Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Розумне та абсурдне про непропорційність сили

17 серпня, 2006 - 00:00
ТЯГАЧ ТЯГНЕ ПОШКОДЖЕНИЙ ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ТАНК, ЯКИЙ ВЖЕ СКАЗАВ СВОЄ СЛОВО. А ЮРИСТИ ДО СИХ ПІР ДИСКУТУЮТЬ ПРО ТЕРМІН «НЕПРОПОРЦІЙНА СИЛА» / ФОТО РЕЙТЕР

Поки війна в Лівані триває, термін «непропорційна сила» передається з вуст у вуста так, наче за ним стоїть певний кристально ясний принцип міжнародного права, що пояснює, коли сила непропорційна й чому це незаконно. Але смертей серед цивільного населення внаслідок воєнних дій недостатньо задля того, щоб сказати, що була застосована «непропорційна сила». До того ж, цього стандарту, хоч би чим він був, не дотримуються, якщо з одного боку вмирає дітей більше, ніж з другого. То що ж тоді означає «непропорційна сила», і яке її місце серед законів і звичаїв війни?

Давайте повернемося до основ. Відповідно до внутрішньодержавного права на самооборону застосування сили завжди має бути необхідним і пропорційним інтересам, що захищаються. Ось добрий приклад: чи може власник магазину стріляти у грабіжників, які тікають з його товаром? Якщо іншого способу зупинити злодіїв немає, то застосування сили необхідне.

Але чи пропорційна така сила? Це залежить від того, чи переважує настільки той факт, що грабіжники будуть застрелені, цінність украденого товару, що власнику не залишається нічого іншого, принаймні в даний момент. Він завжди може звернутися по допомогу в поліцію; існує можливість, що вона поверне його товари. Іншими словами, сила стає непропорційною, коли наслідки її застосування надто великі.

Однак це не означає, що сила стає «непропорційною» просто тому, що втрата від її застосування переважує вигоди від її застосування. Зрештою, жінка може застосувати смертоносну силу, аби її не згвалтували, навіть якщо життя насильника, як вважає багато хто, вартує набагато більше, ніж цнотливість потенційної жертви.

Загалом, якщо існує загроза фізичної шкоди, застосування будь-якої необхідної сили здається допустимим. Наприклад, що терорист вириває один за одним зуби у своєї жертви, і єдиний спосіб його зупинити — вбити його. Більшість людей скажуть, що зробити це припустимо, навіть незважаючи на те, що втрата, завдата агресору, набагато вища за цінність зубів жертви.

Як же нам тоді зрозуміти, чи є сила непропорційною? Це предмет постійних суперечок. Юридичні системи багатьох країн зараз дотримуються тієї позиції (принаймні відносно майнових злочинів), що жертва злочину повинна бути згодна втратити свою власність, якщо єдиним можливим виходом є вбивство злодія.

Давайте спробуємо застосувати ці принципи до міжнародного конфлікту. У законах і звичаях війни виділяють два окремі види самооборони. Перший — це виправдання початку бойових дій у відповідь, другий — це застосування сили в бою під час війни: наприклад, знищення цивільного населення, яке нападає на солдатів.

При виправданні збройного конфлікту всі погоджуються з тим, що держава, що обороняється, може застосовувати будь-яку необхідну силу проти агресора. Коли Аргентина вторглася на Фолклендські острови й окупувала їх, Велика Британія могла вжити будь-які необхідні заходи для того, щоб їх вигнати.

Але припустімо, що англійці почали бомбити Буенос-Айрес. Щоб застосування сили було неминучим, воно має принести пряму військову перевагу, яка допомагає подолати агресію. Було б неприпустимо заявляти, що бомбардування міста на континенті було необхідне для того, щоб примусити населення Аргентини натиснути на військову хунту, аби та вивела війська з островів. Тому бомбардування Буенос-Айреса в даному контексті не було б потрiбним і, отже, не могло б вважатися пропорційним.

Юристи, які займаються міжнародним правом, зазвичай плутають поняття необхідності й пропорційності, стверджуючи, що обидва поняття застосовні до оборонної війни. Але це не так очевидно, як у внутрішньодержавному кримінальному праві. Не знаю жодного випадку в міжнародній практиці вбивства тікаючих грабіжників, коли б суд постановив, що застосування сили було необхідне, але непропорційне.

Існують дві причини, через які міжнародне право терпимо ставиться до застосування будь-якої, або майже будь-якої, необхідної сили. По-перше, в міжнародних конфліктах армія, що обороняється, завжди повинна захищати життя своїх громадян, а не тільки майнові інтереси. По-друге, за рідкісним винятком не існує ніякої міжнародної поліції, яка може допомогти країні, що обороняється.

У проблеми непропорційної сили є різні грані на полі бою, коли солдати вже воюють. Серед десятків і сотень військових злочинів у міжнародному праві в жодному не згадується такий елемент, як непропорційна сила. Найбільш близький прикметник, що використовувався в римському праві, звучав як застосування «явно надмірної» сили.

Умисна стрільба по мирних жителях заборонена, як заборонений і напад на військові об’єкти, якщо відомо, що буде «явно надмірна» втрата порівняно з цінністю цього військового об’єкта. Як і слід було чекати, не існує ніякого критерію, немає навіть ніякої теорії, що визначає, коли застосування сили несе в собі надмірну втрату мирному населенню, яке опинилося поряд.

Специфічна проблема Лівану, особливо щодо бомбардування Ізраїлем південного Бейрута, полягає в необхідності вирішувати, є цілі безпечними цивільними об’єктами чи ж частиною інфраструктури войовничої терористичної організації. В останньому випадку на них, звісно, може бути скоєно законний напад. У нас дуже мало відомостей про такі напади, щоб мати уявлення про реальний стан справ. Це тема, де терміни ясні, але факти залишаються темними. Журналістам, які там працюють, слід би цікавитися важливими військовими завданнями, замість того щоб виносити рішення на підставі кількості вбитих мирних жителів, що може мати мінімальне значення при правовому аналізі.

Джордж П. ФЛЕТЧЕР — професор юриспруденції Колумбійської школи права та автор книжки «Граматика кримінального права: американського, порівняльного й міжнародного».

Джордж П. ФЛЕТЧЕР. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: