Здавалося, що спільного між Тарасом Шевченком і НАТО? Нічого? А от генеральний секретар Альянсу Андерс Фог Расмуссен довів протилежне. Перебуваючи в Україні із першим візитом, Расмуссен знайшов час і прочитав лекцію українським студентам у вщент заповненій залі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
«Для всіх вас, хто тут навчається, — звернувся він до молоді, — Тарас Шевченко має бути величезним джерелом натхнення. Тому що він не тільки символ української культури, її національної свідомості та державності. Він також став символом постійного людського пошуку свободи, гідності та порядності».
Його слова викликали не лише подив, але й повагу. Адже президент сусідньої держави Дмитро Медвєдєв навіть словом не обмовився про Шевченка, коли відвідав КНУ минулої весни. Він лише згадав про свій перший візит до цього закладу, де він «відчув атмосферу повалення авторитетів і відсвяткував завершення конференції в парткомі, чого раніше не можна було собі уявити». Годі й казати, що запитання, які ставилися російському президенту, були заздалегідь узгодженими...
«Тарас Шевченко не тільки збагатив Україну своєю літературою, але й надихав український народ своїми «месиджами свободи», — продовжував Расмуссен. — Не дивно, що протягом більшої частини минулого століття деякі з його робіт були піддані цензурі з боку Радянського Союзу. Це був час, коли народу України, і багатьом іншим народам по всій Центральній і Східній Європі було відмовлено в праві на самовизначення та інші основні свободи».
Генсек у своєму виступі поставив акценти на співпраці між Україною і НАТО: минулій, теперішній, майбутній. Зокрема, він висловив бажання тісніше співпрацювати із українською державою, «аби протистояти ворогам», і відзначив: «Ми віримо, що конструктивне співробітництво України з Альянсом допоможе їй увійти до європейського мейнстриму».
Разом з тим він наголосив: «Розвиток демократії і верховенство права — ключова риса стосунків між НАТО та Україною. І я вірю, що Україна залишиться на цьому курсі. Тарас Шевченко помер 150 років тому. Якби він був сьогодні живий, він би пишався, що Україна визначилася із тим, аби рухатися до самого серця Європи і бути постачальником безпеки у своєму регіоні та поза ним».
Після двадцятихвилинної лекції Расмуссен поспілкувався із українською молоддю. Схоже, що запитання не були заздалегідь підготованими. Студенти щиро ставили їх гостю, вимагаючи такої ж відвертості і від нього. А цікавило хлопців та дівчат багато чого: від того, яким чином можна змінити стереотипи сприймання НАТО в Західній і Східній Україні і чи може Альянс поширити безпеку та стабільність у арабському регіоні — до прорахунків і здобутків НАТО і... до того, які критерії має виконати Росія, аби її прийняли до Альянсу. Генсек за браком часу відповів лише на п’ять запитань. Охочих же отримати відповідь від гостя було значно більше. Це не дивно, адже, здавалося б, наївне запитання про можливий вступ Росії до НАТО, яке викликало в аудиторії сміх, Расмуссен не тільки уважно вислухав, але й цілком серйозно і обѓрунтовано відповів: «Ми не отримували від Москви заявки на вступ до НАТО. І вона не дуже цього прагне».
Останнім запитанням стало те, як Альянс може зруйнувати стереотипи щодо свого сприйняття у різних частинах України. Генсек задумався, але таки відповів: «НАТО не бере участі у формуванні домашньої політики України чи будь-якої іншої держави чи союзної країни. Українцям вирішувати, яким буде майбутнє їхньої країни...»
Після лекції генсека «День» поцікавився у молоді їхніми враженнями. Хоч як це дивно, знайшлися і такі студенти, які нічого нового не дізналися і залишилися незадоволеними зустріччю, проте переважно молодь схвально відгукувалася про генсека, який залишив враження приємного та досвідченого співрозмовника.
