Ніхто вже не сперечається з тезою про те, що сьогодні однією з основних зовнішніх (і не завжди повністю зовнішніх) сил, які великою мірою визначають ситуацію в Україні, її здатність проводити власну зовнішню політику, розширюють або обмежують поле для маневру, є Росія. І це зумовлено вже не лише постійними проблемами з газовим боргом і постачанням нафтопродуктами, і вже не стільки постійною гіперзалежністю України від російських ринків. Сьогоднішня Росія є характерним прикладом структури, яка динамічно розвивається, притому розвивається перш за все сама російська держава, яка визначила для себе головні джерела своєї підтримки і знайшла доброзичливий відгук у суспільстві. Росія увійшла в новий рік як держава, яка відновила свої позиції на зовнішній арені, яка на практиці довела, що може чинити домінуючий вплив у пострадянських країнах, яка (за станом на сьогодні) демонструє стале зростання темпів економічного розвитку, яка в принципі може говорити про досягнення певної стабільності, непорівняної з ситуацією часів правління Бориса Єльцина. Щоправда, в багатьох публікаціях російської преси сказано, що відновлення зовнішніх позицій не коштувало Путіну надвеликих зусиль: цьому великою мірою сприяла ситуація, що настала після трагічних подій 11 вересня. Від Путіна вимагалося лише зробити вірний вибір, і він його зробив, що автоматично поставило його до ряду лідерів світової політики. Та все ж сьогодні Росія знаходиться напередодні серйозного ривка у своїх відносинах з Європейським Союзом і НАТО, які вона намагається будувати за власним сценарієм. Насправді характер цих відносин, очевидно, носитиме компромісний характер, але це для рядового громадянина, який відчуватиме причетність до глобальних процесів, уже не так важливо.
Процеси, які сьогодні тривають у Росії, серед іншого, характеризуються одним цікавим моментом: соціологічні опитування, проведені Всеросійським центром дослідження громадської думки та Фондом «Громадська думка» за різними методиками, зафіксували небачений для демократичного суспільства, яке не поставлене в екстремальні умови (до яких можна віднести перш за все війни глобального характеру), рівень довіри населення до лідера. Рейтинг президента Володимира Путіна на початок року складав, за даними ВЦДГМ, 73%, а з початку минулого року жодного разу не знижувався нижче за 70%. Дослідження Фонду «Громадська думка» свідчать, що до Путіна позитивно ставляться 68% росіян.Для порівняння можна нагадати, що рейтинг президента США Джорджа Буша-молодшого зріс до небачених висот тільки після 11 вересня, коли він оголосив війну світовому тероризму, і довіра до Буша базувалася перш за все на традиційному американському патріотизмі та відчутті згуртованості нації після трагедії.
У російському випадку, очевидно, йдеться про те, що для середньопересічного громадянина Путін перш за все уособлює зміцнення держави, яка його, росіянина, захищає. Це вже не зовсім ностальгія за СРСР — принаймні, тоді Кремль і уявити собі не міг, щоб дозволити навіть добродушно кепкувати з лідера держави у телеефірі. Звичайно, в тому, що позитивні зрушення асоціюються виключно з «царем», є й негатив — саме йому доведеться платити в разі невдач і прорахунків, без яких не обходиться жодне правління.
Але факт залишається фактом. «Сильна рука» Путіна спрямована на зміцнення держави у всіх можливих сферах діяльності. Держава дійсно набирає обертів, що відповідає традиційним настроям у суспільстві. Саме через це, можливо, Путін сприймається краще за будь- якого свого політика і в багатьох українських регіонах.
Стабільна Росія, яку — за своїми рецептами, що не завжди відповідають західним демократичним традиціям — намагається вибудувати Путін, є фактором стабільності у світі. У той же час зміцнення Росії разом з постійним відставанням у розвитку України означатиме тільки збільшення ролі Москви в прийнятті рішень Києвом — чого навряд чи прагнуть українські еліти за будь-яких внутрішніх розкладів.
Намагаючися з’ясувати природу феномента рейтинга Путіна, «День» звернувся до експертів:
КОМЕНТАРI
Сергій МАРКОВ , директор Інституту політичних досліджень, Москва
Головна причина такого високого рейтингу полягає в тому, що Путін чітко реалізував головну складову своєї передвиборної програми: боротьба з бандитським анклавом на території Чечні, відрізання олігархів від механізму прийняття політичних ухвал, зниження ролі регіональних лідерів, запобігання розповзанню Росії. Зробити все це було дуже нелегко. Бо говорилося, що той, хто торкнеться чеченського питання, чи той, хто насмілиться виступити проти регіональних лідерів — той стане політичним трупом.
Успіхи були феноменальними. На два порядки знижено рівень втрат у Чечні, наявне економічне зростання (хоч і залежне від «нафтодолара»), істотно зросло стягнення податків і, відповідно, виплати бюджетникам — що відчули на собі виборці (бюджетники, пенсіонери). Різке зростання податкових надходжень на початку 2000 р. своєю чергою, пов’язується, передусім, з посиленням держави і бажанням людей платити податки в стабільній державі, саме державі, а не олігархам. Одна з головних заслуг Путіна — встановлення стабільного порядку, держави, яка виконує свої функції.
Усі плюси від програми, заявленої Путіним, асоціюються особисто з ним, що, проте, може в якийсь період стати негативним чинником.
Людям імпонує стиль президента — висока працездатність, високий освітній рівень, спортивність, раціональність, суворість, чіткість.
Однією з причин такого високого рейтингу Путіна став і колосальний успіх зовнішньої політики Росії. Люди знудьгувалися за повагою, їх у величезній мірі цікавить те, як Росію подано на зовнішній арені. У Росії існують, на відміну від України, державницькі традиції. Росіяни звикли бачити свою країну великою державою, і хочуть і надалі бачити її саме такою.
Зрозуміло, що це не триватиме дуже довго. Нагромаджуватиметься певна втома, і в принципі, сьогодні вже всі чекають на зниження рейтингу. У цьому ніхто не бачить нічого страшного, навпаки, це досить природно. Путін до цього готовий, він чудово розуміє, що рейтинг існує не сам собою, а для реалізації якоїсь певної політики. Зараз, зокрема, йдеться про реалізацію програми структурних економічних і політичних реформ.
Рейтинг може знизитися в таких випадках: при виникненні економічних проблем; при неуспішності зовнішньої політики країни; якщо структурні реформи призведуть до зростання соціальної напруженості (зараз вважається, що цю напруженість може бути в якійсь мірі компенсовано плюсами від економічного зростання).
Зниження рейтингу Путіна очікується вже поточного року. Однак згодом, до президентських виборів, за рахунок популістських акцій він знову, ймовірно, «зашкалюватиме».
Українська політика Путіна впливатиме на його рейтинг, але навряд чи ця складова встигне «зіграти» в повній мірі. Хоча, з іншого боку, зростання його рейтингу триватиме, якщо не буде проблем із Чорноморським флотом, якщо не виникатиме проблем навколо Криму і Севастополя, моментів, доволі відчутних для росіян.
Володимир ПАНІОТТО , директор Київського міжнародного інституту соціології
Треба визнати, що в Путіна досить великий рейтинг і в Україні, більший за рейтинг Ющенка чи будь-якого іншого політика, що теж цікаво.
Чим взагалі пояснюється високий рейтинг російського президента? Одним із найбільших факторів, що впливали на визначення громадської думки в Росії, завжди була нестабільність. І можливо, зараз ситуація визначається як стабільна, що пов’язується з Путіним. Високий рейтинг Путіна, можливо, пов’язаний із цілим комплексом різних характеристик. До того ж, мабуть, він добре розмовляє, добре виглядає, вирішує деякі проблеми.
Одним з факторів може бути те, що в Путіні вбачають «сильну руку». Це важливо і для Росії, і для України. В Україні політик, який би уособлювався з «сильною рукою», теж мав би високі рейтинги. І ці фактори останнім часом дуже бентежать соціологів.
Те ж, що, скажімо, в США зазвичай лідери мають значно нижчі рейтинги довіри, залежить від того, що там взагалі скептично оцінюють своїх політиків.
