Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Роздуми після «Курська»

23 серпня, 2000 - 00:00

Писати про трагедію підводного човна «Курськ» з кожним днем все важче — перш за все через моральні обставини. Якщо уявити себе на місці когось з родичів загиблих, які більше тижня сподівалися, що їхнього чоловіка, сина, брата, батька витягнуть із залізної могили на дні Баренцевого моря — усвідомлюєш, що будь-яке слово з цього приводу або виглядає недостатньо жорстким засудженням некомпетентності і байдужості російського керівництва — і політичного, і військового, або... пропагандою з боку тих, хто з першого дня переконував, що правління Володимира Путіна може бути тільки таким — і ніяким іншим. Добре тим, хто тепер, так би мовити, продирає очі і починає бачити справжнє обличчя нового російського режиму — байдуже, індиферентне, безпомічне обличчя молодшого офіцера колись секретної спецслужби колись великої держави. І спецслужба зазнавала поразку за поразкою, і держава була великою тільки у фантазії своїх маразматичних правителів та одурманеного їхніми пропагандистами населення. Однак тоді анекдоти про «Верхню Вольту з ракетами» дозволяли собі тільки за пивом у Дрездені. А тепер цю «Верхню Вольту» бачить кожний її громадянин — за своїх співвітчизників переживають не тільки у багатих державах, у бідних також, і не в одного росіянина, думаю, стискалися кулаки, коли він спостерігав за демонстративним проявом байдужості з боку своєї ж влади — тієї, що мала б рятувати, заспокоювати, допомагати.

Я дуже хотів би, щоб Володимир Путін зробив хоча б якісь висновки з цієї трагедії. Не заради Путіна — його політична кар’єра є його особистою справою, а заради кожної «маленької людини», що залежить від дій своїх великих начальників. Якщо влада не навчиться з повагою ставитись до цієї людини, її життя, її емоцій, її бажання відчувати себе захищеною державою, якій вона сплачує податки — чи буде здатна кожна конкретна людина ототожнювати себе з такою владою, з такою державою? Батьківщина — це зовсім не берізки і Кремль, а це, насамперед, відважні водолази, які, ризикуючи життям, відкрили люк підводного човна, щоб залишити його жертвам хоча б малесенький шанс на порятунок...

Це були норвезькі водолази.

Віталій ПОРТНИКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: