Неможливо досягнути миру назавжди, і найперший обов’язок будь-якого уряду — це безпека. Саме тому Франція хоче зробити внесок у вироблення політичної організації світу, яка б попереджала небезпеки. Вона прагне брати участь у здійсненні спільної відповідальності в рамках сильних і легітимних інституцій, які отримають загальне визнання, зокрема через реформування ООН та Ради Безпеки. Вона виступає за керовану глобалізацію на службі у людини в умовах гармонії, справедливості та солідарності. Вона долучає свої сили до будівництва політичної Європи, яка буде здатна брати на себе належну міжнародну відповідальність в ім’я служіння миру.
Атлантичний Альянс займає центральне місце в цьому проекті. Протягом вже десяти років Франція бере участь у зусиллях, що спрямовані на його адаптацію до нових реалій із збереженням його первинного покликання. Саме тому завтра в Ризі, на саміті НАТО, я знову стверджуватиму визначну роль Атлантичного Альянсу, військової організації, гаранта колективної безпеки союзників та структури, в рамках якої європейці та американці можуть поєднувати свої зусилля на службі миру.
Загроза загальної війни в Європі зникла, а НАТО ґрунтовно обновилось та адаптувалось. Воно поширилось на нові демократичні країни. Альянс будує довірливі стосунки з Росією, стосунки, які ми повинні постійно підсилювати, оскільки зберігати мир на Європейському континенті означає насамперед запобігати утворенню нових ліній розлому. У тому ж дусі ми виступаємо за партнерські стосунків між НАТО та Україною та бажаємо, щоб до Альянсу приєдналися, щойно будуть готові, країни-кандидати Західних Балкан.
Оскільки ми живемо в епоху, яка сповнена надіями, дехто дає зрозуміти, що прийшов час отримувати дивіденди від миру та переглянути взяті на себе зобов’язання. На мій погляд, це було б грубою помилкою. Зменшити пильність означає забути про такі загрози, як тероризм, агресивний націоналізм та бажання деяких країн проводити політику з позицій сили всупереч взятим на себе міжнародним зобов’язанням. Сьогодні, як і вчора, нам потрібний потужний, солідарний та адаптований Альянс.
Перша вимога, що висувається до Альянсу — це його військова надійність. Звідси зміни, які ми започаткували задля більшої ефективності та спроможності на реагування. У Ризі буде проголошено про повну операційну готовність Сил реагування НАТО. Таким чином Альянс отримає в розпорядження багатонаціональний інструмент, який не має рівного.
Необхідно, аби кожна країна-член докладала належних зусиль у сфері оборони. Європейці надто довго покладалися на своїх американських союзників. Вони мають перебрати на себе свою частину тягаря, докладаючи на національному рівні зусиль в сфері оборони, які б відповідали їхнiм амбіціям стосовно Атлантичного Альянсу, а також Європейського Союзу. Це ознака солідарності, яка поєднує два береги Атлантики. Це те, що робить Франція, одна з головних країн-контрибуторів Альянсу, через свій закон про військове програмування. Він спрямований як на постійну модернізацію стратегічних сил за принципом суворої достатності, так і на вдосконалення спорядження, спроможності до реагування та розгортання звичайних родів військ.
Адаптувати Альянс означає також дати йому можливість працювати в умовах цілковитого взаємодоповнення — а також на рівних правах — з іншими міжнародними організаціями, які мають чітко визначені завдання, повноваження та можливості, зокрема в сфері допомоги відновленню, гуманітарної допомоги або цивільної безпеки. Успіхи міжнародної спільноти в розв’язанні конфліктів будуть результатами цього співробітництва, дозволяючи уникнути непотрібних дублювань.
Адаптувати Альянс означає надалі надати політичну форму нашим діям. У цьому сенсі Франція вітає ухвалення глобальної політичної директиви, яка визначає політичні орієнтири трансформацій на 10—15 найближчих років.
Те саме стосується операцій, які проводить Альянс на підтримку миру та міжнародної безпеки. В першу чергу маю на увазі Афганістан. Франція присутня там iз 2001 року і здійснює командування в районі Кабула. Аби створити передумови успіху, ми маємо вписати наші дії в рамки єдиної глобальної стратегії, затвердженого політичного та економічного процесу. Створення контактної групи, яка об’єднає країни регіону, основні задіяні держави та міжнародні організації, як це має місце в Косово, видається мені необхідним для того, аби надати нашим військам засоби для успішного виконання їхньої місії по підтримці афганської влади, зосередивши зусилля Альянсу на проведенні військових операцій.
Адаптувати Альянс — це також посилити його спроможність діяти спільно з іншими впливовими партнерами. Я думаю насамперед про країни Ради євро-атлантичного партнерства, з якими нам належить надалі поглиблювати співпрацю в цій галузі. Я також думаю про інші країни-постачальники військової сили за межами Альянсу, з якими у нас має бути можливість консультуватися в кризових ситуаціях.
Цей розширений діалог та ці консультації, щодо кожного конкретного випадку, не повинні відвертати нас від основного у місії Альянсу. Цей діалог має зберігати конкретний характер і зосереджуватися на ситуаціях, які можуть вимагати військового втручання з боку Альянсу та його партнерів. ООН має лишатись єдиним політичним форумом універсального покликання.
Адаптувати Альянс — це, нарешті, врахувати нові реалії Європейського Союзу, більшість членів якого належить також і до Атлантичного Aльянсу. Європейська оборона здійснила більший поступ після саміту у Сен-Мало, аніж за п’ятдесят останніх років. Я радію з того, що європейці беруться до використання техніки і обладнання, що походить із спільних проектів, як наприклад літак А 400М та гелікоптер «Тигр», або з того, що ми разом із з Об’єднаним Королівством працюємо над проектом спільного авіаносця. Все більш реальними стають механізми спільного фінансування витрат, зокрема в транспортних перевезеннях стратегічного характеру та підготовці офіцерів. Віднині ми маємо думати про те, як перевести на постійну основу наші колективні інструменти командування та проведення операцій, завдяки Оперативному центру, який створено в рамках Європейського Союзу.
Така еволюція є необхідною, оскільки служіння Європейського Союзу справі миру надалі зростатиме. Більш потужна, більш ефективна і більш впевнена в своїх можливостях Європа Оборони підсилює спроможність Альянсу загалом і сприяє збереженню рівноваги в світі. Між нею та Альянсом започатковуються відносини взаємодоповнення, що йдуть на користь обом. Там, де Європа, в силу географічних чи історичних моментів, або з огляду на характер операцій, володіє кращими можливостями для дій, ЄС бере на себе належну долю відповідальності.
Саме на Європейський Союз покладено провідну роль у регіоні Західних Балкан, якому він відкрив перспективу членства. ЄС прийшов на зміну Альянсу в колишній Югославській Республіці Македонія та в Боснії-Герцеговині. В Косово, він готується — на першому етапі — надіслати місію з охорони правопорядку, яка стане ключовим елементом міжнародної присутності в цей критичний період, коли вирішується майбутнє краю. Зрештою, в Лівані, саме європейці, на прохання всієї міжнародної спільноти, складають кістяк новоствореної ЮНІФІЛ, авторитет якої є визначальним для запобігання новим спалахам насильства.
Така еволюція потребує більш насиченого діалогу з політичних та стратегічних питань між Сполученими Штатами та Європейським Союзом, на продовження Брюссельського саміту в лютому 2005 року. Вона, без сумніву, означає також зміцнення зв’язків між НАТО та ЄС. Франція вочевидь готова до цього, але прагне, аби голос ЄС міг бути почутим всередині Альянсу. Це означає, зокрема, можливість встановлення в структурі Альянсу особливого механізму узгодження між його членами.
Така еволюція сприятиме становленню більш потужного та солідарного Альянсу, в рамках якого північно-американські та європейські союзники зможуть спільно визначати цілі та надалі служити пліч-о-пліч справі миру та міжнародної безпеки згідно з принципами та завданнями, що означені в Статуті ООН.
Редакція газети «День» дякує посольству Франції в Україні за надання для публікації програмної статті французького президента з нагоди саміту НАТО, який відбудеться сьогодні в Ризі.
