Схоже, що дипломатичний скандал між Україною і Чеською Республікою далекий до свого завершення. Після висилки одного українського дипломата у відповідь на оголошення персонами нон-грата минулого четверга двох чеських дипломатів Прага розглядає «наступні кроки» стосовно Києва. Як відзначив у вівторок увечері на брифінгу в Празі міністр закордонних справ Чехії Карл Шварценберг, рішення про висилку одного із співробітників посольства України в Празі «було необхідним кроком». При цьому міністр додав, що «Прага розглядає і наступні кроки». Як у Чехії оцінюють дипломатичний скандал з Україною, зокрема висилку чеських дипломатів, начебто через те, що офіційна Прага надала притулок екс-міністру Данилишину? Чи розуміють в Європі, хто стоїть за спробами розчленувати Україну і як це впливає на європейські перспективи нашої країни? Про це — в інтерв’ю «Дню» чеського журналіста-публіциста Ярослава ПЕШЕКА.
— Я б сказав, що чеські газети прохолодно ставляться до цього інциденту, не бачать у висилці дипломатів великого дипломатичного скандалу. Але комуністична преса від самого початку була проти того, аби Данилишину надали політичний притулок. Вони мотивували це тим, що Чехія стане притулком кримінальних елементів. Як ви знаєте, Данилишин організував і зареєстрував там громадську організацію. Але, чесно кажучи, я не можу уявити собі, оскільки сам очолюю громадську організацію і з українцями, які очолюють громадські організації, працюю, яким чином він хоче впливати, наприклад, на процес вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом.
— Але що ж може стояти за словами Карла Шварценберга: «Прага розглядає і наступні кроки»?
— Я гадаю, що не буде нічого, якщо судити з того, як багато років виступає міністр закордонних справ Шварценберг, який є досвідченим дипломатом. Я б вбачав у всьому цьому — в поведінці України в цьому дипломатичному скандалі — російський слід. Тому в пресі з’явилося повідомлення, що чеські дипломати нібито шпигували за програмами, які розробляє Україна для Росії і за замовленням Росії. Не думаю, що там щось таке буде. Але з точки зору дипломатії — це дуже погано. Тому що це показує, що Україну вважають не зовсім самостійною в цих речах. Відчувається якийсь вплив Російської Федерації та її спецслужб цієї країни на цей процес. У такому випадку це могло б призвести до погіршення відносин.
— Чи існує зв’язок між відсутністю посла Чехії в Києві й тим, що зараз відбувається в дипломатичних відносинах між нашими країнами?
— Поки посла тут немає, причому довгий час. Є людина, яка схвалена, але він іще не прибув сюди, можливо, з цієї причини.
— Чи можна чекати, що Чехія може скористатися своїм становищем в ЄС і заблокує переговори між Брюсселем і Києвом за угодою про асоціацію і зону вільної торгівлі, як це свого часу робила Польща, блокуючи переговори між ЄС і Росією?
— Я не вважаю, що для України є небезпека з підписанням договору про асоціацію або зону вільної торгівлі з боку Чехії, або внаслідок скандалу з висилкою дипломатів, чи в будь-якому іншому випадку. Справді, Чехія могла б заблокувати переговори, але це не на користь Євросоюзу, не на користь самій Чехії. Тому такого не буде. Я в це не вірю. Але може бути, що за кулісами цей скандал використовує хтось в Україні. Тому що з української сторони є проблеми і з підготовкою угоди про зону вільної торгівлі, і реалізації плану дій із безвізового режиму, а не з боку ЄС.
Слід розуміти, що інтеграція — це досягнення одного цілого і це не процес пошуків якихось компромісів в угодах, а виконання обов’язків, що може зайняти 3—5 років. Причому обов’язок належить в будь-якому разі виконувати.
Підсумовуючи, можу сказати, що скандал не вплине на стосунки України і ЄС, але може бути використаний в Україні олігархами, які не зацікавлені в зоні вільної торгівлі з ЄС.
— Хотілось у вас — як представника європейської країни — запитати, як ви оцінюєте процеси, що відбуваються останнім часом у нашій країні: протистояння 9 травня у Львові, спроби деяких сил знову розколоти Україну, не дати їй можливості інтегруватися в європейські структури?
— Я думаю, що політологи, журналісти, досвідчені люди, які розуміють проблематику пострадянського простору, знаються на процесах, що відбуваються. Питання в тому, скільки є в Європі таких людей, які розбираються. Тому що інформаційний простір у Центральній і Західній Європі зайнятий Росією. Там України немає. І якщо про Україну пишуть, то, скоріше, в негативному плані. Водночас там не чути і не видно позитивної точки зору щодо України. На Заході серйозних українських джерел дуже мало, тому там беруть інформацію з російських інформаційних джерел. І це дуже погано для України і для її самостійної політики.
Стосовно 9 травня. Зрозуміло, що це була одна із спроб дестабілізувати ситуацію в країні. І загалом маленька дестабілізація вийшла. Але якщо це повторюватиметься, то важко буде переконати населення країн ЄС у тому, що вступ України принесе євроспільноті якісь свої цінності. Зрозуміло, що це гра саме в такому стратегічному напрямі.
— І хто, на вашу думку, заправляє цією грою?
— Це внутрішні сили в Україні, які не хочуть об’єднувати Україну з ЄС, які хочуть більше залежності від північного сусіда, які не можуть попрощатися з радянським минулим. Зрозуміло, що пройшло 20 років. Але режим, який був тут до 1991 року, не був засуджений: ні у моральному, ні в юридичному, ні в етичному плані. І залишили все, як було. Пройшло 20 років, і зараз до влади приходять люди, які тоді носили піонерські галстуки, і показують, що вирішенням є повернення до Радянського Союзу. Так не робиться. Просто треба розпочати серйозне вивчення історії і того, звідки ми прийшли і куди прямуємо. Звичайно, це буде трохи болюче питання. Але допускати такі ігри, такі ток-шоу кожної п’ятниці, залучати народ взагалі до тем, які не потрібні нікому і навпаки розділяють суспільство. До чого все це може призвести? Я не бачу, що люди, які на околицях міста воюють за свої кіоски, займалися серйозним опором, у тому числі опозиція. Усе це гра, нічого конкретного.
— Що, на вашу думку, повинна робити Європа в цій ситуації, коли здійснюються спроби розколоти Україну і не дати їй можливості наблизитися до ЄС?
— Я довго вивчаю політику Європейського Союзу і думаю, що все це залишиться на рівні дипломатії: проблеми України — це її внутрішні проблеми, і ЄС офіційно втручатися не можна. Але є ціла позаурядова галузь, яку теж фінансує ЄС і яка допомагає Україні реалізувати програми громадянського суспільства, політичного устрою. У цьому сенсі є конкретні можливості впливу. Змінити реалії в Україні можна за допомогою людей і грошей Євросоюзу. Але на цьому напрямі я бачу дуже мало роботи.
Уявіть, за останній час мені двічі відмовили в можливості поговорити зі студентами в одному коледжі і в одному вузі. Наприклад, хочуть якесь схвалення міністерства освіти або ще що-небудь. Я не можу собі уявити, що директор нашої вищої навчальної установи відмовив журналістові в Європі поговорити зі студентами на тему європейської інтеграції. А я ж це роблю безкоштовно.
Я відчуваю, що виникає якесь ускладнення. І якщо піде так далі, то взагалі ми не матимемо можливості впливати і допомагати. Тому треба збиратися, треба домовлятися, треба організовувати заходи, вивчати досвід європейських організацій. Перш за все, треба не бути імпотентними в галузі громадянського суспільства. Гроші виділяються, а результату немає.
— Але все-таки роль ЄС, зокрема Європейської комісії, теж може бути істотною. Адже в січні цього року комісар із питань розширення Штефан Фюле в Києві чітко заявив, що для Європи в відносинах з Україною є особливо важливими загальні цінності, що складають основу демократії...
— Так, якщо в Україні порушуватиметься свобода слова, то вони можуть написати меморандум із цього приводу. Президент України вийде, скаже: «Не можна цього робити», як це робиться до цих пір. Але процес уже йде. Це певна тактика. Треба збирати конкретні факти, як це робить ваша газета, наводити перелік людей, які наїжджають на журналістів, звертатися до європейських і міжнародних організацій по допомогу. Інакше є небезпека, що це залишиться на рівні дипломатичних відносин.
Ситуація в Україні поки не гірша, ніж у Білорусі, але все йде в цьому напрямі. Тому потрібно доводити на конкретних фактах, а не лише на процесах з колишніми членами уряду. Це дуже слабкі аргументи. Просто треба шукати інші приклади. Поки Європа не бачить можливості критикувати конкретні антидемократичні дії уряду, наприклад, закон про вибори або якісь маніпуляції.
