Палестинці відзначили першу річницю зі дня смерті свого історичного лідера — Ясіра Арафата. Президент Палестинської автономії Махмуд Аббас заклав перший камінь комплексу біля могили Арафата у місті Рамаллі. До нього входитиме мавзолей, маленька мечеть і музей. Саме в цьому місці Ясір Арафат провів останні роки свого життя. Наразі так і нерозгаданою залишається таємниця причин його хвороби, а деякі високопосадові палестинці й досі припускають, що Арафат був отруєний ізраїльтянами, які вважали його перешкодою для досягнення миру.
Згідно з рішенням міністра суспільних робіт Палестини мавзолей будуватиметься з кам’яних блоків, які спеціально привезуть зі Східного Єрусалима, котрий Ясір Арафат мріяв зробити столицею майбутньої палестинської держави. Висота мавзолею становитиме 25 метрів, і він буде вище мінарету для того, аби підкреслити, що мова йде про його тимчасове місце до часу перенесення до Єрусалиму. «Арафат не мріяв про палац у Палестині, — сказав Аббас, — він мріяв бути похованим у Єрусалимі. Бачить Бог, він буде похований у Єрусалимі».
Смерть Ясіра Арафата, обрання Махмуда Аббаса президентом та ізраїльсько-палестинське зближення позицій, котре згодом відбулося, стало свого роду перепочинком після багатьох років протистояння. Це вселяло надію на можливість розв’язання близькосхідної кризи мирним шляхом. Але спадщина колишнього «раіса» залишила глибокий розкол у палестинському таборі, що значно ускладнює завдання для його спадкоємця. Крім того, ізраїльтяни відмовляються вести переговори з Аббасом, доки він не приборкає і не роззброїть радикальні палестинськi угруповання. На думку офіційного представника міністерства закордонних справ Ізраїлю Марка Регева, палестинці мають сьогодні можливість перевернути сторінку «корупції й тероризму».
Однак наступник Арафата побоюється спровокувати громадянську війну, розпочавши приборкання радикальних палестинських угруповань. Аббас звинувачує Ізраїль у тому, що він перешкоджає встановленню миру, продовжуючи свою «політику колонізації» на Західному березі річки Йордан пiсля того, як були виведені ізраїльські війська з сектора Газа. Політично ослаблене протистоянням сучасне палестинське керівництво має значно менше шансів приборкати екстремістів на своїй території. Продовження облоги палестинських міст, вбивства, будівництво додаткових кілометрів стіни поділу, котрі Ізраїль використовує для тиску на палестинців у жодному разі не можуть допомогти створенню атмосфери, яка б сприяла поновленню дієвих мирних переговорів.
До речі, не можна обвинувачувати лише одного Ясіра Арафата у припиненні мирного процесу. Вбивство прем’єр- міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна, котрий загинув від рук релігійного фанатика, стало початком кінця процесу мирного врегулювання між ізраїльтянами і палестинцями. Відмова усіх наступників Рабіна дотримуватись його спадщини призвели до шкідливих затримок у реалізації угод досягнутих в Осло. Ці затримки спричинили велике розчарування у стані палестинців i спровокували їхню ще більшу недовіру до ізраїльських партнерів iз переговорiв.
Заради справедливості варто визнати, що значна провина за зрив у мирному процесі лежить не лише на Ясірі Арафаті. Американська адміністрація і ізраїльський уряд частково також розділяють наслідки помилок, які в результаті й призвели до краху кемп-девідських переговорів 2000 року.
Як би там не було, але Ясір Арафат був домінуючою фігурою в палестинській політиці протягом майже чотирьох десятиліть. Присутність його спадщини в Палестинській автономії відчувається й досі. Фотографії Арафата все ще висять в урядових закладах і магазинах. Нинішнім палестинським лідерам якраз бракує арафатівської харизми. Власне, вакуум влади, котрий утворився після смерті Арафата, не заповнений досі.
