Прем’єр-мiнiстр Iзраїлю Арiель Шарон покинув правлячу партiю «Лiкуд» iз тим, щоб сформувати нову полiтичну органiзацiю до загальних виборiв, якi пройдуть у наступному роцi. Перед цим ветеран iзраїльської полiтики звернувся до президента Моше Кацава з проханням розпустити парламент i призначити достроковi вибори.
Iмовірність проведення дострокових парламентських виборів в Ізраїлі у лютому чи березні 2006 року з’явилася після того, як провідні ізраїльські діячі обговорили цю проблему з прем’єр-міністром Аріелем Шароном. Cитуація загострюється тим, що на 25 січня палестинці планують проведення виборів до власного парламенту. У такому разі обидві сторони протистояння використовуватимуть взаємні протиріччя для здобуття очок на внутрішній політичній арені, а ініціативи просування мирного процесу, ймовірно, призупиняться. Небезпечним для прем’єра Шарона є й те, що Амір Перец, новий лідер лівоцентристської партії «Авода«, планує вивести свою партію з коаліційного уряду.
Розвал коаліції зовсім не входив до планів Шарона, котрий виграв на двох виборах поспіль, був прем’єр-міністром протягом майже п’яти років, і досі залишається популярним політиком серед ізраїльтян. Але виходячи з того, що його коаліція «валиться», прем’єр вважає за доцільне, аби вибори відбулися швидше, наголосивши, що довга кампанія, котра могла б призвести до безвихідного політичного положення, непотрібна. «Ми повинні бути впевнені у тому, — цитує його ізраїльська газета Yediot Ahronot, — що 2006 не буде загубленим роком, і політичний процес та зусилля досягнення миру з палестинцями триватимуть». Плануючи вийти з урядової коаліції, Амір Перец автоматично позбавляє Аріеля Шарона більшості у парламенті. Партія правого крила Шарона «Лікуд» нині має 40 із 120 місць у Кнесеті, у той час, як партія «Авода», друга за чисельністю фракція, контролює 21 місце.
Крім того, Аріель Шарон вимушений був боротися в середині своєї партії з колишнім прем’єр-міністром Бенджаміном Нетаньягу. У квітні мають відбутися первинні вибори лідера «Лікуду», й тому тривала боротьба за лідерство могла б негативно вплинути на рейтинг партії серед виборців. Ізраїльські засоби масової інформації були заповнені припущеннями, що 77-річний Шарон може вирішити покинути «Лікуд» і створити нову, більш центристську партію. Однак прем’єр до останнього заперечував подібні домисли, стверджуючи, що має намір залишитися у «Лікуді», становленню якої він допомагав три десятиліття тому.
Для будь-якої партії розкол є річчю небажаною. Після драматичних подій у Гуш-Катіфі і Північній Самарії, катаклізмів у сфері економіки, корупційних скандалів Ізраїлю конче необхідні докорінні зміни. Між тим під враженням успіху Аміра Переца лікудівські активісти закликають до зімкнення партійних рядів під керівництвом Аріеля Шарона. Вони прагнуть помирити Нетаньягу з Шароном і представити до нього другим номером. Проте сам прем’єр дати «добро» на вибудовування подібної конструкції не квапиться.
Власне, якщо абстрагуватись від передвиборних гасел і вивертів, то насамперед виборці хочуть знати, чи має наміри Лікуд продовжувати односторонній відступ і довести його до розділового муру, перетворивши останній на постійний кордон держави Ізраїль. Чи збирається впроваджувати у життя «дорожню карту» і в її рамках реалізацію палестинського державотворення? Електорат цікавиться поточними планами «Лікуду» в соціально-економічній сфері. Яким чином партія збирається вирішувати питання з корупцією?
Водночас ситуація в ізраїльській політиці великою мірою перекреслює близькосхідні плани Сполучених Штатів. Тоді, коли міг з’явитися сприятливий момент, щоб ізраїльтяни і палестинці повернулися до планів «дорожньої карти», регіон вступає в період непевності. Несподіване обрання Переца змінює політичний клімат Ізраїлю і є певним покаранням для колишнього лідера лейбористської партії Шимона Переса, котрий особисто посприяв свого часу просуванню Аміра Переца на «вершини» «Аводи». Сам Перец не вірить у можливість політичного блокування з урядом Аріеля Шарона. «Ера коаліційних урядів закінчується. Це некорисно для демократії». Погляди Переца великою мірою віддзеркалюють твердження, що він визнає домовленості в Осло і готовий включити ізраїльські арабські політичні партії до керованої ним коаліції. «Арабів не було в жодній урядовій коаліції, — сказав Перец, — я думаю, що якби араб погодився стати міністром в уряді, то це б сприяло зменшенню напружених відносин у країні». Однак, вважають експерти, Перец є молодою людиною зі старомодною політикою, а його погляди на потреби соціального добробуту не пристосовані до потреб ХХI століття. Не говорячи вже про те, що повернення на дорогу Осло, котра сприймається як невдача навіть багатьма пацифістськи налаштованими ізраїльтянами, не зможе привернути на його користь значну кількість голосів виборців. Однак попри те, що Перец не може являти загрозу «Лікуду» в довгостроковій перспективі, він на короткій дистанції цілком здатен усунути Аріеля Шарона від влади. Тому домовленості щодо дострокових виборів до Кнесету можна розглядати лише як короткотермінову відстрочку.
