Східну політику часто називають найуспішнішою сферою президентства Леха Качиньського. І хоч він не домігся в цій галузі відчутних успіхів, йому ставиться в заслугу сам факт того, що він надавав великого значення відносинам зі східними сусідами Польщі, часто туди їздив, здійснював символічні жести (як підтримка Грузії два роки тому під час війни з Росією). Броніслав Коморовський не повинен відмовлятися від активності на сході від Буга, хоч він міг би трохи інакше розставити акценти. Він може виявитися ефективнішим за свого попередника завдяки гармонійній співпраці з урядом і реалістичності поставлених цілей.
Експерти, які займаються Сходом, уже не перший місяць сперечаються про те, якою має бути польська стратегія в цьому регіоні. Ідеться про те, що відносини із сусідами необхідно зробити прагматичнішими, поставити в першу чергу на формування економічних зв’язків і меншою мірою — на символічну сферу (у тому числі — на вирішення складних історичних проблем).
У державах, які лежать на схід від Буга, президенти займають набагато сильніші позиції, аніж у Польщі. На практиці саме вони перебувають на чолі виконавчої влади. У Польщі Коморовський посідає слабшу позицію, але завдяки близькості з правлячою партією — «Громадянською платформою» (PO) — його слова, на відміну від ініціатив Качиньського, можуть мати творчу силу.
Думаючи про східну політику, Коморовський повинен розумно поділити ролі з урядом Дональда Туска. Використовуючи свою конституційну позицію, він може зайнятися такими сферами, які уряд через свій прагматичний підхід і зосередженість на економічних питаннях охоплює з надто великими зусиллями або вважає друго-третьорядними. Таким чином, Коморовський може дати східній політиці нову якість.
З РОСІЄЮ НЕ ЛИШЕ ПРО КАТИНЬ
Уряди Росії та Польщі можуть узяти на себе вантаж економічних питань, а президенти — зайнятися остаточним розчищенням символічної сфери, передусім — зі складною історією. Останнім часом Росія дійсно зробила чимало для того, щоб закрити питання Катині. Для того щоб підвести риску остаточно, бракує лише двох речей: реабілітації російськими державними інститутами жертв катинського злочину й відкриття документів російського слідства. Вирішення цього питання має, безперечно, стати першою ініціативою Коморовського.
Друге питання — це слідство щодо смоленської катастрофи. Коморовський може пояснити російським партнерам, яке значення воно має для Польщі. Об’єктивне та всебічне розслідування причин катастрофи без будь-яких замовчувань матиме величезне значення для майбутнього польсько-російських відносин. Адже все, що залишиться неясним, буде використане польською опозицією як аргумент проти співпраці з Росією.
Польсько-російські відносини не повинні зводитися лише до історії чи смоленської катастрофи. Торік прем’єр Володимир Путін у своєму тексті, опублікованому в Gazeсіе Wyborczеj, наголошував на тому, що їх слід вибудовувати за зразком відносин Москви та Берліна або французько-німецького примирення. Саме президенти могли б узяти цей процес під символічне заступництво. Створюваний «Польсько-російський Центр діалогу і злагоди», ініційований молодіжний обмін, пожвавлення культурної та регіональної співпраці, спонукання бізнесу до взаємних інвестицій — ось лише деякі сфери, які мають одержати підтримку нового президента.
НЕ ПОЛИШАТИ УКРАЇНУ
Коморовському варто бути не менш активним і щодо України. Нова команда, яка перебуває при владі в Києві з початку цього року, менш чутлива до історичних питань, аніж її попередники, і здійснює враження проросійської. Але це не означає, що з нею не потрібно вести співпрацю. Якраз навпаки. Зав’язати тісний діалог з Віктором Януковичем, який намагається балансувати між Москвою та Брюсселем, — для Коморовського це може стати історичним завданням. Він повинен також залучити українського колегу до співпраці з Польщею, як це вдалося Олександрові Квасневському з Леонідом Кучмою. Це потребуватиме зусиль, можливо, результату буде досягнуто не відразу, але справа того варта.
Потрібно шукати спільні економічні проекти, які зможуть зацікавити нову, прагматичнішу київську команду. Через обставини, які єднають Польщу та Україну, елементом буде проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Прагматизм нової команди дає змогу сподіватися, що саме в цій сфері співпраця складатиметься успішніше, ніж із її попередниками.
Серед символічних проектів найбільш реальним видається створення в Карпатах «Польсько-українського будинку зустрічей молоді», основу ідеї якого заклали попередні президенти. Наприкінці червня було проведено конкурс на проект будівлі, українська сторона виділила ділянку під його будівництво в мальовничому селі Мікуличин, розробляється технічна документація. Залишається лише наповнити цей проект змістом. Тим більше, що він здобув підтримку місцевої влади та університету в Івано-Франківську — головного ініціатора цієї ідеї. Це проект, спрямований у майбутнє і незалежний від кон’юнктури. Цікавий також проект створення польсько-українського університету (хоч він і досі залишається на папері), де велося б навчання фахівців із розвитку відносин України з ЄС. У довготривалій перспективі це сильніше сприяло б зближенню України з Брюсселем, аніж гладкі слова політиків.
РОЗМОВЛЯТИ З ЛУКАШЕНКОМ, АЛЕ...
Щодо Білорусі, то слід діяти обережно, хоч останні роки показали, що діалог із Мінськом — це краще, ніж санкції та ізоляція. При цьому контакти з владою не повинні означати відмову від підтримки опозиції, попри те, що в найближчій перспективі її шанси прийти до влади більш ніж туманні. Олександр Лукашенко намагається звільнитися від Росії, зближуючись, принаймні в економічному плані, з ЄС. Цей процес потрібно підтримувати, сподіваючись, що з часом він приведе до глибших змін у Білорусі, проте не настільки, аби ставати гарантом політики Лукашенка щодо Європи. Пропонований експертами принцип умов за підтримки Білорусі (допомога взамін за конкретні дії, які поліпшують функціонування правової держави та дотримання громадянських свобод), видається найкращою стратегією.
Потрібно також дійти згоди з Мінськом стосовно полюбовного вирішення проблеми білоруських поляків. Розроблений МЗС обох країн компроміс, який дав би змогу зареєструвати в Білорусі декілька польських організацій, здається розумним способом розв’язання конфлікту, який триває не перший рік і паралізував відносини між нашими державами. Це дасть можливість припинити суперечки щодо Спілки поляків. Використання такого компромісу дасть змогу кожній стороні зберегти обличчя.
І КАВКАЗ
Одним із пріоритетів Леха Качиньського був Кавказ, а особливо — підтримка Грузії. Вона не лише не принесла якоїсь користі, а й призвела до того, що Тбілісі не раз використовував польського президента в своїй інколи авантюристичній внутрішній і зовнішній політиці. Необхідно допомагати Грузії в модернізації та трансформації, але не робити дуже велику ставку на нинішнього президента Михаїла Саакашвілі, який частенько проявляв себе як не дуже відповідальний лідер.
Підтримка Саакашвілі має бути чітко обумовлена тим, наскільки він дотримуватиметься принципів демократії в країні й надаватиме свободу дій опозиції. До сучасного моменту, попри різні заяви про бажання зближення із Заходом, на практиці дії грузинського лідера часто бували протилежними.
ПРО СИРОВИНУ БЕЗ ІЛЮЗІЙ
Лех Качиньський мріяв, щоб із Кавказу й Середньої Азії до Польщі попливла нафта і газ неросійського походження. Можливо, гідна, але нереалістична мрія, оскільки в галузі енергетики в країн колишнього СРСР дуже зв’язано руки Росією. Замість того, аби жити ілюзіями, варто працювати над диверсифікацією постачання сировини власними силами і з доступних джерел (будівництво терміналу для зрідженого газу в Свіноуйшьче, інвестиції до ядерної енергетики) і брати участь у проектах диверсифікації, які реалізуються під прапором ЄС, наприклад у будівництві газогону Nabucco.
Лех Качиньський майстерно створив довкола себе легенду політика, вірного ідеям Єжи Гедройця у сфері східної політики, хоч якщо говорити про ефективність цієї політики, особливих успіхів він не домігся. Броніслав Коморовський може втілити ці ідеї в життя. Польська східна політика має залишатися одним із безперечних пріоритетів нового президента. У тому числі для того, щоб переконати скептиків з опозиції, що президентство Коморовського зовсім не означатиме радикальних змін на цьому відрізку порівняно з його попередником.
