Протягом двох тижнів здавалося, що режим в Ірані зрештою зрозумів, що якщо він продовжить роботу над своєю ядерною програмою, то, ймовірно, йому доведеться зіткнутися з серйозною військовою конфронтацією. Дійсно, були цікаві і заяви, що раніше не звучали, і сигнали від уряду Тегерана, які дозволяли припустити пiдвищену готовність Ірану почати переговори щодо його ядерної програми і питань безпеки регіону. Також рішення США послати заступника держсекретаря Уїльяма Бернса на зустріч iз головним відповідальним Ірану за переговори щодо ядерної програми говорить про те, що ті сигнали були сприйняті серйозно.
Проте після останньої військової демонстрації сили з випробуваннями ракет, а також відмова президента Ірану Махмуда Ахмедінежада і його міністра закордонних справ піти на компроміс засвідчують, що керівництво країни має серйозні розбіжності з приводу того, яким стратегічним шляхом потрібно піти Ірану.
Керівництво Ірану все ще тішить себе помилковими уявленнями про те, що загрози Ізраїлю його ядерним об’єктам є виявленням внутрішніх проблем уряду прем’єр-міністра Ехуда Олмерта. Це в корені неправильно. Уряд Олмерта має серйозні проблеми, але вони не є причиною того, що відносини між Ізраїлем та Іраном різко загострюються.
Навпаки, в Ізраїлі існує домовленість між партіями щодо можливого ядерного озброєння Ірану і його гегемонії в регіоні. Всі сторони згодні з тим, що доки немає дипломатичного розв’язання проблеми, потрібно превентивно перешкодити появі в Ірану ядерної зброї і, якщо буде потреба, використати для цього будь-які засоби. Крім того, Саудівська Аравія і деякі інші арабські країни поділяють цю точку зору, хоча і за закритими дверима.
Якщо Іран матиме більш реалістичну позицію, то виникне реальна надія на дипломатичне розв’язання конфлікту. Саме остання пропозиція групи «5+1» (п’яти постійних членів Ради безпеки ООН і Німеччини) була добре прийнята в Тегерані. На доповнення до політичного і економічного співробітництва, яке має великі перспективи, пропозиція обіцяє і співпрацю в ядерній сфері, яка включає в себе будівництво і постачання паливом найсучасніших легководних ядерних реакторів в Ірані, а також доступ Ірану до досліджень і розробок в ядерній сфері — за умови, що буде досягнута домовленість.
Дійсною ж несподіванкою стала позитивна реакція Ірану на запропоновану групою «5+1» процедуру. На стадії попередніх переговорів це означає, що Іран погодився не встановлювати більше нових центрифуг, потрібних для збільшення обсягів виробництва збагаченого урану, в той час як група «5+1» утримається від заклику до нових санкцій в Раді Безпеки.
Тільки-но почнуться переговори, Іран під наглядом Міжнародного агентства з атомної енергії припинить збагачення урану і супутніх дій на шість місяців — що уряд Ірану протягом останніх чотирьох років відмовлявся навіть обговорювати. Зі свого боку, Рада Безпеки призупинить усі свої постанови щодо іранської ядерної програми.
Мета цих переговорів — як укладення всебічної угоди між Іраном і групою «5+1», яка вирішуватиме як конфлікт з ядерної програми, так і питання безпеки в регіоні (Ірак, конфлікт між Ізраїлем і Палестиною, Ліван, Персидська затока, Афганістан), і одночасний початок широкомасштабної співпраці на міжнародному і регіональному рівнях.
Від Ірану також надходили сигнали того, що, освоївши технології збагачення урану, влада розгляне питання про продовження збагачення урану в третій країні в спільному консорціумі з Заходом. Схожу пропозицію з боку Росії було зовсім нещодавно безцеремонно відкинуто.
Крім того, у той час як немає бажання приймати гегемонію Ізраїлю, тон відносно Ізраїлю починає мінятися. Огидний антисемітизм Ахмедінежада останнім часом непрямо, але досить відкрито зазнавав критики одного з найближчих повірених верховного релігійного лідера Ірану, колишнього міністра закордонних справ Алі Акбара Велаяті. Іранські оратори також указують на те, що є офіційна упевненість в тому, що Ізраїль грає важливу роль у досягненні всебічного регіонального договору і що можливість мати справи з Ізраїлем більше не розглядається як щось неприпустиме.
З часу приходу до влади Ахмедінежада не можна було почути таких промов. Проте чи дійсно Іран настроєний серйозно? Або все це тільки стара тактика блокування? Або уряд хоче в черговий раз виграти час, щоб перечекати президентські вибори у США? Беручи до уваги суперечності в поведінці керівництва Ірану, чи є надійна іранська позиція, і якщо є, то хто її представляє? На ці ключові запитання можна буде відповісти тільки після переговорів, і цього разу з безпосередньою участю США.
Якщо Іран настроєний серйозно, то результатом переговорів може стати ніщо інше, як довгоочікувана «Велика угода» — узгодження регіональних інтересів між Іраном, з одного боку, і США, Європою і союзниками США — з другого.
Проте якщо Іран намагається виграти час, то його поведінка недалекоглядна і безглузда. Конфлікт, а, отже, небезпека військової конфронтації не перестане існувати з приходом нової адміністрації в США. Навпаки, варто провалитися переговорам, конфронтація незабаром знов спливе на поверхню і буде набагато небезпечнішою.
Ані Джон Маккейн, ані Барак Обама не зроблять послаблень в позиції, яку займає сьогоднішня адміністрація США з питання гегемонії Ірану в регіоні і його ядерної програми. Якщо не буде знайдено дипломатичного рішення, то вони, найвірогідніше, діятимуть жорсткіше. Отже, стає більш важливим надати шанс дипломатії, що виглядає можливим сьогодні.
Якщо керівництво в Тегерані зрозуміло, що в закріпленні успіху своєї зовнішньої політики за останні кілька років і зміцненні режиму набагато більше сенсу і що це більше відповідає іранським інтересам, ніж в ризику всім у військовому протистоянні з непередбачуваними наслідками, тоді є реальний шанс дипломатичного вирішення. Інакше регіон зануриться в гарячу конфронтацію.
Є мудрість в старому прислів’ї, на яке потрібно звернути увагу іранським лідерам, що краще синиця в руках, ніж журавель у небі.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини 1998—2005 років. Майже 20 років є лідером Партії зелених.
