Про стратегічне партнерство і стратегічних партнерів говорилося вже багато й довго. Говорилося, наприклад, що стратегічними партнерами України повинні бути всі її сусідні країни. Що Сполучені Штати є чи не головним українським стратегічним партнером. А Росія — суперголовним. Що стратегічним партнером є Європейський Союз. А також Ізраїль, Туреччина, країни ГУУАМ... Всього експерти Українського центру економічних та політичних досліджень нарахували їх 19, і зробили висновок, що то забагато.
Дійсно, забагато. Сполучені Штати, чиї можливості, потреби і головне, глобальний вплив навряд чи варто коли-небудь порівнювати з українськими, мають таких партнерів п’ять. Що певною мірою й забезпечує Вашингтону присутність у ключових точках земної кулі.
Що забезпечує вживання магічного словосполучення «стратегічне партнерство» Україні — зрозуміло далеко не до кінця. Тим більше, що її умовні й реальні партнери надто вже різняться між собою за ваговою категорією, реальним інтересом саме до стратегічного партнерства, можливістю мати ту саму єдність позицій — і так далі.
Стратегічний партнер Росія вважає партнерство тільки засобом проведення власних інтересів, які далеко не завжди співпадають з українськими — і це природно. Найприкріше те, що для України це найчастіше обертається констатацією простого факту: Київ не має реальних засобів захистити власні інтереси в Росії, внаслідок чого відбувається або конфронтація, або стратегічна залежність, або ж усе разом. Дещо інша ситуація з США — там ми маємо відверту залежність від доброї волі Вашингтона, для якого інтереси України значать дуже мало. Ще інша ситуація з Європейським Союзом — там Україна взагалі не розглядається як самостійний актор на сцені. Тим більше, що для країни, яка декларує мету вступу до ЄС було б дещо дивно мати саме таке партнерство, яке ні до чого не зобов’язує жодну з сторін. При тому, що в ЄС це щиро вважають найкращою моделлю відносин на сьогоднішній момент.
Мабуть, настав просто момент для визначення: чого ми очікуємо від партнерів і заради чого ми його проголошуємо. І що ми самі готові дати, а чим поступитися заради партнерства. Можливо, пора усвідомити, що партнерства повинні шукати з нами — а для цього просто потрібно ставати сильними. Стратегічне партнерство може бути тільки за однієї умови — коли існує справжня стратегія. Не тільки зовнішньополітична, але й економічна, безпекова, коли є бачення власного майбутнього і власних можливостей. І коли є бажання дійсно йти вперед. Не скажу, що треба бути скромніше. Але реальніше дивитися на навколишній світ — так. І ставити перед собою реальні завдання. Тоді й з партнерами буде менше проблем.
