Посол Абоїмов нагадав, зокрема, що рік минулий був досить плідний у плані зустрічей керівництва двох держав. Причому посол звернув увагу не тільки на кількісні параметри (президенти наших країн торік зустрічалися вісім разів), а й на якісні результати. Головним досягненням в українсько-російських відносинах посол назвав врегулювання газової проблеми. «Розвиток подій» у цьому плані ще півроку тому, на думку посла, здавався «тупиковим». Після тривалого спаду в економічній співпраці російський дипломат, як і його український колега, відзначив збільшення рівня товарообігу. Досягнутий рівень можна і збільшити, вважає Абоїмов, в тому разі, коли збережеться тенденція. «Взаємовигідним» посол назвав прихід в Україну російських стратегiчних інвесторів.
На диво неочікуваною виявилася позиція посла щодо мовної ситуації в Україні. Зокрема, щодо нібито дискримінованого стану російської мови, про що не раз подавало «тривожні» сигнали російське зовнішньополітичне відомство. «Російська мова в Україні в приниженому стані — не перебуває», — підкреслив пан Абоїмов, наголошуючи саме на останній частині свого висловлювання (півроку тому він висловлював дещо іншу думку). Щоправда, водночас посол не обминув зауваження, що певні проблеми все-таки лишаються. Зокрема, переведення деяких шкіл з російською мовою викладання на українську. Зі свого боку, Росія докладає, за його словами, усіх необхідних зусиль для того, аби і українці почувалися в цій країні добре. В Москві, за інформацією Абоїмова, відкрито український ліцей при Лінгвістичному університеті. У російській столиці розпочав свою робот український клас. Цього може видатися мало, визнав посол, однак — «добрий початок — половина діла».
Водночас попри усю аргументованість і всеосяжність «звіту» Абоїмова, низка питань журналістів лишилася все-таки без вичерпної відповіді. Вірніше, ця відповідь була майже ідентичною — «ніякого впливу на українсько-російську співпрацю це не матиме». Стосувався такий варіант витонченого висловлювання дипломата водночас і візиту папи Іоанна Павла II до Києва, і відставки віце-прем’єра Юліїї Тимошенко, і «касетного скандалу», і навіть відставки колишнього міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, яку традиційно пов’язують саме з відносним похолоданням українсько-російської співпраці і потребою її актуалізувати.
Актуалізація відносин явно вдалася. Хоч і навряд чи тільки через призначення нового міністра закордонних справ. Тим більше останній на своїй недавній зустрічі з пресою з такою ж однозначністю, як і його попередник, визнав єдиний напрямок зовнішньої політики України — до європейської інтеграції. Потеплішання ж зв’язків із Росією — заслуга, очевидно, обох країн. Україна повинна підтримувати більш ніж добросусідські зв’язки через свою енергетичну залежність. Новий російський президент Володимир Путін з самого початку свого правління декларував прагматизм політики. Цей прагматизм проявлявся спочатку у рекламі «обхідних» труб та заявах про дискримінацію російської мови в Україні. Разом із тим російський посол Абоїмов підкреслив, що хоч 2000 рік усіх питань так і не вирішив, саме він засвідчив: «Проблем в російсько-українських відносинах, які не можна було б вирішити, не існує».
Прагматизм начебто починає сповідати й Україна. Може, саме це й стало запорукою успіху.
