Днями грузинський парламент ухвалив у першому читанні законопроект про люстрацію, озаглавлений як «Хартія свободи». Законопроект «Про люстрацію» передбачає встановлення посадових обмежень для колишніх працівників спецслужб Радянського Союзу, а також колишніх найвищих посадових осіб компартії й комсомолу. В документі міститься положення про створення комісії з люстрації. Ця комісія матиме право також приймати рішення про викорінювання комуністичної або фашистської символіки, культових будов, пам’ятників, монументів, назв вулиць або інших об’єктів пропагандистського характеру, а також вести їх реєстр.
ЮРІЙ ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, професор:
— Саакашвілі і нинішній політичний істеблішмент Грузії рішуче демонструють свою дистанційованість від тих цінностей, причетністю чи тягою до яких хизується і яку підкреслює нинішній режим в Україні або політичний режим в Росії. Це достатньо рішучий крок, який свідчить, що Грузія підводить риску під тим минулим, яке зовсім не було романтичним і рожевим, як це намагаються стверджувати певні сили в Росії і, особливо тепер, в Україні. Це дуже важлива річ. Тому що те, що зараз відбувається в Україні, нагадує якийсь фантасмагоричний політичний театр: учорашні комсомольці, вчорашні партійці, «червоні директори» на наших очах перетворюються на якихось капіталістичних монстрів, латентних олігархів, з усіма відповідними атрибутами поведінки, життя. А найгірше — з якоюсь незрозумілою, абсолютно ірраціональною ідеологією, коли вони намагаються сполучати радянські цінності (на їхню думку) із благами так званого капіталізму, який, ми знаємо, не є капіталізмом, якщо брати приклад України.
Безумовно, люстрація в Україні потрібна. Я про це писав досить давно, ще наприкінці 1990-х рр., натикаючись на нерозуміння і дивні погляди моїх колег. Люстрація може проводитися в різних формах: не в якихось брутальних, примітивних, скандальних, хоча без цього, ясна річ, не обійдеться. Для цього потрібна політична рішучість і розуміння тієї речі, про яку я раніше сказав: намагання відійти від пострадянських стереотипів мислення. І, головне, люстрація буде добрим приводом покінчити з тією ідеологією і тією ситуацією, в якій опинилася Україна. Бо нині влада з ненавистю ставиться до своєї рідної мови, коли частину українців називають напівлюдьми і з усіма іншими речами: демагогічними і антидемократичними, які ми сьогодні спостерігаємо. Люстрація, мені здається, могла би бути тим інструментом, який би не давав таким людям, як наприклад, Дмитро Табачник, взагалі виринати на управлінську поверхню. Але тим не менш, всі в один голос стверджують, що це внесе якісь драматичні колізії, суперечливість і навіть якісь трагічні ноти в наше «мирне» життя. Насправді це не так. Питання полягає в тому, якими методами і в ім’я чого люстрацію здійснювати. Поки влада про це не задумається, ми матимемо незрозумілу філософію і незрозумілу державу — чи напівдержаву, якою є сьогодні Україна.
