Голова Постійного представництва України при Європейському Союзі Роман Шпек користується репутацією дипломата, який чудово розбирається в брюссельській політичній кухні. За словами експертів, інтенсивні контакти України з Європейською комісією значною мірою є саме заслугою Шпека. Чи є реальною дата вступу України в ЄС у 2020 році? Наскільки важливо для України включення слів про перспективу членства в нову розширену угоду з Європейським Союзом? Коли Євросоюз може розпочати розгляд прийому нових членів? Якими темпами повинна Україна рухатися в НАТО і наскільки при цьому потрібно зважати на громадську думку? Як потрібно гармонізувати роботу всіх гілок української влади, щоб за кордоном Україна говорила єдиним голосом? Чи є ефективним механізм зворотного зв’язку між Києвом і Брюсселем? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю українського представника в ЄС Романа ШПЕКА.
«ШКІДЛИВИМ Є ТЕ, ЩО МИ НЕ ЗДІЙСНЮЄМО НІЯКИХ КРОКІВ...»
— Романе Васильовичу, багато експертів називає 2020 рік як дату вступу України в ЄС. Чи є реальним саме такий термін приєднання нашої країни до євроспільноти?
— Це цілком реально. Але зараз я б говорив не про кінцеву дату. Чи буде це на рік раніше чи пізніше, це не суттєво. Для нас надзвичайно важливо почати крок за кроком наближатися до цієї ідеї та серйозно і цілеспрямовано працювати. А якщо ми будемо один з одним боротися, то вступу в ЄС не буде ні в 2020, ні в 2050 році.
— Наскільки важливо для України включення слів про перспективу членства в нову розширену угоду з Європейським Союзом?
— По-перше, нам не треба того сигналу, який нам може дати ЄС, і робити з цього висновок, що це має для нас фатальне значення. Ми повинні бути горді з того, що ми є європейська держава і у відповідності до установчих документів Європейського Союзу маємо право на членство. Але для реалізації цього права треба кілька необхідних речей. Перш за все, поділяти цінності, на яких створений Європейський Союз, і відповідати критеріям. І ніхто не в праві нам відмовити на основі їхніх статутних документів. Утім, цей сигнал не буде шкідливим. Зате шкідливим у наших умовах є те, що ми не здійснюємо ніяких кроків на шляху європейської інтеграції, а все говоримо про потребу в сигналі. Не треба на цьому наголошувати.
— Тобто ви маєте на увазі, що в Україні всі сторони мають заявити, що вони проповідують європейські цінності...
— І не тільки проповідують, а що йдуть тим шляхом, щоденно впроваджуючи різного роду реформи.
— Але ж з боку українського Президента при відкриті 4-го щорічного саміту Ялтинська європейська стратегія прозвучало прохання щодо доцільності включення до тексту нової розширеної угоди перспективи членства України в ЄС. Про це також постійно говорить український прем’єр-міністр Віктор Янукович...
— Вони кажуть правильні речі. У Віктора Андрійовича є фраза, що кораблю легше спіймати попутний вітер, коли він знає гавань, до якої прямує. Але ж ми знаємо, в яку гавань прямуємо. І якщо в напрямку гавані навіть дмуть несприятливі вітри, ми не повинні міняти курс. Бо знаємо, що це наша гавань і ми туди йдемо.
«МИ ПЕРЕВАЖНО НЕ ГОВОРИМО ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ КРИТЕРІЯМ...»
— До речі, як ви ставитесь до думки провідного українського бізнесмена Віктора Пінчука, який сказав, що ніхто не знає, яким буде ЄС на той момент, коли Україна буде готова вступити до нього. Зате ми знаємо, що Україна повинна збільшувати ВВП і поліпшувати життя українських громадян. А тоді подивитися, якщо ЄС перебуватиме в кризі, то, можливо, об’єднуватися не з ним, а з кимось іншим.
— Пан Пінчук має право на свою точку зору. Слава Богу, що ми живемо в країні, де кожен може говорити те, що думає.
І дійсно, він об’єктивно відзначив, що Європейський Союз знаходиться в не найпростішому періоді свого розвитку. Втім, слід зауважити, що ЄС від кризи до кризи, які час від часу виникали, розвивався і ставав сильнішим. Мені здається, що ми стаємо свідками врегулювання інституційної та конституційної кризи. Але нічого не буде страшного, якщо демократична сильна незалежна Україна із сильною економікою в майбутньому подумає вступати в ЄС чи ні. Я хотів би якомога швидше дожити до того часу, коли ми будемо відповідати всім критеріям і в нас постане питання: вступати чи ні. Адже ми переважно не говоримо про відповідність критеріям, а все кажемо, що вступаємо. Ми завжди стараємось коня поставити з якогось боку воза і переважно невдало. А найголовніше бути сильним. Тоді політики і громадяни будуть вирішувати. Якщо глянути на розвиток ЄС за останні 50 років, то це найуспішніше політичне і економічне об’єднання. Якщо раніше на території Європи постійно спалахували і проходили військові збройні конфлікти, то зараз це мирний континент. В Європі рівень розвитку продуктивних сил є одним з найвищих у світі. На достатньому високому рівні знаходяться охорона довкілля, освіти, культури. Також надзвичайно висока енергоефективність їхнього господарства. В принципі, якщо б Росія мала такі якісні характеристики економіки, суспільного і громадського життя то, можливо, вона також була настільки привабливою для нас. Адже в нас з Росією немає якихось політичних антагонізмів і шлях європейської інтеграції — це не втеча від Росії. Ні, ми ні від кого не втікаємо. Але ми йдемо на зустріч більш спокійному і більш ефективному суспільству. Я хотів би, щоб росіяни також йшли шляхом демократичних і економічних реформ. Щоб в Росії не тільки газовий сектор економіки прогресував, а й решта. Але в Росії є свої політики, свій президент та уряд, і вони опікуються цими проблемами. А нам українцям треба опікуватися власними проблемами.
«...УКРАЇНА — САМОСТІЙНА ДЕРЖАВА І САМА БУДЕ РОБИТИ ВИБІР»
— Як ви вважаєте, сказані Чорномирдіним слова, що Росія не має нічого проти вступу України до ЄС, є щирими чи це своєрідний дипломатичний жест?
— По-перше, Росія не може бути проти членства України в ЄС, бо вона розуміє, що Україна — самостійна держава і сама буде робити вибір. По-друге, Європейський Союз не є антагоністичним об’єднанням з точки зору Росії. І ЄС немає такого забарвлення як НАТО з точки зору Росії. Росіяни мають застереження щодо членства України в НАТО. Але це їхня справа і нам не потрібно це слухати, а приймати свої рішення. Я не думаю, якби навіть Росія щось говорила, то це могло б серйозно впливати. Але для України, яка прагне до членства в ЄС, у результаті щоденної роботи потрібно вибудувати таку систему відносин з Росією, коли не будуть створюватися проблеми ні для нас, ні для наших стосунків з ЄС, чи стосунків Росії з ЄС. Тут ми повинні ставати все більш свідомими і зрілими гравцями на світовій політичній арені. І найважливіше навчитися будувати ці стосунки, щоб вони були якомога рівнішими.
— А чи спроможний зараз наш уряд вибудовувати такі відносини з Росією?
— Те, як ми виходили з якомога меншими втратами з тієї газової кризи, дає право говорити, що поступово оволодіваємо такими механізмами. Але неврегульовані питання з демаркації кордону по суходолу, а також з делімітації кордону по акваторії Азовського моря говорять про те, що не можна спочивати на лаврах.
«ЯКЩО Є ДОСТАТНЬО АРГУМЕНТІВ ЩОДО ВСТУПУ В НАТО, ТО ВІД ЦЬОГО НЕ СЛІД ВІДМОВЛЯТИСЯ»
— А якщо повернутися до теми НАТО. У даних обставинах, коли Росія чітко заявила, що виступає проти вступу України до Альянсу, чи повинні ми інтенсифікувати шлях вступу в цю організацію, чи, можливо, не варто форсувати подій і йти за громадською думкою, яка значно впала після двох виборчих кампаній в Україні?
— За останній час громадська думка дещо піднялась. Але не можна ставити питання руба: членство в НАТО чи ні. Його треба ставити інакше: як ми можемо краще вирішити питання нашої безпеки — самостійно чи в рамках двосторонньої співпраці з якоюсь країною чи в рамках механізмів багатосторонньої співпраці. І туди потрібно йти. Але це повинна бути не заполітизована розмова. Потрібна серйозна експертиза. Ми повинні показати і пояснити нашим громадянам, чому питання безпеки потрібно вирішувати таким чи іншим шляхом. Якщо є достатньо аргументів щодо вступу в НАТО, то від цього не потрібно відмовлятися і не треба робити з цього таємницю. Потрібно, щоб наші громадяни були обізнані з цими аргументами у тій мірі як з ними ознайомлені фахівці. І все. Тут я не бачу ніякої проблеми. Відсутність такої роботи по доведенню об’єктивної доцільності серед наших громадян впливає на такий низький рівень підтримки чи довіри. Ніхто за нас цієї роботи не зробить і НАТО не буде робити. Це наша справа. Це питання нашої безпеки. Якщо ми хочемо вирішення питань безпеки України в рамках колективних структур, то ми повинні це робити.
ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОМПРОМІС І ЧЕРГОВЕ РОЗШИРЕННЯ
— А якщо повернутися до останніх рішень Ради ЄС щодо запровадження посади президента і верховного представника із зовнішніх питань. Чи забезпечать ці нововведення поштовх до єдиної політики ЄС у всіх галузях, в тому числі енергетичній?
— Це один із кроків на шляху покращення інституційної спроможності функціонування ЄС. Бо піврічні головування в ЄС стають усе важчими з точки зору організації цього процесу. 27 країн мають різні можливості і тут треба розуміти, що питання і конституційної, і інституційної реформи в ЄС є своєчасними і такими ж нагальними як в Україні. Але європейці знаходять шляхи. Бачите, яка була важка дискусія, але сторони знайшли компроміс. Причому, результативно націлений компроміс, а не просто так, що на наступний день після досягнення компромісу усі починають говорити по-іншому.
— Романе Васильовичу, чи можете ви зараз сказати, коли Європа може почати розглядати наступне розширення?
— Я думаю, що вони й не перестають думати про розширення. Тому, що питання членства Хорватії та інших країн Західних Балкан перебуває на порядку денному. Продовжуються переговори з Туреччиною, хоча й вони будуть дуже тривалими і непростими. Так що питання розширення не знімається з порядку денного.
«НЕ МОЖНА ВІДКЛАДАТИ НЕВІДКЛАДНУ РОБОТУ»
— Романе Васильовичу, ви маєте великий досвід дипломатичної роботи і, зокрема, в структурах Європейського Союзу. Як на вашу думку, можна гармонізувати роботу всіх гілок української влади, щоб закордоном відчувалось, що країна має єдину зовнішню політику? А не виходило так, що одні радники радять Президенту одне, інші радники прем’єру — інше...
— Тут питання не в радниках. А саме в розподілі повноважень між різними органами влади і виробленні власної толерантної ділової культури, яка дає можливість політикам вести діалог не стільки через сторінки засобів масової інформації, а персонально. І тоді вже з погодженими позиціями виходити до світу чи власної громадськості.
— Можливо, для цього треба запозичити досвід деяких країн, у яких є Рада із зовнішніх питань, як наприклад в Ірані?
— Та в нас немає проблем ні з наявністю рад, чи з їхньою відсутністю. Тут потрібна щоденна цілеспрямована робота по реалізації проголошеного в законах України і рішеннях Президента та уряду національного пріоритету, що наша мета є інтеграція до Європейського Союзу. Ми невідкладно повинні слідувати меті. А якщо ми говоримо про європейську інтеграцію і водночас хтось не хоче погодитись на приватну власність на землю; коли в нас недосконало функціонує ринок зерна та газу; коли замість того. щоб проводити реформи, ми дискутуємо щодо необхідності проведення тих реформ, тоді ми не наближаємося до нашої мети, а навпаки віддаляємося від неї. Не можна думати, що сьогодні можна займатися приємними справами, а завтра прийде час на більш важкі справи. Треба робити те, що вимагає щоденне життя. Нам треба створювати ринкову, конкурентноздатну, соціальноорієнтовану економіку. Нам треба говорити про розширення податкової бази. Новий, сучасний податковий кодекс зніме ті протиріччя, які сьогодні є між нашим податковим законодавством і бізнесом. Все це є наближенням до європейської мети. Не можна відкладати невідкладну роботу.
— Хотілось почути від вас як представника України в ЄС наскільки ефективним є зворотний зв’язок між Києвом і Брюсселем?
— Ми інформуємо міністерство закордонних справ, секретаріат Президента, уряд про всі події, які проходять в ЄС, а також повідомляємо про відповідну реакцію чи оцінку європейських інститутів. І той факт, що Президент у цьому півріччі тричі був у Брюсселі, а прем’єр-міністр — двічі, є свідченням того, що між Україною та ЄС відбувається посилений діалог. Під час підготовки наших високопосадовців до цих візитів ми також інформуємо про очікувану реакцію чи коментарі, які вони можуть отримати в результаті цих переговорів.
