Путін зустрівся з членами Валдайського клубу. Вони чекали на нього в стайні. Він запізнився лише на дві години, і вони встигли познайомитися і з конем Путіна, і з ветеринаром коня Путіна. Чекала й преса — цілий натовп журналістів знемагав від нудьги.
Нарешті він приїхав — і почалося. Сорок хвилин — у присутності преси, а потім три години — за зачиненими дверима.
Чому?
Державні таємниці Путін іноземцям не видасть — це ясно. Свої справжні плани не видасть ні-ко-ли. Чому ж попрохали вийти пресу?
Невже цим іноземцям він говорить щось одне, а нам — інше? І ще запитання: це йому заважає преса? Чи їм? Чи всім їм разом?
Він зустрівся з ними увосьме (вперше — 2004-го, відразу після Беслана; потім — то в Сочі, то на кораблі...), але для нього вони — не співбесідники. Останнім гідним співбесідником Путіна був лише Ганді, але не дожив до свого щастя. А ці маститі експерти (в минулому — радянологи, зараз — РФологи) з Америки та Європи, зі знаменитих університетів і дослідницьких центрів — вони вже в певному сенсі службовці, а точніше — політологи на виклик.
Вже вісім років вони підлаштовують свій щільний графік під Путіна. Скасовують призначені зустрічі та лекції, не сплять, чекають годинами... Що ж там відбувається, коли вони залишаються наодинці з ним? Ну, не конверти ж там роздають!
Їм по-справжньому цікаво. Він дійсно лідер, точніше — Хазяїн країни, де погана політика, зате багато хорошої нафти і чудового газу. Захоче — закрутить кран (так уже бувало). Захоче — пустить торговців, увімкне зелене світло, а розсердиться — ввімкне червоне. Хазяїн — це прізвисько було в Сталіна; ні Хрущова, ні Брежнєва, ні Андропова так не називали. І Медведєва нікому на думку не спадало так назвати.
Члени Валдайського клубу вигадують «сценарії» та намагаються наставити Путіна на путь істини. Вони, ймовірно, не знають, що грають у XXI сторіччі ту роль, яку в XVIII сторіччі грали Вольтер і Дідро, листуючись із Катериною Великою.
«Madame, при вас на диво
Порядок расцветёт, —
Писали ей учтиво
Вольтер и Дидерот, —
Лишь надобно народу,
Которому вы мать,
Скорее дать свободу,
Скорей свободу дать».
«Messieurs, — им возразила
Она, — vous me comblez», —
И тотчас прикрепила
Украинцев к земле».
Говорячи прозою, милі розмови філософів з імператрицею не зупинили посилення кріпацтва.
Вісім років члени Валдайського клубу навчають Путіна радощам свободи і демократії. Результати соромно навіть обговорювати. І все ж таки — з готовністю приїжджають, посміхаються. Що приваблює?
Відмучилися, і тут же до кожного політолога кидається преса (і його країни, і світова): «Що сказав Путін? Що ви думаєте про те, що сказав Путін?..» Та після такої зустрічі можна цілий рік годуватися, розповідаючи подробиці, нюанси, нахваляючись впливом і дотепністю.
Вони, звичайно ж, його критикують, але якимсь чином відчувають межу, яку переходити не можна. Перейдеш — більше не запросять. Значить, треба знайти щілинку: критикувати (щоб не виглядати таким, що продався), але м’яко і не за головне.
Він їх завербував. Він — майстер своєї справи!
У певній мірі це зустріч резидента з агентурою. Це агенти впливу Путіна на західний світ. І вони зараз (укотре!) розкажуть Заходові: так, російська система іржавіє, гниє, розсипається, але все вирішує тут одна людина, і лише з ним має сенс домовлятися.
За останні 80 років ця «політика» вільного світу не змінилася ані на міліметр.
КОМЕНТАР «Дня»
Путін повторив ортодоксальність
— Володимир Путін використав зустріч із Валдайським клубом, щоб повторити давно наявну ортодоксальність: що він урятував Росію від хаосу і громадянської війни, що її (Росії) модель розвитку була фундаментально здоровою та її проблеми буде вирішено шляхом поступових реформ. Більшість російських експертів, які виступали раніше цього тижня, не поділяють такої упевненості. Навпаки, вони були дуже стурбованими. Тому тези, підготовлені для дискусії («Росія не повинна втратити шанс»), були напрочуд похмурими й жорсткими.
