Європа більше не живе поняттями біполярного світу з його гранично жорстким поділом (ринок — план, капіталізм — комунізм). Можливо, саме це і зумовило «полівішання» Європи — уряди соціал-демократичного спрямування, що обіцяють зайнятися соціальними проблемами, стають дедалі популярнішими. Про те, як собі їх уявляють, і йдеться в статті.
Десять років тому Маргарет Тетчер оголосила про те, що ринки отримали рішучу перемогу в боротьбі з поняттям колективізму. Як невдало висловилася пані Тетчер, «не існує такої речі, як суспільство». Але навіть тим британським консерваторам, які підтримували пані Тетчер, ставало очевидним, що неоліберали абсолютно забули про залежність ринків від неринкових інститутів. Вони також залежать від сім'ї та угруповань, всередині яких формується довір'я і створюється людський капітал. Як підтверджує зростаюча кiлькiсть праць iз сучасної економіки, якщо ринкова економіка має намір процвітати, то інвестиції в суспільний капітал так само важливі, як і капіталовкладення в цінні папери.
Людський капітал формується насамперед всередині сім'ї до того, як ми зіткнемося з більш широкими інститутами суспільства. Тому якщо ми серйозно ставимося до людського капіталу, то потребуємо такої політики, яка дозволяє навіть найбільш неблагополучним сім'ям дати своїм дітям шанс на успіх.
Як неодноразово підтверджують дослідження, багато спеціальностей, у минулому типових для нашої промислової економіки (такі, як кваліфікована фізична праця у вугледобувній, сталеварній, будівельній промисловостях та в збройних силах), зникли або, щонайменше, їх кількість різко зменшилася.
Другою зміною природи праці є зростання зайнятості серед жінок паралельно з падінням зайнятості серед чоловіків. Третьою характерною рисою є збільшення віддачі людського капіталу і факт зростання заробітків людей потрібних професій одночасно з падінням заробітків тих, що перебувають на нижчому рівні. Нерівність між тими, що на верхньому та нижньому рівнях ринку праці, — збільшується.
Змінюється природа навичок, необхідних у новій економіці, — потрібен не просто високий інтелект, креативність і технічна винахідливість, але й підприємницькі здібності, так звані «м'які навички», здатність працювати разом з іншими людьми на посадах, де дуже важлива турбота про клієнтів. У цих секторах кількість зайнятих швидко зростає, і тут вимагаються здібності, що дуже відрiзняються від тих, які були потрібні в старій промисловій економіці.
П'ята характерна риса — це зрушення від стандартного до гнучкого графіку роботи. Навіть у тих економіках, у яких регулювання на ринку праці обмежує цю гнучкiшу модель, тиск конкуренції на підприємства, запити (що постійно змінюються) споживачів, можливості інформаційних і комунікаційних технологій штовхають до більшої гнучкості робочого часу.
Аналогічна тенденція також існує всередині сім'ї. Сьогодні ми повинні визнати існування цілого спектру взаємовiдносин. У більшості індустріальних країн зміни послідовно вiдбуваються в одному напрямку: більше випадків окремого проживання подружжя, більше розлучень, більше повторних одружень, більше громадянських шлюбів, більше позашлюбних дітей, більше самотніх матерів, свідомо або через необхідність.
Жоден уряд не може примусити людей повернутися до старих сімейних форм. Процес індивідуалізації та схильність до індивідуальної свободи зайшли надто далеко. Більш перспективний напрямок діяльності уряду — зосередитися на стосунках батьків і дітей, знайти ефективнішу правову основу та систему соціальної підтримки, яка дасть батькам можливість виконати свiй батькiвський обов'язок. Ми також повинні усвідомити, що бідність, яка нерідко виникає за відсутності в сім'ї одного з батьків, переважно батька, є руйнівною для життєвого успіху дитини і що нестабільність багатьох сучасних форм сім'ї негативно впливає на дітей.
Перспективи для дітей безробітних — катастрофічні. Три роки тому одна дитина з трьох в Британії зростала у злиднях. Ще гiршi умови були в Сполучених Штатах Америки. У найбільш динамічній економіці світу, двигуні створення робочих місць і підприємств сподівання мільйонів сімей — особливо сімей негритянського робочого класу внутрішніх міст — на життя, свободу і пошуки щастя щодня наражалися на небезпеку. Отже, ринок може не мати ворогів, принаймні в старому значенні, але у нього, безсумнівно, є жертви.
По всій Європі нам треба збільшити ефективність ринків товарів, робочої сили та капіталу. Ми потребуємо підвищення пристосовуваності наших ринків праці, щоб наші національні системи освіти і навчання ефективно стимулювали підприємництво, створювали більш інтегровані ринки капіталу, підтримували малий і середній бізнес. Тоді як старіші сектори економіки відповідають на світову конкуренцію і технологічні зміни виробництвом більшої кількості товарів для меншої кількості людей, ми повинні полегшити новому сектору економіки створення нових робочих місць.
У цьому полягає важливий зв'язок між соціальною справедливістю і економічною динамічністю. Динамічна економіка буде постійно створювати нові підприємства і нові робочі місця. Вісімнадцять мільйонів безробітних у Європі переконують, наскільки далеко нам треба просунутися вперед у справі створення такої економіки.
У той же час у нашому баченні суспільної згуртованості не може бути місця ідеї того, що мільйони наших співгромадян повинні залишитися за бортом. Тому, якщо економічна реформа генерує нові ринкові можливості, соціальна реформа повинна гарантувати, щоб люди в найбільш неблагополучних угрупованнях і сім'ях могли б ними скористатися. Це означає, що сучасна держава загального добробуту має справу не з базисними потребами і не з розв'язанням окремих задач. Йдеться не про підтримку все більшої кількості людей чи надання дедалi щедрiших пільг. Йдеться про виховання здатності людей вчитися, заробляти, забезпечувати себе і робити накопичення.
Ми більше не живемо в біполярному світі: капіталізм або комунізм, державний сектор або приватний, уряд або ринок. Ми звикли думати, що частиною цього чорно-білого світу був вибір між динамічною економікою і справедливим суспільством. В умовах глобалізації такий вибір є неправильним. Нам потрібні економічні реформи для покращання конкурентоздатності, створення динамічних ринків і, над усе, для створення робочих місць. Але нам необхідна соціальна реформа для зміцнення та підтримки неринкових інститутів, від яких залежить як наша економіка, так і наше суспільство.
Ми знаємо, що глобальна економіка посилює нерівність і поглиблює почуття незахищеності саме за рахунок процесу створення нових можливостей. Соціальної справедливостi не настане, якщо ми будемо намагатися повернутися спиною до цієї нової економіки. Замість того ми повинні усвідомити, що економічний динамізм і соціальна справедливість — взаємозалежні, а не взаємовиключні поняття. Нам потрібна система соціального захисту, сучасна держава загального добробуту, яка неухильно намагається дати кожному шанс віднайти і реалізувати свій потенціал.
Проект «Синдикат» для «Дня» (Друкується зі скороченнями)
