Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Роздратування Кремля та помилка Ющенка

11 жовтня, 2008 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

«Дуже шкода, що Україна вважає за можливе постачати зброю до зони південноосетинського конфлікту», — сказав Путін під час бесіди з прем’єром України Юлією Тимошенко. «Людина, яка це зробила, здійснила величезну помилку», — багатозначно додав прем’єр, маючи на увазі Віктора Ющенка.

Спецкор «Ъ» Андрій Колесников, який був присутній при цих словах, був так вражений, що зазначив: «Це для Володимира Путіна щось уже дуже особисте. Це те, чого не прощають. Схоже, сам Володимир Путін всі висновки з цього приводу вже зробив і свій особистий вирок у цій справі виніс».

Навіть страшно подумати, яким буде цей історичний вирок Вікторові Ющенку. Враховуючи історію з його діоксиновим отруєнням. І російські танки в Горі.

Кремль неодноразово підозрювали в поставках зброї чи технологій для виробництва засобів масового знищення терористичним режимам і країнам-ізгоям.

Нещодавно в Таїланді затримали торговця зброєю росіянина Віктора Бута, який планував поставити декілька сотень російських переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) колумбійським наркоділкам в обмін на кокаїн. Зрозуміло, що в країні, де торгівлю зброєю повністю централізовано, постачити таку партію неможливо без заступництва згори. Проте наша влада не стала проводити розслідування, хто саме в російських владних верхах протегував Буту. Вона лише висловила обурення з приводу його затримання.

Кремль щиро обурений постачанням Україною Грузії зенітних комплексів С-200. Чесно кажучи, я не зовсім розумію причини цього обурення.

Можливо, Грузія — це терористи, на зразок колумбійських наркоділків або «Хізбалли»? Можливо, Грузія — це країна, не визнана ніким, окрім Нікарагуа? Чи сепаратистський анклав? Ні. Це вільна країна. Член ООН. Тоді чому вона не має права купувати зброю?

При бомбардуванні об’єктів, які перебувають за десятки чи сотні кілометрів від місць боїв, загинули мирні мешканці. Я не зовсім розумію — Грузія що, порушувала права людини, намагаючись збити чужі військові літаки? У якому з документів ООН написано, що не можна збивати військовий літак, якщо це — російський військовий літак?

Грузія не володіла якою-небудь пристойною системою ППО. Це був найгрубіший військовий прорахунок Грузії, який, власне, й забезпечив нашу перемогу в цій війні. Грузія купила в України застарілий російський комплекс С-200, і, природно, на третій день війни він перестав працювати. Перше запитання, яке повинна поставити Росія — це не питання, хто продав Грузії С-200. Це запитання, чому він працював перші два дні? З тих генералів, які це допустили, потрібно зірвати погони.

Оскільки відсутність ППО була одним із ключових чинників поразки Грузії, то закупівля нових сучасних комплексів у Ізраїлю та США зараз є не просто її пріоритетом. Можна з упевненістю сказати, що поява сучасних комплексів ППО в Грузії означає можливість нової війни. Публічна позиція Кремля дає Грузії додаткові шанси їх швидко купити.

У російсько-грузинській війні є декілька дуже страшних моментів.

Один — це оруеллівська пропаганда з телеекранів. Коли наші танки ввійшли до Грозного, люди обговорювали й сперечалися. Але подібного до того, що творилося на російських телеканалах в серпні цього року, ми не бачили, мабуть, із 1940 року, коли весь робітничо-селянський СРСР у дружному пориві викривав війну, розв’язану білофіннами проти батьківщини Леніна.

Другий — це імпліцитне заперечення самого права грузинської держави на існування. На сайті «Комсомолки» висить відео із заголовками: «Російський «Град» веде вогонь по бойовиках у Кодорській ущелині», «Грузинських бойовиків роззброюють у Зугдіді» та подібне. Це вражаючі заголовки. Якщо автори цього відео ненавидять грузинів, вони могли б написати «грузинська вояччина». Або «грузинські фашисти». Або навіть «грузинські нелюди». Але ось «грузинські бойовики» написати не можна. Грузинських бойовиків не існує в природі. Є грузинські військові та грузинські поліцейські. А тим часом словосполучення це повторювалося часто. Особливо часто його вимовляли південноосетинські ополченці, які «вирівнювали» в цей момент грузинські села в Південній Осетії.

І нарешті третьою, справді дивною обставиною є імпліцитне заперечення самого права Грузії мати армію, що проявляється не так у наївній брехні про «американського інструктора» Майкла Лі Вайта, який нібито допомагав грузинам у Цхінвалі й чий паспорт було насправді загублено на рейсі «Москва—Нью-Йорк» аж у 2005 році, як у простодушному, але залізобетонному обуренні з приводу продажу грузинам комплексів С-200 чи факту навчання їхніх військових американськими інструкторами.

На жаль, тотальна війна передбачає заперечення у противника будь-яких людських рис. Коли людство билося мечем і багнетом — тоді ворога поважали. Гектор поважав Ахілла, а полонені наполеонівські офіцери мешкали в маєтках їхніх російських ворогів. Коли людство перейшло на дальнобійну артилерію та авіацію, ворог перетворився на нелюда — на хрестик на мапі.

Проте на тлі навіть цієї загальної з часів франко-пруської війни дегероїзації ворога радянська армія пішла набагато далі: вона призвичаїлася заперечувати за ворогом саме право на опір. 1940 року ми визволяли Фінляндію, на прохання фінського комуністичного уряду, від білофіннів, які її пригноблювали. Було дивно визнавати право гнобителів на опір.

Потім ми надавали братню допомогу афганському народові. Було дивно визнавати права тих нелюдів, які відмовлялися від нашої братньої допомоги. Потім ми відновлювали конституційний лад у Чечні. Коли російські солдати розстрілювали під час зачистки дітей і жінок — це було відновлення конституційного ладу. А коли чеченець, у якого під час відновлення конституційного ладу розпороли живіт вагітній дружині, брався за зброю, він був не супротивником — він був злочинцем. Якщо його ловили живим, його не оголошували полоненим. Його вбивали або, в крайньому випадку, саджали.

Пробачте за констатацію очевидної банальності: але Грузія, як і будь-яка інша країна, має право тренувати свою армію за допомогою американських та ізраїльських інструкторів. Якщо армія є, її потрібно тренувати. Навряд чи доцільно при цьому звертатися, скажімо, до папуа-новогвінейських інструкторів. Армія Папуа-Нової Гвінеї не дуже відома. Навряд чи доцільно також вчитися в російських інструкторів їхнього поводження з мирним населенням у Чечні. Обурення з факту існування у противника армії малопродуктивне. Обурення Кремля тим, що військовий противник купив ППО, не дуже багато говорить про противника. Але багато говорить про Кремль.

ДО РЕЧІ

Під час зустрічі міністрів оборони країн НАТО в Будапешті голова Пентагону Роберт Гейтс пообіцяв Грузії підтримку в її прагненні вступити до НАТО, а також допомогу у відновленні збройних сил. У Будапешті було прийняте рішення обговорити надання плану дій щодо членства в НАТО Україні на саміті Альянсу в Таллінні в листопаді цього року. Україна, зі свого боку, заявила про готовність розширити свою участь в операціях міжнародних сил у Афганістані. Натомість міністр оборони Грузії Давид Кезерашвілі зазначив: «Сполучені Штати — наш стратегічний партнер і найбільший постачальник допомоги. Ми поділяємо з ними не лише спільні цінності, але й спільне розуміння багатьох питань: енергетичної безпеки, демократії, розширення НАТО або боротьби з тероризмом». У Будапешті міністри оборони країн НАТО ухвалили рішення направити бойові кораблі альянсу до узбережжя Сомалі для захисту торгового судноплавства від піратів.

Юлія ЛАТИНІНА. 10 жовтня 2008 р. Ej.ru
Газета: 
Рубрика: