Чи оберуть вас канцлером Німеччини наступного року, 27 вересня, якщо ваші противники стверджуватимуть, що ви прагнете до «емансипації» Німеччини і Європи від Сполучених Штатів і маєте намір повести Європу політичним курсом, який «рівновіддалений» від Росії і американців?
Може, й оберуть. Перспективи досить реальні, щоб лідери ХДС роздумували про те, скільки витратити чорної (чи червоної) фарби на те, щоб заплямувати імідж соціал-демократа Франк-Вальтера Штайнмаєра, міністра закордонних справ у коаліційному уряді Ангели Меркель. У 2009 році Штайнмаєр суперничатиме за пост канцлера з кандидатом від ХДС.
Припущення, що Німеччина вибере якийсь серединний шлях між Москвою і Вашингтоном, викличе жах у багатьох європейських країн. Якщо ця перспектива втілиться в життя, в ЄС майже напевно виникне більш глибока тріщина, ніж 2003 року, коли блок розділився на проамериканську та антиамериканську фракції.
За цих умов, від німецьких «атлантистів» вимагатиметься загострене почуття міри, щоб привернути увагу до цієї небезпеки й нащупати правильну гучність сигналу тривоги. Річ у тім, що, як говорять три активних представники німецького табору консерваторів, великі сегменти німецького бізнесу і населення загалом нічого не мають проти підлещування до російської сторони.
Викладу деякі подробиці й усю дилему. Штайнмаєр був висунутий кандидатом від соціал-демократів після того, як 10 днів тому взяв участь у внутрішньопартійному путчі. Посаду міністра закордонних справ він отримав завдяки Герхарду Шредеру (який також, можливо, надихнув Штайнмаєра на захоплення влади). Шредер — колишній канцлер, який зараз, затишно сидячи на грошовій калитці (своєму окладі в путінському «Газпромі») лобіює в Німеччині інтереси Росії.
У Берліні Штайнмаєр працював у безпосередньому підпорядкуванні у Шредера — завідував його апаратом. Він був настільки відданий Шредеру (можливо, й досі відданий), що основні ЗМІ стереотипно іменували його мажордомом Шредера.
В останні тижні колишній начальник Штайнмаєра відверто підтримує російське вторгнення до Грузії. Шредер вважає, що в даній кризі ЄС відіграє роль «посередника» між Заходом і Сходом.
У його лексиконі немає евфемізмів: позаминулого тижня, виклавши виступ Шредера про грузинську кризу на одних зборах за закритими дверима в Берліні, кореспондент лівоцентристської Sueddeutsche Zeitung написав: «Здавалося, що це говорить російський посол».
Штайнмаєр з вигляду нагадує бухгалтера і взагалі навіть антихаризматичний, якщо говорити про його манеру триматися, але при цьому користується популярністю. Чому? Можливо, завдяки його ідеї, що Німеччина повинна відігравати в світі роль вічного посередника — сподіватися залишатися над сутичкою, уникати відповідальності з питань життя або смерті й за можливості не вплутуватися в ті моменти глобальної політики, які можуть порушити плани на відпустку.
На сьогодні християнські демократи в значній мірі побоюються похитнути вищеописану зручну позицію Німеччини, нині піднесену до принципу, яка так добре влаштовує Штайнмаєра (не кажучи вже про незліченних німецьких виборців). У результаті замість Штайнмаєра ХДС обрушується на ерзац-цілі — переважно на Шредера, відвертого лобіста Росії, якому соціал-демократи намагаються повернути легітимність, як впливовому учасникові виборчої кампанії. «На ділі Штайнмаєр не зумів звільнитися від впливу Шредера», — говорить Карл Теодор фон Гуттенберг, рупор зовнішньої політики християнських демократів. «А Шредер примітний тим, — запевняє фон Гуттенберг, — що кожному видно: на його плечі сидить ворон, який говорить із російським акцентом».
Він навів переконливий аргумент: коли Петер Штрук, глава соціал-демократичної фракції в бундестагу, минулого року закликав Німеччину обрати курс «рівної близькості» до США і Росії, Штайнмаєр «спробував підібрати синонімічні вирази, які мали б те ж саме значення, але не відсилали б до гасла «рівновіддаленості».
Забавно, що минулого року Штайнмаєр, можливо, вважав Шредера перешкодою. У статті в часописі Der Spiegel, написаній, мабуть, під керівництвом самого Штайнмаєра, оголошувалося: «Штайнмаєр порвав із курсом свого наставника Герхарда Шредера щодо Росії». Але там же пояснювалося, що це виражається лише в одному моменті: Штайнмаєр, на відміну від Шредера, не відмовляється говорити про порушення прав людини в путінській Росії. При цьому, повідомлялося в статті, Штайнмаєр хоче «глибше залучити ЄС у відносини з Росією», щоб зміцнити його конкурентоспроможність «у суперництві зі США, Китаєм та Індією».
Тепер Штайнмаєр настирливо закликає провести розслідування причин бойових дій у Грузії. Опоненти вважають, що Росії лише це й потрібно — тим самим їй подарують пропагандистську показову справу. Додатково до захоплення Штайнмаєром звання кандидата на посаду канцлера соціал-демократи намагаються знову впровадити Шредера як «знезаражений елемент» до політичних дебатів у Німеччині: для цього його запросили виступити на форумі про потреби країни в енергії в майбутньому, який фінансується державою. Християнські демократи заявили, що Шредерові там не місце, і зажадали відкликати запрошення. Все це відбувається на тлі глибоких суперечностей у Німеччині.
Соціал-демократи, які згідно з соцопитуваннями, відстають від християнських демократів приблизно на 10% — явно хочуть знову оголосити себе «партією мирного життя», яка беззавітно відстоюватиме «особливий шлях Німеччини» і повторить перемогу Шредера 2002 року, коли його вигідно відтіняв Джордж У. Буш.
Але документи німецької розвідки, які просочилися до преси минулого тижня, підтверджують: Штайнмаєр, діючи від імені Шредера, спеціально дав німецьким агентам-нелегалам у Багдаді повноваження на надання американським силам, які готувалися до вторгнення, докладної інформації про стратегічні об’єкти. Ці повідомлення вказують на катастрофічну суперечність: Шредер і Штайнмаєр вели політику «і нашим, і вашим» — прикидаючись ідеалістами — борцями за мир і одночасно визволителями Європи з американських лещат.
Ось вам ще один бентежний реальний факт: Ангела Меркель, яка 2005 року засуджувала проект російсько-німецького газопроводу, заявляючи, що він зміцнить контроль Москви над поставками енергоносіїв до Європи, нині ратує за цей проект і ухиляється від пропозиції зробити спільну європейську енергетичну політику одним із головних заходів у відповідь ЄС на вторгнення Росії до Грузії та анексію її областей. Проте, можна обгрунтовано передбачити, що головними чинниками обрання канцлера наступного року цілком можуть виявитися назріваючий економічний спад і суперечки про курс реформ.
Якщо ж говорити про агресивну російську сторону 2009 року, то неупереджений аналітик політики Німеччини повинен дійти висновку, що на виборах німці віддаватимуть перевагу одному з двох варіантів: підлещування чи звичайний (вигідний) бізнес без домішок політики.
