Ялта поступово перетворюється на центр неформальної дипломатії.
Тут минулого року вже приймали президентів з країн Центральної Європи.
Тепер за три дні до Ялти, в гості до Леоніда Кучми, зберуться президенти
країн СНД. Це називатиметься — «неформальний саміт». Мета його, як пояснив
Президент України — поспілкуватися. Або ж — «звірити годинники», як казав
президент Білорусі Олександр Лукашенко.
Ялтинська зустріч відбудеться «по слідах» нещодавнього
«формального» московського саміту — де президенти начебто після восьми
з лишком років існування Співдружності Незалежних Держав прозріли й вирішили,
що без створення зони вільної торгівлі справа далі не піде. Можна припустити,
що Леонід Кучма не надто довіряє переможним реляціям московського саміту
— інакше навіщо б він пропонував колегам-президентам розібратися з досягнутими
домовленостями? А між тим, зустрічаючися й розмовляючи сам на сам, можна
спробувати вирішити й більш насущні завдання. Наприклад, розібратися з
«газовою проблемою» — хоча при всій толерантності російського президента
важко було б припустити, щоб Москва добровільно, заради братських почуттів
та стратегічного партнерства раптом випустила з рук чи не єдиний впливовий
важіль. Можна було б спробувати домовитися про вільну торгівлю хоча б у
межах ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), про що
зайшла мова на нещодавніх переговорах Віктора Ющенка в Тбілісі — хоча б
у якості демонстрації того, що все, може, починається з не надто масштабних
планів. Про туркменський газ і все, що його стосується, на цей раз домовитися
явно не вдасться — бо Туркменбаші ясно дав зрозуміти, що йому в Ялті розмовляти
немає про що, і він туди не їде.
Лукашенко — інша історія. Оскільки до багатьох більш-менш
розвинутих країн вхід йому неформально заказано, можливостей для «виходу
в світ» залишається в нього не так уже й багато. Тож і залишається насолоджуватися
тим, що є — тобто можливостями СНД. Лукашенко приїздить, як він заявив,
«звіряти годинники» — а годинники навіть у президентів країн СНД, часом
буває, показують зовсім різний час.
Інших президентів приводить до Ялти — кожного своє. Кому
потрібно домовитися про щось серйозне та перспективне. Кому — придивитися
та визначитися, як себе поводити далі. Кому — продемонструвати безмежну
толерантність, демократичність і бажання взаємовигідно співпрацювати —
зокрема, Путіну зараз це потрібно як ніколи.
А взагалі — від ялтинського неформального саміту очікувати
якихсь формальних результатів абсолютно не варто. Навряд чи за тим приїдуть
президенти до теплого кримського берега напередодні початку великого політичного
сезону.
Просто поспілкуватися — й це добре. Тим більше, що Співдружність,
щоб про неї не казали, з механізму цивілізованого розлучення, якою її колись
бачили в Києві, поступово переростає в симбіоз різних клубів за інтересами.
І все більше стає схожою на клуб спілкування президентів. Як колись Політбюро
ЦК КПРС в останні дні життя Радянського Союзу. Можливо, це — не гірший
варіант розвитку, і в такому вигляді СНД проіснує ще довго — доки платники
податків різних країн погоджуватимуться утримувати клуб для спілкування
своїх лідерів.
