Голландці вважають за краще вважати себе лідерами в соціальній
політиці. Але на даному етапі Європа ототожнює першість Голландії з економічною
політикою. За рівня безробіття близько 10% у Німеччині, Франції та Італії
«голландський» відсоток (менше 3%) є предметом заздрості в Європі.
Голландія — рідкісний приклад благополучної, успішної держави
загального добробуту: банкіри з Франкфурта кажуть про голландську економіку,
що вона «перегрілася», характеризуючи її. Як же це сталося? Дехто віддає
належне так званій «Polder Model» — моделі співпраці в соціальній сфері
між роботодавцями, профспілками та урядом. Але ця модель не грає вирішальної
ролі.
Співробітництво в соціальній сфері як таке не врятувало
голландців від помилок у 60-х і 70-х роках. Чи можливо, що це стало вирішальним
чинником економічного відновлення 80-х і 90-х?
Так, профспілки Голландії ухвалили концепцію «стриманих»
зарплат. Але це не можна вважати інструментом придушення безробіття. Структурна
реформа ринку праці виявилася реальною причиною буму робочих місць, велику
частину яких було «віддано» частково і тимчасово (працюючим за тимчасовим
контрактом) зайнятим робітникам. Часткова і тимчасова зайнятість була спрямована
на підвищення частки участі жіночої праці.
Дедалі ширший вибір у рамках такого роду робочих місць,
які пропонуються, однак, вплинув на зростання частки участі як жінок, так
і чоловіків. Закон у Голландії забезпечує практично бездоганний захист
для тих, хто числиться у штаті повної ставки, на противагу тому, що для
частково зайнятих звільнення — цілком можлива річ (право на поновлення
робочого контракту після закінчення його терміну закріплене за роботодавцем).
Існує одне залізне правило ринку праці: якщо роботодавець
не в змозі звільняти робітників, він не буде їх приймати. Тут іронія в
тому, що робочі місця в Голландії з’явилися саме за рахунок збільшення
пропорції робочої сили — частково і тимчасово зайнятих працівників, які
можуть бути звільнені при необхідності.
Серед одинадцяти держав зони євро Голландія першою взяла
на замітку вагомість згаданого правила і зробила відповідні кроки. Проте
Голландія не пройшла весь «шлях». Надзвичайно велика кількість робітників
— 12% — офіційно класифікується як хворі або інваліди. Зараховуючи працівників
до списків непрацездатних, роботодавці в Голландії тим самим позбуваються
небажаних співробітників штату повної ставки. Таке підтасовування коштує
дорого як бізнесу, так і уряду разом із робітниками.
Отже, голландський відсоток безробіття, будучи надзвичайно
низьким для континентальної Європи, не відображає реального рівня безробіття
в країні тому, що він не включає в себе відсотка «прихованих» робітників
— хворих та інвалідів. Якби закон у Голландії дозволив звільняти працівників
штату повної ставки (а ймовірність цього мала в ці добрі часи), то кількість
робітників, визнаних непрацездатними, різко б упала, нарівні з кількістю
частково і тимчасово зайнятих робітників.
Можливість звільняти робітників — це не тільки ліки від
безробіття, але також і шлях до гнучкішого ринку праці. Рух робітників
за шкалою продуктивності від низьких показників до більш високих — чи то
з компанії в компанію, із сектора в сектор чи з регіону в регіон — загальмовується,
якщо роботодавці не мають можливості звільняти. І це питання не боротьби
класів, а економічного зростання.
Глава федеральної резервної системи США Алан Грінспен нещодавно
запитав: «...Чому американські підприємства та робітники одержали більше
користі від останніх досягнень в інформаційних технологіях, на відміну
від підприємств та робітників в Японії і Європі?» Він же сам відповів на
це так: «...порівняльно негнучкі, а відтак марнотратні ринки праці як у
Японії, так і в Європі здебільшого несуть у собі відповідь на це запитання.
Європа бере участь у хвилі винаходів та інновацій, але все ж залишається
інертною в тому, що стосується процесу їх впровадження та експлуатації».
Грінспен вважає, що відмінність у гнучкості ринків праці США і Європи може
бути важливішим чинником в оцінці відносного становища економіки, аніж
очевидна відмінність у рівнях технологічного розвитку.
Здається, існують правильний підхід, неправильний підхід
і голландський підхід до суті речей. США проводять правильну політику щодо
ринку праці. Континентальна Європа, за винятком Голландії, робить це неправильно.
Голландці ж, не роблячи цього ні в який спосіб, примиряють ідеологію з
практикою для досягнення компромісів, які підтримуються загальною думкою.
Якщо ця система є прийнятною для голландців, то чому б
вона не могла працювати в інших європейських країнах? Iз політичних міркувань,
жодна європейська країна не може — а скоріше, не хоче — запозичити американську
модель. У той же час у Європі відчувається зростаюча необхідність у кращих
економічних показниках.
Європейські показники безробіття недопустимо високі; бум,
який продовжується в Америці, не дає розслабитися місцевим політикам. Голландське
рішення найбільше підходить Європі в умовах сучасної політичної обстановки:
зберігай закони загального добробуту такими, які вони є, і дай людям можливість
обійти їх. Голландці не міняють законів, які унеможливлюють звільнення
працівників штату повної ставки, але дозволяють роботодавцям звільняти
частково і тимчасово зайнятих. Цей «хід», а не співпраця в соціальній сфері
є не щось інше як реальна «голландська модель» успіху.
Голландське рішення могли б перейняти інші європейські
країни. Взагалі-то це вже має місце. Французи змінили трудове законодавство,
запровадили 35-годинний робочий тиждень і усунули жорсткі обмеження на
використання частково і тимчасово зайнятих працівників. Це пояснює нещодавнє
зростання чисельності робочих місць у Франції. На поверхні виглядає так,
нібито у Франції відбулися покращання в системі загального добробуту, але
в реальності французи просто наслідують голландців, прагнучи досягнути
необхідної гнучкості ринку праці. Це голландське рішення далеко не ідеальне,
але для Європи воно є єдиною альтернативою, яка спрацьовує.
