Напруження між угорцями в Румунії та урядом цієї
країни, що було однією з перешкод приєднання Румунії до Європейського Союзу,
якщо й не зникло, то суттєво послабилося останнім часом. Цьому посприяв,
зокрема, й візит угорського прем’єра Віктора Обрана до населеної угорцями
Трансильванії, під час якого пішла мова про відкриття угорського національного
університету. Гірше складаються справи з економічними аспектами бажання
румунів увійти в Європу.
Румунський прем’єр-міністр Раду Васіле заявив, що він вимагатиме від
членів кабінету очолюваної християнськими демократами коаліції, «пояснень
у зв’язку із гальмуванням економічних реформ в країні, що відкинуло її
у кінець списку країн — претендентів на членство в ЄС». Таким чином Васіле
натякнув на можливі кадрові зміни в уряді. Поштовхом до різкої критики
прем’єром членів власного кабінету стала доповідь міністерства фінансів,
яка відзначила гальмування приватизаційних процесів. Румунська економіка
перебуває в стані рецесії, останні два роки балансуючи на нульовій відмітці
— між зростанням і падінням. Як зазначила у своєму звіті генеральна дирекція
Європейської комісії з відносин із Східною Європою, шанси Румунії на приєднання
до Євросоюзу за цей час швидше зменшилися, ніж зросли. Міжнародний валютний
фонд, на укладення нової угоди з яким спрямовані зусилля румунів, заявив,
що чекає висунення конкретних планів реформ перед тим, як вести переговори
про нові позички. Представник МВФ у Румунії Джон Хілл попередив уряд Васіле,
що той повинен вжити серйозних заходів для контролю за інфляцією та дефіцитом
бюджету.
Щодо останнього, то певне занепокоєння в МВФ викликають плани румунів
здійснити низку дорогих проектів, що, за задумами Бухареста, має наблизити
країну до НАТО і ЄС. Зокрема Румунія, незважаючи на величезний дефіцит,
бюджету планує надати під державні гарантії $1,5 мільярда на закупівлю
96 бойових американських вертольотів, сподіваючись таким чином створити
прорумунське лобі серед військово-промислових гігантів Америки.
Хоча президент США Білл Клінтон і пообіцяв румунському колезі Емілю
Константінеску під час його останнього візиту до США посприяти вступові
його країни до НАТО, більшість румунських політиків змушені реалістично
ставитися до цих обіцянок і не тішитися занадто сподіваннями на вступ під
час наступної хвилі розширення.
Американці, як у випадку з Туреччиною, а почасти і Україною, знову обрали
вигідну позицію «найбільшого друга», коли відповідальність за проблеми
з невступом покладається на західноєвропейських партнерів США. Оскільки,
як відомо, приєднання нових країн до ЄС і НАТО потребує згоди всіх членів
як однієї, так і іншої організації.
