Чеська Республіка платитиме в І кварталі цього року 450 доларів за 1000 кубометрів російського газу, а у ІІ кварталі сума буде значно меншою. Але зараз ця країна постраждала через припинення поставок газу Росією. Чи розуміють у Празі, чому Росія закрила газовий кран і хто винний у цьому конфлікті, й узагалі, що відбувається? Як збирається Чехія, котра взяла на себе з 1 січня головування в ЄС, вирішити газовий конфлікт, який розгорівся на початку року? Чи не залишить ЄС Україну на самоті з цією проблемою? Чи розвіє Чехія сумніви деяких європейських країн у її здатності успішно головувати в ЄС? Чи робить Брюссель достатньо, аби підтримати Україну в її прагненні інтегруватися в ЄС? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Чеської Республіки в Україні Ярослава БАШТИ.
«...НАМ НЕМАЄ В ЧОМУ РОЗБИРАТИСЯ — ГАЗУ НЕМАЄ»
— Пане посол, ваша країна як головуюча в ЄС бере активну участь у «погашенні» газового конфлікту, який з нового року вибухнув між Україною та Росією і призвів до припинення поставок російського газу до Європи. Як ви вважаєте, чи справді розібрався Євросоюз у причинах цього конфлікту?
— Про цей конфлікт ми почали говорити 2 січня у Празі. Для мене цей рік почався о восьмій годині ранку з робочої зустрічі з українською делегацією, очолюваною міністром енергетики Проданом. Спочатку ми говорили, що це комерційна суперечка. Те саме відбувалося під час перебування у Києві делегації чеського керівництва та Європейської комісії на чолі з нашим міністром промисловості й торгівлі Мартіном Ржіманом і генеральним директором Генерального директорату «Транспорт і енергетика» Європейської комісії Маттіасом Руєте. Проте, коли всі поставки газу були припинені, суперечка з комерційної перетворилася на політичну. Тому делегація нашого прем’єр-міністра наприкінці минулого тижня відвідала спочатку Київ, потім полетіла до Москви й повернулася назад до української столиці. В результаті прийнятий протокол про моніторинг поставок газу мав більше політичне значення. Перша його частина полягала в тому, що нам пощастило розв’язати існуючий політичний пат. До вчорашнього дня (інтерв’ю було взято 14 січня. — Авт.) ми думали, що це нам вдалося. Зараз усе зупинилося. Як нам кажуть, через технічні причини.
Передусім, з обох сторін були виконані всі політичні умови, було підписано протокол про моніторинг, запрошена на місця міжнародна група спостерігачів. Виявилося, що вибране технічне рішення неможливо реалізувати. Зараз не лише зупинився газ, припинила надходити інформація про те, що відбувається.
— Чи може в цій ситуації ЄС умивати руки й діяти як голова Єврокомісії Жозе Баррозо, який не хоче давати оцінку й казати, хто винний у ситуації?
— Я гадаю, що пан Баррозо не має достатньої інформації, щоб дати оцінку. Єдине, чого чекають обидві сторони конфлікту, — щоб ЄС сказав, хто винний. Наша місія на чолі з міністром промисловості й торгівлі мала констатувати, що повністю не розібралася в ситуації. Тому неможливо сказати, хто винний. Річ у тім, що інформація з одного й іншого боку не лише не співпадає, але й у більшості випадків навіть є суперечливою.
— А хіба не є очевидним, хто закрив кран, порушуючи підписані контракти на поставки газу...
— Це питання повисло в повітрі. Два дні тому я читав заяву української сторони про те, що жодної домовленості про транспортування газу не існує. Тут складно розібратися. Зараз можна констатувати — я кажу це від імені всіх, кого це зачепило: в Європі залишилося враження, що Росія втратила репутацію хорошого постачальника, а Україна — репутацію солідної транзитної країни. Зараз їм треба переконати в тому, що це не так. Ми — споживачі газу. У нас укладені довгострокові договори. Кілька днів під час морозу газ не надходить. І нам немає в чому розбиратися — газу немає.
— Але ж Україна не відмовляється від своїх зобов’язань щодо транзиту, йде назустріч ЄС, запрошує Брюссель стати посередником... Чому ЄС не відгукується на пропозиції Києва і залишає Україну на самоті проти Росії?
— Я б так не говорив. У цій суперечці ми прагнемо знайти рішення. Існує дві проблеми. Перша полягає у поставках і транспортуванні газу до Європи через Україну. Крім того, існують двосторонні угоди між Україною та Росією, якщо точніше — між «Газпромом» і «Нафтогазом» про поставки газу до України. Друга причина полягає в тому, що ми не розбираємося в цих відносинах. Вони непрозорі.
«КОЛИ НЕМАЄ ДОСТАТНЬОЇ ІНФОРМАЦІЇ, НЕМОЖЛИВО СТАТИ НА ОДИН БІК СУПЕРЕЧКИ»
— Чи не нагадує вам нинішній газовий конфлікт сценарій російсько-грузинського конфлікту, який вибухнув торік у серпні? Там також були європейські посередники, підписані угоди, проте цей конфлікт так і не вичерпаний, ЄС не довів до кінця розслідування цього конфлікту, а Росія так і не виконала план Саркозі—Медведєва. Як у тому випадку, так і в газовому конфлікті документи готувалися без залучення обох сторін.
— Дійсно, у цій ситуації було неможливо, щоб за одним столом зійшлися ці три сторони. Ні у Брюсселі, ні в Києві, ні в Москві. Не було ніяких переговорів. Тому була потрібна участь Європейської Комісії та Чехії як головуючої країни для того, щоб обидві сторони суперечки досягли домовленості. Я хотів би підкреслити, що підписанням меморандуму було розблоковано цей політичний пат. Усупереч песимістичному враженню, що газ так і не почав текти до Європи, нам усе-таки вдалося розтопити лід. Ситуація не вирішена, та вона краща, ніж була минулого тижня. З понеділка почався інший етап цієї суперечки, коли з комерційної суперечки ми прийшли до політичного рішення. І тепер говоритимемо про технічне рішення. І це прогрес.
— Пане посол, в обох випадках лідери Росії не бажають зустрічатися з демократично обраними лідерами Грузії та України. Чи не вважаєте ви, що це є свідченням того, що російське керівництво не хоче сприймати демократичну владу в нашій країні і збирається за допомогою газового тиску припинити демократичні процеси в Україні? Чи розуміють цю загрозу в ЄС, або, принаймні, в Чехії?
— Для нас зараз найголовнішим завданням є поновлення поставок газу до ЄС та балканських країн. Багато країн Євросоюзу виявилися заручниками суперечки двох країн. Тому в цьому випадку слід зосередитися на розв’язанні питань, які нас стосуються. І після цього вирішувати інші питання. Зараз в інтересах наших громадян ми повинні впливати на обидві сторони цієї суперечки так, щоб ми досягли цієї мети. І тільки тоді можна буде розбиратися, хто правий, хто винний.
— Чому ЄС чітко не вказав Росії, що та не мала права закривати кран, а зобов’язана була здійснювати поставки, принагідно розбираючись, краде Україна газ чи ні?
— Я вже говорив, що з нашої точки зору обидві сторони суперечки втрачають свою совість. Їм треба розуміти...
— Але Україна не закривала кран. Це зробила Росія.
— Завданням нашої делегації було знайти факти, докази. Однак вона отримала дві протилежні точки зору. Коли немає достатньої інформації, неможливо стати на одну сторону суперечки.
З цього конфлікту ми засвоїмо урок. Зараз, коли в Європі найбільші морози за останні роки й коли вона потерпає від браку російського газу, їй потрібно замислитися про свою енергетичну безпеку. А це одна з основних тем чеського головування. Це означає, що ми в усіх своїх розрахунках житимемо з тим фактом, що у нас немає надійної країни-постачальника енергоносіїв і країни-транзитера, яка за всіх обставин здатна виконувати свої зобов’язання. Тому нам треба зробити диверсифікацію не тільки поставок газу, але й маршрутів поставок. Нам слід зробити все, щоб у майбутньому ця ситуація не повторювалася. Чотирнадцять днів нового року продемонстрували, що не в наших силах відкрити газові крани. Я говорю з точки зору Євросоюзу. Те, що відбулося, буде поштовхом до того, щоб Європа об’єдналася і мала єдину енергетичну політику. У рамках європейської солідарності ми будуватимемо газопроводи між країнами ЄС.
«ПІДТРИМУЮЧИ ЕНЕРГОБЕЗПЕКУ УКРАЇНИ, МИ ПІДТРИМУЄМО БЕЗПЕКУ ЄС»
— Пане посол, ви знаєте, що в Україні складно йдуть демократичні процеси. Відомо, що демократію дуже важко ростити, а авторитаризм дуже легко. Демократичному розвитку в Україні не сприяє нинішній газовий конфлікт. Ми вже говорили, що ЄС фактично залишився осторонь цього конфлікту, не бажаючи втручатися. Але чи робить, на вашу думку, Брюссель достатньо, щоб підтримати Україну в її прагненні інтегруватися в ЄС, впровадити європейські стандарти, стати справжньою європейською країною? Адже Україна постійно стукає в двері, а їй відмовляють у перспективі членства.
— Не відмовляють. Це просто питання майбутнього. Я хочу сказати, що під час нашого головування та після розвиватиметься Східне партнерство, в якому Україна є найважливішою країною. Там будуть проекти не лише на підтримку демократії, але й на підтримку вашої економіки. Як повідомив наш прем’єр-міністр під час свого візиту до Києва, ми плануємо провести донорську конференцію, метою якої є підтримка енергетичної безпеки України. Підтримуючи енергобезпеку України, ми підтримуємо безпеку Євросоюзу. Ми завжди намагаємося підтримувати європейські амбіції України.
«МИ МОГЛИ ЗРОБИТИ ДЛЯ ВСІХ ДУЖЕ ПРИЄМНИЙ СЮРПРИЗ...»
— Оскільки ми торкнулися теми головування Чеської Республіки, то хотілося б почути вашу думку щодо публікацій у німецьких газетах, де стверджується, що вашій країні «не під силу» впоратися з цим завданням?
— Такі думки можуть з’являтися в пресі. Але 14 днів цього року продемонстрували, що Чеська Республіка може впоратися з головуванням. І причому впоратися набагато краще, ніж багато хто очікував. Про це говорив наш міністр закордонних справ, коли ми зустрічалися перед початком нашого головування. Такі скептичні заяви на нашу адресу створили для нас вигідну позицію. Ніхто від нас нічого не чекав. Проте ми могли зробити для всіх дуже приємний сюрприз. Я вважаю, що це вже трапилося. І якщо оцінювати ефективність піврічного головування, на мою думку, воно працює. Ротація головування є однією з форм демократичних інституцій Євросоюзу.
— А як ви можете пояснити те, що чеська опозиція не бажає країні успішного головування й навіть намагається оголосити вотум недовіри уряду?
— Така ситуація для чеської політики є типовою. Але поки що це на наші дії не впливає. Я оптиміст і вважаю, що наша опозиція є демократичною і підтримає свою країну.
— А чи підтримає вона ратифікацію Лісабонської угоди?
— Стосовно цього питання все зрозуміло. Опозиція саме підтримує ратифікацію цієї угоди. Голосування щодо цього питання відбудеться наступного місяця. Для прийняття рішення необхідно заручитися підтримкою конституційної більшості — голосами двох третин від чисельності парламенту. Іншими словами, отримати 120 голосів. А це означає, що для позитивного рішення повинні об’єднатися під час голосування соціал-демократи та громадянські демократи. Єдині, хто абсолютно проти, — комуністи.
— Пане посол, а як ви оцінюєте той факт, що 62% опитаних чехів не хочуть бути залученими в політику, боячись «обпекти свої пальці»?
— Це пояснюється досвідом (сміється). І свідчить про те, що 62% населення не хочуть бути політиками. Але, як продемонстрували останні вибори, чехи досить активно беруть участь у політичному житті. Крім того, хочу нагадати, що в нас існує понад 50 тисяч неурядових організацій, які виражають інтерес наших людей до участі в громадському житті. Це дуже хороший показник.
«У НАС ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НЕ БУЛО...»
— Світові ЗМІ повідомляють, що світова криза зачепила Чеську Республіку, закриваються заводи. Опозиція заявляє, що плани уряду з подолання цієї кризи неадекватні... Дійсно ситуація настільки погана?
— Завданням опозиції завжди є критика уряду. Але з іншого боку, не можна заперечувати, що нас не торкнулася криза. Ми матимемо проблеми з економічною кризою. Через зниження попиту продажі автомобілів у деяких країнах впали до найнижчої позначки за останні 34 роки. Це відіб’ється й на нашій економіці.
Можу лише зауважити, що в нас фінансової кризи не було. А остання фінансова криза в нас була 12 років тому. Відтоді ми по-новому створили свою банківську систему. Тому наших банків нинішня криза не торкнулася.
— А чим же пояснити той факт, що ваша країна відстала від Словаччини, яка з 1 січня цього року приєдналася до зони євро?
— Приєднання Чехії до зони євро залишається під питанням. Деякі економісти вважають, що наявність власної валюти краще для подолання кризи. Інші вважають, що для цієї мети краще перейти на євро. Проте наша країна відповідає всім критеріям необхідним для переходу на євро. Це стосується й державного боргу, дефіциту консолідованого бюджету, що становить 1,9%. Поки що не було політичної волі щодо переходу на євро. У нас минулого року виникла проблема з національною валютою, що дуже швидко зростала і становила 23 крони за євро. У вересні зростання крони призупинилося і зараз за євро в нас дають 26—27 крон. Це задовольняє наших експортерів. Адже зростання валюти гальмувало наш експорт. Темпи падіння нашої валюти не можна порівнювати з фунтом стерлінгом, із гривнею або російським рублем.
— А чи вплинула на двосторонні відносини між нашими країнами нинішня криза?
— Поки що не вплинула. Більше того, економічні відносини з нашими країнами зростали дуже швидко. Темпи зростання загальмувалися в листопаді. Але поки що немає офіційних підтверджень про падіння. З розмов із нашими підприємцями я зрозумів, що починаються важкі часи. Але поки що це попереду.
«УКРАЇНА ПОВИННА ПОДОЛАТИ ФІНАНСОВУ КРИЗУ І ЗНАЙТИ СИСТЕМНИЙ ВИХІД»
— Пане посол, якими ви бачите перспективи виходу України з кризи?
— Я вважаю, що Україна повинна подолати фінансову кризу й знайти системний вихід. Я недавно побачив, що Україна за індексом свободи підприємництва на 152 місці у світі. Наш досвід свідчить, що легше вийти з кризи, коли країна перебуває на одному з перших місць за цим показником.
Україна зараз є членом СОТ, має підтримку Міжнародного валютного фонду. Тому я сподіваюся, що в співробітництві з цими інституціями вам вдасться вийти з кризи. І сприйняти цю кризу не як трагедію, а як можливість. Просто зараз належить зробити кроки, про які під час кон’юнктури ніхто не думає, бо вони досить болісні.
