Учора ввечері на німецькому курорті Баден-Баден офіційною вечерею лідерів 28 країн-членів НАТО розпочалися заходи з нагоди відзначення 60-річчя від дня підписання Вашингтонського договору. Сьогодні ювілейний саміт Альянсу проходитиме у двох містах: французькому Страсбурзі й німецькому Келі. Учасники перетнуть міст від Келя до Страсбурга, де їх вітатиме президент Франції Ніколя Саркозі й де відбудеться засідання Північноатлантичної ради НАТО. Характерно, що саміт проходить за участю лише членів Альянсу. Як пояснив у грудні минулого року генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер, це буде «родинне свято». Відзначимо, що в цьому святі беруть участь новачки — Албанія та Хорватія, яких офіційно прийнято до НАТО.
Попри те, що 60 років — непоганий привід для святкування, учасники саміту будуть говорити про майбутнє Альянсу. «У програмі саміту є церемоніальні аспекти: 60-та річниця, візит президента (Обами) та святкування повернення Франції до військових структур НАТО; на відзначення цих подій зголосилися всі країни-союзниці. А по суті тут пройдуть поглиблені дискусії щодо стосунків із Росією, майбутнього НАТО та Афганістану», — сказав напередодні речник НАТО Джеймс Аппатурай. Окрім того, під час саміту буде розглянута нова стратегічна концепція Альянсу та обрано наступника нинішнього генерального секретаря НАТО, термін повноважень якого спливає 1 серпня цього року.
Слід зазначити, що проведення саміту одночасно в Німеччині та Франції є символічним. Адже колись ці дві країни тривалий час ворогували, а тепер вони є мотором Європейського Союзу. До того ж востаннє саміт НАТО проводився у Франції в 1957 році. А нинішній саміт співпав із поверненням Франції до військових структур Альянсу завдяки зусиллям французького президента Ніколя Саркозі. Тим самим у відносинах між Францією та НАТО перегорнута сторінка, яку відкрив у 1966 році генерал де Голль, вивівши Францію з військових структур НАТО в ім’я незалежності.
Утім, повна інтеграція Франції в Організацію Північноатлантичного договору може мати далекосяжні наслідки для військово-політичного альянсу. З одного боку, це надає більшої легітимності й важливості НАТО. З іншого боку, Париж намагатиметься грати більшу роль в цій організації й, зокрема, має намір її європеїзувати. Деякі французькі експерти зазначають, що однією з важливих тем нинішнього саміту має бути проблема співіснування НАТО та Європейської системи безпеки, що функціонує при Раді Євросоюзу. Зокрема, помічник генерального секретаря НАТО з питань публічної дипломатії Жан-Франсуа Бюро переконаний, що ці дві оборонні структури тільки доповнюють одна одну.
Франція також підтримує ухвалення нової стратегічної концепції НАТО, в якій все має бути чітко визначено. «Французи наполягають на тому, щоб НАТО стало більш ефективним, реактивним і гнучким, щоб у цій організації європейці грали свою роль», — цитує агентство Франс-Прес слова одного з радників Ніколя Саркозі.
Якщо Франція бажає грати більшу роль у НАТО, зокрема, брати участь в операціях Альянсу, то цього не можна сказати про Німеччину. Німецький канцлер Ангела Меркель стримано ставиться до збільшення ролі Німеччини в операціях НАТО, зокрема, вона не пропонує збільшувати німецький контингент в Афганістані. А саме на підтримку операції в Афганістані з боку європейських союзників очікує президент США Барак Обама, який вперше братиме участь у саміті НАТО. Як зазначають оглядачі, Обама готовий більше консультуватися з союзниками по НАТО, але водночас він розраховує на те, що вони докладатимуть більше зусиль для успіху операції в Афганістані.
До речі, досить оптимістичним щодо майбутнього НАТО, збільшення його учасників є нинішній керівник цієї організації. «НАТО-2020 буде більшим, ніж Альянс сьогодні. Я не будую гіпотез про можливих членів і дату їхнього вступу, але двері Альянсу залишаються відкритими», — заявив генеральний секретар Яап де Хооп Схеффер, виступаючи на форумі молодих «атлантистів» під назвою «НАТО в 2020 році: що попереду?» Водночас генсек підкреслив, що «НАТО не стане всесвітньою організацією».
Цілком можливо, що однією з таких країн — майбутніх членів НАТО — буде Україна. Як відомо, на Бухарестському саміті минулого року організація ухвалило заяву, в якій відзначається, що Україна та Грузія можуть у майбутньому стати членами Альянсу. Днями держсекретар США Гілларі Клінтон в інтерв’ю «Рейтерс» заявила, що вступ України та Грузії в НАТО залежить від відповідності цих країн певним стандартам.
Фактично така позиція співпадає з позицією Німеччини та Франції. Відтак можна сказати, що Україні потрібно працювати з Берліном і Парижем, щоб переконати їх в готовності країни приєднатися до НАТО. І це, мабуть, буде можливим тоді, коли українська політична еліта зрозуміє національні інтереси країни та перестане гратися в тему НАТО.
Слід зазначити, що, по суті, єдиною інтригою нинішнього саміту залишається питання, хто стане наступним генсеком НАТО. На даний момент найбільшу підтримку серед членів НАТО має 56-річний прем’єр-міністр Данії Андерс Фог Расмуссен. Однак прем’єр-міністр Туреччини Тайіп Ердоган відмовляється підтримувати його кандидатуру й пояснює це тим, що низка мусульманських країн закликала турецьке керівництво скористатися правом вето в НАТО й «перекрити шлях» Рассмусену. Схоже, мусульманські країни не хочуть простити датському прем’єру його відмову вибачитися за публікацію 30 вересня 2005 року в датській газеті Jyllands-Posten карикатур на пророка Мухаммеда.
Якщо європейські лідери не знайдуть переконливих аргументів, щоб переконати турецького прем’єра, то навряд чи н а цьому саміті буде обрано нового керівника Альянсу. Навряд чи провідні європейські країни — Франція та Німеччина — погодяться на призначення на цю посаду міністра закордонних справ Радована Сікорського. Добре відомо, що в Парижі не в захоплені тим, що Варшава намагається грати більшу роль в ЄС. Не виключено, що в результаті компромісу генсеком може стати міністр оборони Канади Пітер Макей. Хоча не зрозуміло, як лідери НАТО обійдуть негласне правило, за яким на цю посаду призначається представник Європи.
КОМЕНТАРIІ
«У жодному разі Україна не повинна відмовлятися від головної мети — стати членом НАТО»
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США:
— НАТО є найефективнішою безпековою організацією, яка коли-небудь існувала у світі. Це довів досвід як часів холодної війни, так і періоду, який наступив після. НАТО було створено як орган боротьби з імперськими зазіханнями Радянського Союзу на європейську безпеку, і як протидія радянській загрозі абсолютно виконало свою функцію, виявилося дуже надійним механізмом. По завершенню холодної війни НАТО брало участь у роботі різних місій і також показало, що на сьогодні іншого механізму європейської безпеки немає. Також НАТО провело ряд операцій не тільки в Європі, що дало змогу говорити про глобальність функцій Альянсу.
Що стосується європейської системи колективної безпеки, про яку іноді говорять українські політики, то тут йдеться про якесь віртуальне поняття, це фікція. Європейці іноді дійсно вживають термін європейська безпекова й оборонна політика, але вони тоді ж відверто додають, що вона стосується лише певних політичних моментів, і коли виникає потреба у серйозному захисті інтересів, то вони звертаються до військової потуги. Європейська політика безпеки — це soft power, «м’яка сила», але вони завжди покладаються на hard power — «тверду силу», силу НАТО. Недаремно Франція, яка весь час лобіювала створення європейської політики безпеки, зараз повернулася до військової структури Альянсу.
Водночас зараз НАТО переживає дуже непростий, можна сказати, кризовий період. Це все пов’язано з проведенням операцій далеко за межами її географічної відповідальності, поза межами євроатлантичного регіону в Афганістані. Ця війна довготривала і є дуже серйозним випробуванням для НАТО.
Що стосується пропозиції міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про те, що Росії варто було б стати членом НАТО, то я поділяю її в тому плані, що Організація північноатлантичного договору повинна перетворитися на глобальну. Варто було б включити туди Японію, яка бажає стати членом НАТО, Австралію, Нову Зеландію, можливо, Індію, тобто ряд країн азійського регіону, хоча європейський кістяк НАТО мав би бути збережений. Зараз Росія фактично відмовилася від своєї декларації про особливі відносини з НАТО, вона всюди пропагує, що Альянс є ворожою організацією і наближення кордонів НАТО є загрозою для Росії. Тому важко собі уявити, яким чином пан Сікорський розраховував на те, що Росію всерйоз приймуть до Альянсу. Я думаю, що це тактичний хід людини, яка є одним з кандидатів на посаду генерального секретаря НАТО, він очевидно хотів показати своє миролюбство, свої поступки Росії, як це модно у Німеччині та Франції. Хочу нагадати, що колись були пропозиції з боку Радянського Союзу вступити до НАТО, і всі розуміли, що це суто пропагандистські штучки. На сьогодні абсолютно неможливо уявити Росію членом НАТО, оскільки вона негайно розвалить цю організацію.
Що стосується євроатлантичних прагнень України, то вона має перспективи вступу до НАТО. Зараз дуже важливо не піддаватися паніці, адже нам офіційно та неофіційно оголосили, що ми на сьогодні не є кандидатами на вступ до Альянсу, незважаючи на декларації Бухарестського самміту. Тут важливо не розгубити свої орієнтири, бо, звичайно, будуть посилюватися голоси щодо євроазійського вектору, але це буде стратегічна помилка для ХХІ століття. Україна повинна бути членом НАТО, в цьому немає жодних сумнівів. Єдина проблема — часу. З практичних міркувань, сьогодні треба думати про якісь інші пріоритети, але ні в якому разі не відмовлятися від головної мети стати членом Організації північноатлантичного догоору. Військові представники НАТО говорять про те, що військовий компонент України підготовлений до співпраці з НАТО, хоча, звичайно, існуючий у нас політичний розбрат не прикрашає країну, яка хоче стати членом НАТО. Думаю, наша військова еліта також дуже бажає членства в Альянсі. Вони розуміють, що це забезпечить високий військовий і гуманітарний стандарти. Тому ми не ніколи не маємо втрачати надію вступити до цієї поважної організації.
«Після створення НАТО у Європі не виникло жодної масштабної війни»
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— Основним призначенням Альянсу від самого початку було запобігання масштабній війні у Європі. І фактично НАТО було дуже вагомим фактором стримування можливих агресивних планів Радянського Союзу країнами Заходу. Ефективність НАТО підтверджується тим, що після його створення у Європі більше не виникло жодної масштабної війни. Але не можна сказати, що після розпаду СРСР місія НАТО вичерпалася, — вона просто змінилася. Та й самі виклики для Північноатлантичного альянсу дуже сильно змінюються. З одного боку, зараз НАТО продовжує залишатися організацією колективної безпеки та оборони. З іншого, дії Альянсу виходять далеко за межі первісної своєї мети. На сьогоднішній день це, насамперед, протидія глобальним загрозам безпеці, таким як тероризм, піратство, кібернетична злочинність, загроза поширення зброї масового знищення.
Треба сказати, що сучасні виклики настільки відрізняються від старих, стандартних, що це дійсно потребує дуже серйозного переосмислення й ухвалення нових доктрин, освоєння нових технологій. На сьогодні ця боротьба ведеться з перемінним успіхом.
Що стосується європейської системи колективної безпеки, про яку іноді говорять українські політики, то це один з прикладів політиканства або некомпетентності. Насправді спільна оборонна та безпекова політика ЄС формується, але вона жодним чином не розглядається як альтернатива НАТО. Якби це було не так, то Франція не повернулася б до військової структури Альянсу, оскільки Париж є одним з головних лобістів європейської політики безпеки та оборони. Тому ці процеси розглядаються як взаємодоповнюючі.
Слід визнати, що Європейський Союз не є організацією колективної безпеки та оборони. Ці функції йому невластиві в принципі. Європейський Союз намагається проводити узгоджені військово-політичні операції, насамперед миротворчого плану, у різних частинах світу, зокрема, у Республіці Чад є місія ЄС. Але це жодним чином не замінює функцію колективної безпеки та оборони, яку виконує виключно Північноатлантичний альянс. Отже, якщо ми говоримо про явну відмінність функцій та інструментів, то як ми можемо говорити про взаємозамінність одного другим? Що стосується пропозиції міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про те, що Росії варто було б стати членом НАТО, то я його підтримую. Для України некомфортно приймати рішення в умовах жорстокої альтернативи — Росія або НАТО. Було б значно краще, якби й Росія також була членом НАТО. Насправді це означало б, що вона стала демократичною, відкритою. Але на сьогодні сама модель розвитку, яка практикується у Росії, унеможливлює такий розвиток подій. Тому ту Росію, якою вона є сьогодні, ніхто не зможе прийняти до Альянсу.
