До завершення президентських перегонів у Франції часу залишається все менше — вибори відбудуться в квітні. Кандидати визначилися ще два роки тому — чинний глава держави, представник правоцентристської РПР (або партії голлістів) Жак Ширак, і чинний глава уряду, соціаліст Ліонель Жоспен. Ситуація навколо виборів вельми пікантна з двох причин: передусім, вибори вперше пройдуть в атмосфері змін у всій звичній картині політичного життя країни. Ширак є останнім президентом, обраним на семирічний термін. Після реформи законодавства президент правитиме п’ять років. Національна асамблея (нижня палата парламенту) теж обирається на п’ять років, і вибори призначені влітку. Отже, радикально змінюється картина звичного в останні роки політичного «співіснування», коли завдяки різним термінам мандату правий президент і лівий уряд або навпаки могли відносно нормально співпрацювати. Інша проблема французьких виборів — жоден з претендентів, згідно з останніми даними опитування громадської думки, не має рішучої переваги. Опитування, проведені різними службами, свідчать, що за Жоспена готові віддати голоси 32—34% французів. За Ширака — не менш за 29 відсотків. Але при цьому щонайменше 22 відсотки французів, що мають право голосу, не мають жодного бажання голосувати за обох. Ще рік тому рівень недовіри був значно меншим, підтримка кожного з кандидатів населенням коливалася навколо 40%.
Не дивно, що такі умови спричиняють справжні інформаційні війни, з наступами, глибоко ешелонованою обороною і появою все нових і нових подробиць у пресі. Зокрема, однією з останніх інформаційних бомб стало підтвердження екс-міністром внутрішніх справ Паскуа, причетного відразу до кількох скандалів, зустрічі далекого 1988-го року між тоді кандидатом Шираком та горезвісним лідером праворадикального Національного фронту Ле Пеном з метою залучення до активу Ширака голосів прихильників Ле Пена (він традиційно тримається в межах 15%-го рейтингу). Що може суттєво вдарити по позиціях Ширака, і без того сьогодні не надто міцних — у пресі вже опубліковано чимало матеріалів, в яких навіть прихильники чинного президента звинувачують його у відсутності чіткої й адекватної стратегії і взагалі загрозі для правих.
У свою чергу, ліві у своїй агітації поставили на успіхи впровадження євро, боротьбу з «машизмом» — засиллям чоловіків, оголошення програми культурного розвитку країни — що не може не дати їм голоси інтелектуалів, які, можливо, при вдало проведеній штабом роботі не будуть настільки вже прискіпливо вираховувати огріхи економічної політики Жоспена й пробачать йому кілька інших серйозних помилок.
Аналітики побоюються зростання впливу націоналістів і зокрема, Ле Пена — і можливо, мають рацію. Оскільки кількість розчарованих державною політикою взагалі зростає. А розширення ЄС, на що теж роблять ставку соціалісти, далеко не для всіх французів видається позитивом.
