Після зустрічі в Белграді між президентами Югославії та Чорногорії Воїславом Коштуніцею та Міло Джукановичем за участі Генерального секретаря Ради Європейського Союзу Хав’єра Солани було вирішено, що делегації експертів до середини січня визначаться з головним питанням — чи буде Югославія, як і раніше, федерацією Сербії та Чорногорії з широкими повноваженнями кожного iз суб’єктів, чи мова буде йти з точки зору створення союзу двох незалежних держав.
Перспективи на майбутнє Союзної Республіки Югославії як єдиної держави останні два роки виглядали дуже сумнівно. Незважаючи на те, що в Белграді радикально змінилася влада, керівництво Чорногорії неодноразово підтверджувало, що обрало курс на цiлковиту незалежність республіки. Щоправда, референдум з цього питання в Чорногорії, запланований на минуле літо, так і не відбувся. Чорногорська влада зробила все можливе для дистанціювання від Белграда ще в останні роки правління Мілошевича, особливо під час косовської кризи. Подгоріца заручилася тоді моральною підтримкою міжнародної спільноти, запровадила в нормальний готівковий обіг німецьку марку (де-факто вона є головною валютою також і в Сербії, і в Косово, і в Македонії). Курс на незалежність — річ ризикована. По- перше, жоден з представників чорногорського керівництва так і не пояснив, на яких джерелах незалежність невеликої республіки з населенням близько 600 тис. чоловік може грунтуватися з економічної точки зору. Недоброзичливці президента Джукановича прямо заявляють, що його оточення має відношення до контрабандної торгівлі. Щоправда, Чорногорія могла б заробляти не один свій нинішній річний бюджет на туризмі, проте для розвитку галузі потрібні масштабні інвестиції, а їх не буде без гарантованої стабільностію. По-друге, попри численні заяви як прихильників, так і противників незалежності в самій Чорногорії, фактом залишається розкол суспільства на дві приблизно рівні частини, і напевно, будь-яке необережне рішення ні до чого доброго не приведе. По- третє, розпад Югославії був би надзвичайно небажаним для міжнародного співтовариства з багатьох причин. Це б наглядно продемонстрували численні прорахунки Заходу при визначенні балканської політики — адже виявилося б, що ставка на повалення режиму Мілошевича за допомогою як силових методів (бомбардування під час косовської кризи), так і політичних — підтримки опонентів Слобо на виборах восени 2000 р. — не дають жодних очікуваних результатів. Це б створило дуже небезпечний прецедент не тільки для Косово (деякі аналітики вважають наступним небезпечним регіоном Воєводину). Крах зусиль Європейського Союзу з нормалізації був би найменш бажаним результатом для Солани, який очолював НАТО під час бомбардувань югославської території. Отже, зрозуміло, чому Солана в Белграді заявляв, що думка стосовно того, що розпад федерації означатиме прискорення руху до Європи, — помилкова. ЄС, за його словами, виступає за реформу югославської федерації, а не за її розпад. На початку наступного року мають відбутися переговори щодо повоєнної відбудови Югославії з МВФ, який бажав би знати, з ким йому домовлятися.
Солана сподівається, що вже в лютому все з’ясується, кардинальна реформа югославської федерації розпочнеться, і країна з часом стане повноправним членом європейського співтовариства. У Белграді притримуються подібної думки, причому, за повідомленнями югославської преси, оточення президента Коштуніци відкидає можливість розгляду пропозицій перетворення Югославії на союз двох незалежних держав. Президент Джуканович, у свою чергу, наполягає на тому, що обидві можливості (реформа федерації і незалежність) є рівноправними, і заявляє, що референдум з питання про незалежність Чорногорії обов’язково відбудеться в квітні.
