Коли під час Другої світової війни Франклін Рузвельт та Уїнстон Черчилль формулювали в Атлантичній Хартії воєнні цілі держав-членів антифашистської коаліції, вони говорили про гарантії «економічного розвитку та соціального забезпечення» для всього світу. В своїй інаугураційній промові в 1941 році Рузвельт сказав, що світ має ґрунтуватися на чотирьох свободах, включаючи «свободу від бідності». Він закликав до проведення глобальних економічних заходів, які б забезпечили для кожної нації «благополучне життя населення у мирний час».
Президент Джордж Буш нещодавно вторив лідерам Другої світової війни, заявляючи: «Ми переможемо терористів ще й тим, що налагодимо стійке процвітання, що обіцяє більше перспектив та благополуччя для людей у всьому світі». Це гідна й надто важлива мета, але її досягнення зажадає значних змін у політиці багатих країн, і насамперед, у політиці самих Сполучених Штатів.
Сьогоднішній світ не пропонує процвітання всім людям. Понад мільярд людей кожного дня борються тільки за те, щоб вижити, і багато хто в цьому не досягає успіху. Протягом останніх двох років я був головою Комісії iз питань макроекономіки та охорони здоров’я при Всесвітній організації охорони здоров’я. Наша Комісія отримувала докладні дані про те, що мільйони доведених до злиднів людей щороку вмирають через відсутність мінімальних коштів, які дозволили б їм вижити. Найбільш страхітливі втрати — це ті, які відбуваються в результаті хвороб, яким можна було б запобігти і вилікувати, таких як кір, респіраторні інфекції, малярія, туберкульоз та СНІД.
Вся проблема полягає в тому, що профілактика й лікування цих хвороб коштує грошей — не багато, але набагато більше, ніж мають доведені до злиднів люди в усьому світі. Комісія ВООЗ виявила деякі страхітливі факти. У найбідніших країнах щорічні витрати на охорону здоров’я складають близько 11 доларів на людину, тоді як для надання мінімальних послуг охорони здоров’я потрібно як мінімум 33 долара на людину щороку.
Щоб закрити цю дірку, багаті країни повинні надати близько 20 доларів на людину. Замість цього вони дають тільки 2 долара на людину й при цьому вважають, що задовольняють потреби незаможних. У той час як мільйони людей вмирають через відсутність фінансової допомоги, США та інші багаті країни поводяться так, неначе це відбувається «з природних причин», а не внаслідок політичної недбалості.
Якщо кожна багата країна виділить близько однієї десятої від 1% свого національного доходу або приблизно 1 цент на кожні зароблені 10 доларів, то в результаті вийде 25 мільярдів на рік, за допомогою яких можна було б врятувати життя мільйонів бідних людей у всьому світі. Ця сума дозволила б надавати основні послуги охорони здоров’я ще сотням мільйонів людей, які нині страждають через відсутність медичної допомоги, в тому числі лікування від СНІДу, імунізація дітей, і надання москітних сіток для ліжок задля профілактики малярії. На жаль, багаті країни дають лише четверту частину того, що потрібно, тобто 6, а не 25 мільярдів доларів. Комісія ВООЗ встановила, що належним чином профінансовані зусилля могли б рятувати 8 мільйонів людей щороку.
Америка надавала найбільш скупі пожертвування на потреби країн, що розвиваються, й американський народ несвідомий цього факту. Згідно з даними останніх опитувань громадської думки, американці вірять, що їхня країна найбільш великодушна, і за їхніми оцінками Америка витрачає близько 20% свого федерального бюджету на надання допомоги іншим країнам. Однак насправді лише половина відсотка бюджету витрачається на надання допомоги іншим країнам! Якщо виразити цю допомогу у відсотках від ВНП, то США опиняться на останньому місці серед усіх багатих країн. Багато європейських країн у відносному масштабі віддають на порядок більше.
У своїх закликах до більш процвітаючого світу для всіх президент Буш далі розвинув підхід Америки до проблем економічного розвитку, сказавши, що «торгівля може перемогти бідність та відчай». Багато американців вірять у те, що для розв’язання проблеми бідності достатньо тільки ринкових сил із залученням міжнародної торгівлі. Як економіст, котрий спеціалізується на торгівлі, я знаю, що це тільки половина правди. Торгівля насправді допомагає бідним, якщо ринки багатих країн є відкритими, і вони можуть продати там те, що зробили. Але торгівлі самої по собі недостатньо. Торгівельна політика не може врятувати мільйони людей, які вмирають від хвороб — це може зробити лише цільова фінансова допомога. Більш того, там, де лютують хвороби, практично неможливо досягнути економічного зростання за рахунок розширення експорту.
Крім того, американська скупість призводить до високих витрат на забезпечення безпеки. Розвідслужби США вже добре зрозуміли, що хвороби та зубожіння сприяють «державному провалу»: відбувається політичний колапс, революції, громадянські війни, спонсований державою тероризм та воєнні перевороти. Коли трапляються «державні провали», за ними часто слідують військові інтервенції, що дорого коштують, з боку США та їхніх союзників. Здається, багаті країни лише втручаються в справи інших країн, та й то дуже пізно, замість того, щоб, насамперед, серйозно працювати над запобіганням кризам та розвалу.
Президент Буш відкрив всесвітню дискусію щодо способів сприяння загальному добробуту. Лідери усіх країн світу повинні голосно заявити про свої вимоги США та іншим багатим країнам. Настав час, коли багаті країни повинні сприяти реальному економічному розвитку бідних країн, надаючи їм достатню підтримку й відкриваючи свої ринки, що дозволить бідним країнам за рахунок експорту домогтися більшого благополуччя. І поки не будуть зроблені ці кроки, світ залишатиметься небезпечним та розділеним, бідні в ньому страждатимуть та вмиратимуть даремно, а нестабільність й політичні потрясіння нікуди не зникнуть.
