Муніципальні вибори в Косово були першими після проголошення незалежності в лютому 2008 р. Метою влади та діючих у країні місій міжнародних організацій було надання легітимності органам влади самопроголошеної держави і демонстрація світовій спільноті прогресу в становленні держави. Вибори проводилися без участі місії ООН UNMIK (United Nations Interim Administration Mission in Kosovo). Для Євросоюзу та США вельми бажаною була б максимально можлива участь місцевих сербів у виборчому процесі. Відповідно Белград мав прямо протилежну мету — можливо повне бойкотування виборів сербами. Домогтися бажаного не вийшло ні у тих, ні в інших.
Хоча основна увага міжнародного співтовариства була зосереджена на участі у виборах сербів, головна інтрига була саме на албанському боці. Саме тут розгорнулася гостра і безкомпромісна боротьба. Причому її гострота була такою, що багато хто зі спостерігачів побоювалися ескалації насильства. Як не дивно, але не між албанцями і сербами, а саме серед перших. Для підтримки порядку було задіяно понад п’ять тисяч поліцейських, їх готові були підтримати близько 13 тисяч солдатів миротворчого контингенту KFOR.
У виборах взяли участь 74 партії та блоки, 34 з яких представляли інтереси албанців, а 21 — сербів, а також політичні організації, які представляли турків, чорногорців, циган та інші національні меншини. Серед них горанці — одна з малочислених народностей слов’ян-мусульман, що розмовляють сербською або болгарською мовами з великим вкрапленням персизмів, албанізмів та арабізмів. До них близькі в культурному відношенні торбеші — ісламізовані македонці, боснійці — ісламізовані слов’яни Боснії, помаки — ісламізовані болгари. Головна боротьба розгорнулася між Демократичною партією Косово (ДПК) на чолі з прем’єр-міністром Хашимом Тачи та Демократичною лігою Косово (ДЛК), яку очолює президент Фатмір Сейдіу. В опозиції до них перебуває радикальний Альянс за майбутнє Косово з лідером Рамушем Харадінаєм. Він підозрювався Міжнародним трибуналом по колишній Югославії у військових злочинах, але був виправданий по всіх пунктах обвинувачення. Прихильники Харадіная 11 листопада в одному з міст краю закидали камінням кортеж Хашима Тачи під час його передвиборної кампанії. Далі йде ще більш радикальний рух «Ветевендосе» (Самовизначення), що закликав до бойкоту виборів і назвав іноземну присутність в Косово окупацією.
Правляча ДПК прем’єр-міністра Хашима Тачи вимушена була давати відповіді на непрості питання. Насамперед, мотиву великого безробіття. За оцінками вона досягає 40% і більше. І, звичайно, свій внесок у непросте становище внесла економічна криза. Косово значною мірою залежить від зовнішньої допомоги, інвестицій і заробітків албанської діаспори в західних країнах. А ці надходження значно зменшились. Крім того, опозиція звинувачувала уряд у неспроможності забезпечити широке визнання Косово на міжнародній арені. Незалежність краю від Сербії визнали 63 зі 192 членів ООН, хоча влада обіцяла, що ця кількість сягне сотні.
Як результат, ДЛК перемогла в столиці Пріштині, що особливо для неї важливо, а також у муніципалітетах Косово Поле і Подуєво. Кандидати від ДПК перемогли в Урошеваці, Глоговаці, Србіці, Штімлю і Зубіному Потоку. Радикальний Опозиційний Альянс за майбутнє Косово (АМК) лідирував у муніципалітетах Джяковіца, Дечані, Лєпосавіч і Звечан. При цьому прихильники АМК звинувачують владу в проявах тиску на виборчі комісії та в масових фальсифікаціях. Ймовірно, опозиція спробує оскаржити результати виборів. 2010 року в Косово відбудуться парламентські вибори і складне внутрішнє становище, насамперед, важке становище економіки і, як наслідок, загострене соціальне становище будуть сприяти зростанню радикальних настроїв. До цього потрібно додати невщухаючий конфлікт із сербами. Хоча місцеві вибори показали, що й тут є певне просування.
Серби в Косово живуть у його північній частині на кордоні із Сербією, а також у ряді анклавів на півдні, в центрі та на сході. Белград вважає проведення виборів у Косово незаконним заходом і всіляко підштовхує сербів до їх бойкоту. Такої ж позиції дотримується Сербська православна церква. На берегах Сави визнають легітимність лише тих муніципальних органів влади, які було обрано на виборах 2008 р., що пройшли під контролем сербської влади. Отже тих, хто буде брати участь у нинішніх, заздалегідь оголосили зрадниками. На півночі в Косовській Митровиці й Партеші до закликів дослухалися. Тут вибори не відбулися, їх будуть проводити пізніше. Такий стан справ є зрозумілим. Із Сербії надходить електроенергія, область матеріально підтримується колишньою великою батьківщиною, звідти ж надходять інструкції, як себе поводити, і пояснення, що скоро станеться возз’єднання. Косовська Митровиця живе з Приштино в паралельних світах, які ніяк не перетинаються. Та й уряд Косово все те, що відбувається в цьому регіоні, абсолютно не цікавить. Албанські політики чудово розуміють, що в умовах, які склалися, вони мало що можуть зробити для інтеграції цієї сербської частини, тому вважають за краще не порушувати status quo, що утворився, і не дуже обтяжують себе пошуком modus vivendi. Головне, щоб не було подальшого загострення.
Ситуація в інших сербських анклавах принципово відрізняється. Можна скільки завгодно не любити албанців і навіть ворогувати з ними, але повсякденні проблеми звичайного життя від цього не вирішуються. Від цих сербських сіл і містечок Белград далеко і нічим реально їм допомогти не може. Тому навіть через взаємну нелюбов доводиться з сусідами (а від них нікуди не подінешся), знаходити спільну мову. Ось чому напередодні голосування 96 представників сербської інтелігенції закликали одноплемінників проголосувати на виборах, щоб мати своїх представників у муніципальних органах влади. Заклик був почутий. Багато хто із сербів вирішили відмовитися від бойкоту після того, як влада Косово погодилася створити після виборів декілька нових муніципалітетів з сербською більшістю. Цифри явки підтверджують це. Найнижча явка — від 0,2 до 2,4 % на півночі. У Грачаниці (в центрі) вона становила 14,22%, Штрпці (на півдні) — 23,44%, на сході проголосувало в Ранілузі — 10%, в Клокоті — 13,93%, в Ново Брдо — 17,47% від загального числа виборців. Рада Трайкович, одна із сербських лідерів, що підтримали муніципальні вибори в Косово всупереч думці Белграда, заявила, що тепер з’явиться можливість «вирішувати проблеми косовських сербів у співпраці з міжнародним співтовариством». Вона додала, що «участь у голосуванні не означає визнання незалежності Косово, проголошеної в односторонньому порядку і не визнаної більшістю членів міжнародного співтовариства». Але це схоже на ритуальне заклинання в світлі того, що серед косовських сербів у наявності розкол, і він має всі шанси заглиблюватися все більше.
Незважаючи на зовнішню непримиренність і жорсткість позицій, ніхто зараз і в найближчій перспективі не зацікавлений у загостренні ситуації на Балканах. Сербія все настирливіше рухається у бік інтеграції з Євросоюзом. Невизнання незалежності Косово лежить колодою на цьому шляху. Це зрозуміло практично всім сербським політикам, але вони поки грають у цю гру, оскільки до відмови від посягань на Косово не готова значна частина суспільства і церква. Однак Белград практично не має ніяких важелів для повернення регіону і реально нічого в цьому напрямі робити не буде.
Для Росії з її енергетичними проектами спокій на Балканах набагато важливіший навіть за словесну підтримку сербських братів. Тим більше, що в Москві чудово розуміють, що в довгостроковому плані Сербія віддасть перевагу Європі перед Першопрестольною. Оскільки це неодноразово бувало в історії. Природно, що Брюссель і Вашингтон будуть всіляко сприяти пошуку ухвалених рішень стосовно Косово. Здається, Балкани почали рух до миру.
