакашвили». Саакашвілі не міг дозволити собі збереження влади за рахунок фальсифікацій — Захід наполягав на прозорості і вимагав «скласти тест на демократію». Тест складено.
Прийшов Бідзіна Іванішвілі. Він ув’язнює одного «мішиста» за другим, тому що таким є суспільне замовлення (Бідзіні не складно, а замовникам приємно). Він обіцяє відкрити російський ринок для грузинської продукції, тому що цього чекають грузинські бізнесмени — їм легше і вигідніше працювати з російськими колегами, як у старі добрі часи. Бідзіна сподівається на скасування візового режиму з боку РФ, тому що цього чекають тисячі тих, хто скучив за квитками до Москви за 37 рублів. При цьому абсолютно очевидно, що дружба з Москвою й інтеграція до Північноатлантичного Альянсу — речі несумісні. Утім, мільярдер Іванішвілі обіцяє продемонструвати чудеса дипломатії. Варто дати йому шанс і почекати, не вірити злим язикам, які стверджують, що Грузія покірно повернеться до СНД і відмовиться від вступу до НАТО.
Натомість аж ніяк не треба чекати, щоб переконатися в одному: жодної домовленості з Кремлем щодо окупованих територій не буде. Не повернуться додому сотні тисяч біженців, не підуть російські війська. Нещодавно брала інтерв’ю у постпреда Росії при ООН Віталія Чуркіна. Так ось він заявив більш ніж прямо: все одно, хто прийде до влади в Грузії. Відкликання визнання Абхазії і Південної Осетії не буде.
Днями в околицях Швейцарії (як повідомили інформаційні агентства) відбулася перша за чотири з чимось роки російсько-грузинська зустріч. Ніяких конкретних підсумків переговори заступника голови МЗС РФ Григорія Карасіна зі спецпредставником прем’єр-міністра Грузії Зурабом Абашидзе не принесли. Домовилися зустрічатись раз на два-три місяці і тримати постійний контакт. Обговорювали «економічні, гуманітарні і культурні зв’язки, а також авіасполучення».
Повинна сказати, що авіасполучення між країнами давно налагоджене. Мабуть, нова грузинська влада розраховувала, що, на відміну від «нерукопожатного» Саакашвілі, їй легко вдасться повернути прихильність великого сусіда і, як мінімум, відкрити кордон з РФ. Але особливого захоплення Москва не висловлює. Вона діє в своїх інтересах, і до цих інтересів новий потік гостей із півдня не входить.
Тим часом у Грузії знову в пошані такі типи, як Роберт Стуруа. Яка різниця, чи талановитий знаменитий режисер. Важливо те, що він не любить вірмен. А це повинно бути категорією, неприйнятною для будь-якої влади. Але для влади нової важливо тільки те, що Стуруа, крім вірмен, не любить Мішу. Судячи з того, що зараз відбувається в Грузії, Революції троянд не вдалося скасувати прагнення до реваншизму, не вдалося змінити менталітет. Так, вибори пройшли мирно і прозоро. На цьому європейські стандарти закінчились. Прорости і зміцнитись у цій пострадянській країні їм не вдалося. Погано старалися...
2013-го Грузія обирає президента. Дуже хочеться вірити, що розколоте суспільство знову проголосує мирно.
echo.msk.ru, 18 грудня 2012 р.
