Співголова Комітету у закордонних справах сенату США Річард Луґар є чи найбільшим другом України серед іноземних політиків. Він відвідує Україну з 1993 року, тому добре розуміється в українських справах і викликах, які стоять перед нашою країною. Чи може спричинити вступ України до НАТО до нової «дуги нестабільності»? Як Україні потрібно протистояти проти можливого використання енергетичних важелів Росією? Чи є серед американських претендентів на посаду президента лідер, спроможний повести Америку назустріч новим викликам. Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю американського сенатора Річарда ЛУГАРА.
— Пане Лугар, мабуть, ви чули заяви відомого російського експерта Сергія Караганова, який вважає, що запрошення України до ПДЧ створить нову «дугу нестабільності». Чи вважаєте ви обґрунтованими такі побоювання, що набуття Україною ПДЧ створило б ще одну «дугу нестабільності» між Росією та Україною?
— Я, звичайно, поважаю точку зору пана Сергія, і він, певна річ, є видатним фахівцем і чуйним до інших позицій. Я намагався підкреслити на сьогоднішній прес-конференції й в інших публічних заявах, що прохання надходить від трьох лідерів, котрі підписали листа тут, і що позиція Сполучених Штатів, на мій погляд, полягала б у підтримці рішення народу цієї країни. І думаю, що це дещо відрізняється від того, що каже пан Сергій. За його словами, виходить, що Сполучені Штати і Україна, навмисно чи ні, формулюють план для нестабільності у відносинах із Росією. Це, очевидно, не є моїм наміром і, я певен, не є наміром нашого президента, який старанно співпрацює з президентом Путіним та іншими, як і я на нижчому рівні, в галузі контролю над озброєннями. Ми відзначали річницю програми Нана-Лугара у Москві у теплій атмосфері у Міністерстві закордонних справ. Я зазначив все це для того, щоб сказати, що мої думки, очевидно, на користь підтримки міцності вашої країни та її зовнішньої політики, її стабільності. Але підтримка Сполучених Штатів буде тоді, коли народ цієї країни висловить своє ставлення до ідеї ПДЧ і побажає рухатися далі до справжнього розгляду (обговорення) самого членства.
— Але чи можна сказати, що через це між Заходом та Росією утвориться «дуга нестабільності», яка проходитиме через Україну?
— Останні кілька місяців, на мій погляд, Росія і Україна співпрацювали у напрямку більшої стабільності. Адже могло статися більше суперечок щодо цін на газ та інших суперечливих питань, але з іншого боку, президент Путін сам зазначив, що він хоче укладати угоди, які не ведуть до нестабільності і великих протиріч. Я ціную це. Суперечка, яка виникла внаслідок припинення постачання газу, вийшла далеко за межі того, що уявляли обидві країни, доволі осторонь від шоку міжнародної спільноти. Всі країни пильно зважають не тільки на питання стабільності, а й, з прагматичних міркувань, на питання співпраці. Але це ще не означає усунення потенційного суперництва або навіть гострих конфліктів. Ось чому я висловився також на сьогоднішній прес-конференції за те, що для України було б розсудливо виробляти більше газу та нафти із власних запасів. Але їх важко видобути, потрібно багато інвестицій, часу і міжнародного вливання капіталу. Це складні питання для України, але вірогідно вони, в кінцевому рахунку, стосуються стабільності, коли очевидно, якщо країна не є слабкою в енергетиці і не піддається тиску, і, залишаючи питання НАТО осторонь, просто знаходиться у тісних стосунках зараз із Росією.
— Пане Лугар, позаминулого року ви говорили, що Росія представляє загрозу, як Ірак і Венесуела. Чи змінилась ваша думка з того часу? Як ви бачите Росію зараз?
— Моя характеристика стосувалась енергетичної політики Росії. Мій коментар торкався виявлення тенденції, за якої націоналізовані енергетичні компанії виступають не тільки як економічні конкуренти, але й почали використовувати вагу своїх енергетичних ресурсів для ширших політичних цілей. Вірогідно це не вперше трапляється у світовій історії, але тепер ми бачимо поширення цього явища. Йдеться не тільки про Росію, я називав Іран, Венесуелу як приклад країн, які зрозуміли, принаймні на деякий час, своє становище по відношенню до інших країн, спираючись тільки на енергетику — не на військові сили, не на загальні торговельні питання, — і готові були використати цю перевагу. Я вважаю, що, у кінцевому рахунку, це є небезпечним, хоча я розумію, що для керівництва є спокуса час від часу діяти у такий спосіб. Все це я веду до того, щоби зазначити, що запобіжником проти цього буде зменшення країнами своєї уразливості. Одним із шляхів досягнення цього є збереження енергії. Наприклад, через перехід від імпортованої нафти до біопалива, або до гібридних двигунів, або через всілякі інші шляхи. Тут в України ми звертаємо увагу на два нових реактора з усіма складнощами пов’язаними з цим, які сприятимуть зменшенню енергозалежності, можливість, про яку я казав на кількох конференціях, використання вітрової енергії для виробництва 15 відсотків електроенергії в країні. Ці кроки, хоча остаточно і не усувають загрози зловживання енергетичними важелями, але дуже суттєво послабляють їхній вплив.
— Ви мабуть чули про розповідь президента Путіна, який у розмові з одним європейським високопосадовцем, сказав співрозмовнику, якщо ви турбуєтесь про енергетичну проблему України, то чому ви не платите за те, щоб Україна могла купувати дорожче російський газ. Той європейській політик сказав, що його країна не буде платити. Що б робили США, якщо Україна знову опиниться у ситуації, коли Росія підвищить ціни на енергоносії? Ви також знаєте, що обслуговування та підтримка трубопроводів робочому стані потребує багато коштів та інвестицій. Чи допоможе США Україні?
— Вважаю, що Сполучені Штати висловились би на підтримку прозорості у питанні формування ціни на енергоносії. Очевидно, що частково виникнення проблеми для України пов’язано з тим, що ціни, які брали росіяни за газ, були дуже низькими. Тепер же росіяни висловили пропозицію, що вони піднімуть ті ціни не на рівень європейських, а вище, ніж були. Очевидно, це є шоком для економіки України, зважаючи на значно нижчі ціни до цього, але також є підстави для обстоювання того аргументу, що, при справедливості до всіх сторін, є європейська ціна, а є й універсальніша — світова ціна. Отже, мені здається, що позиція Сполучених Штатів не має базуватися на факті, що люди просуваються до ринкових принципів. Можна критично ставитися до раптовості такого просування, його людяності, але потім росіяни зрозуміли, що то було не дуже слушне рішення робити це 31 грудня — раптово вимкнути постачання газу. Внаслідок чого Україна вдалася до викачування газу з газогонів, що прямували до Польщі та інших країн. Виникло скрутне становище міжнародного розмаху, якого росіяни не хотіли бачити, зважаючи на їхніх європейських споживачів. Отже, я веду до того, що формування ціни на енергоносії у кожній країні є дуже болючим питанням. Дотації для населення в Україні є суттєвими, але ця ситуація не є унікальною тільки тут. Більшість урядів, з якими я зустрічався під час цього візиту, незважаючи на те, що вони мають справу з нафтою і природним газом, надають субсидії для своїх громадян, почасти через їх бідність, тому що їх добробут не зростає миттєво, хоча достаток країни може і збільшується. Тож мені здається що є відчуття реалізму та поступовості, хоча проте ринкові попит та пропозиція вирівнюють ціну. Всі ці речі треба обговорювати в одному пакеті.
— В американській пресі багато пишеться, що зараз серед кандидатів в президенти немає політика, який міг би повести Америку до майбутніх викликів. Чи бачите ви такого політика серед нинішніх претендентів?
— Я ще не ухвалив чоловіка або жінку на президенство Сполучених Штатів, але очікую на співпрацю з успішним кандидатом, як це відбувається від президента Картера й досі. І я вдячний можливості бути порадником цим президентам, і часто виконувати завдання від імені нашої країни на прохання, і демократів, і республіканців.
— Чи може бути Хіларі Клінтон, Джон Маккейн чи хтось інший бути найпідготовленішим до роботи з новими викликами?
— Думаю, що серед кандидатів декілька мають гарну підготовку в питаннях зовнішньої політики, тож я не готовий не цей момент робити різницю між всіма моїми друзями, яки змагаються за президентство. Як ви помітили, майже щотижня до нас надходить все більше попередніх результатів виборів (праймеріз), тож у нас є шанс упорядкувати це поле.
