Не так вже багато в пострадянській історії років, які хочеться проводити з таким полегшенням, як рік 1998. Проводжати й забути — краще його б не було. Однак цей рік все одно стався в нашому житті, стався як неминуче прощання з ілюзіями. Може, коли-небудь — однак не наступного року, це точно — ми зрозуміємо, як він був нам потрібен.
Російська криза 17 серпня — звісно, не тільки російська. Вона — яскравий і трагічний приклад того, що нічого не буває наполовину. Ані реформ, ані добробуту, ані середнього класу. Росіяни вперто йшли своїм напівшляхом, ми шкутильгали десь осторонь, спостерігаючи, що в них вийде.
Білоруси стояли або котилися назад.
Дійшли всі. Російські реформи закінчилися. Середній клас в Росії зник, як сніг під березневим сонцем. Добробут? Люди ще живуть на накопичене, чи надовго його вистачить?
У нас середнього класу як такого не було. Реформ як таких не було. Добробут? Виживаємо.
У білорусів — Лукашенко.
Наступний рік стане роком наслідків. Ми зрозуміємо, що це насправді — жити у нереформованих чи недореформованих країнах. Зрозуміємо, коли остаточно зникне інерція докризового часу — інерція, яка ще дозволяє зберігати європейський імідж хоча б вітринам столичних вулиць.
Я щиро бажаю всім нам правильних висновків із цих наслідків. І моїм співгромадянам, і громадянам сусідніх країн. Я майже точно знаю, що ці правильні висновки не буде зроблено, що ми зіткнемося і з дилетантським реваншем, і з болісним розчаруванням у цьому реванші...
Але перед Новим роком так хочеться сподіватися на диво — справжнісіньке, новорічне. Щоб ми не просто жили, як люди, але й розуміли, як люди. Тобто: спочатку розуміли, а потім, звичайно, почали жити...
Так колись і буде. Не 1999 року, так 2000-го. Не 2000-го — то 2001-го. Головне — вірити, що ми обов’язково дочекаємось...
З Новим роком вас!
№251 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Не так вже багато в пострадянській історії років, які хочеться проводити з таким полегшенням, як рік 1998. Проводжати й забути — краще його б не було. Однак цей рік все одно стався в нашому житті, стався як неминуче прощання з ілюзіями. Може, коли-небудь — однак не наступного року, це точно — ми зрозуміємо, як він був нам потрібен.
Російська криза 17 серпня — звісно, не тільки російська. Вона — яскравий і трагічний приклад того, що нічого не буває наполовину. Ані реформ, ані добробуту, ані середнього класу. Росіяни вперто йшли своїм напівшляхом, ми шкутильгали десь осторонь, спостерігаючи, що в них вийде.
Білоруси стояли або котилися назад.
Дійшли всі. Російські реформи закінчилися. Середній клас в Росії зник, як сніг під березневим сонцем. Добробут? Люди ще живуть на накопичене, чи надовго його вистачить?
У нас середнього класу як такого не було. Реформ як таких не було. Добробут? Виживаємо.
У білорусів — Лукашенко.
Наступний рік стане роком наслідків. Ми зрозуміємо, що це насправді — жити у нереформованих чи недореформованих країнах. Зрозуміємо, коли остаточно зникне інерція докризового часу — інерція, яка ще дозволяє зберігати європейський імідж хоча б вітринам столичних вулиць.
Я щиро бажаю всім нам правильних висновків із цих наслідків. І моїм співгромадянам, і громадянам сусідніх країн. Я майже точно знаю, що ці правильні висновки не буде зроблено, що ми зіткнемося і з дилетантським реваншем, і з болісним розчаруванням у цьому реванші...
Але перед Новим роком так хочеться сподіватися на диво — справжнісіньке, новорічне. Щоб ми не просто жили, як люди, але й розуміли, як люди. Тобто: спочатку розуміли, а потім, звичайно, почали жити...
Так колись і буде. Не 1999 року, так 2000-го. Не 2000-го — то 2001-го. Головне — вірити, що ми обов’язково дочекаємось...
З Новим роком вас!
№251 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
