Якщо «одна смілива людина формує більшість», як говорив Ендрю Джексон, то 30 років тому в листопаді 1977 року президент Єгипту Анвар Садат був такою людиною. Його пропозиція про укладення миру з Ізраїлем приголомшила Близький Схід. Він, за його власними словами, відправився на «край світу» (Кнесет у Єрусалимі) і, зробивши це, перетворив політику регіону до невпізнання.
З того моменту для арабів питання полягало не в тому, як знищити Ізраїль, а як досягнути компромісу з ним. Своїм вражаючим стрибком у майбутнє Садат показав арабським лідерам реалії світу, який змінюється.
Мирну пропозицію Садата було зроблено на підставі тверезого стратегічного аналізу регіонального балансу сил. Йому було ясно, що Ізраїль був ядерною державою, яка в жовтні 1973 року ще раз довела свою непереможність у війні із застосуванням звичайних озброєнь — війні, в якій Садат не розраховував перемогти, коли починав її.
Розуміючи вислів Клаузевіца, що війна є продовженням політики, але іншими засобами, Садат спрямував єгипетську армію через Суецький канал задля того, щоб розпочати мирний процес. Він зазнав поразки з військового погляду, але його ухвала відправитися до Єрусалима означає досягнення політичного успіху.
Під час усіх своїх безуспішних спроб знищити Ізраїль араби покладалися на військову підтримку з боку Радянського Союзу. Але Садат знав, що стратегія миру з Ізраїлем вимагала альянсу зі Сполученими Штатами. Цей альянс був настільки важливою метою для Садата, що можна поставити під сумнів істинні пріоритети його стратегії.
Можливо, Садат вважав би за краще укласти союз з Америкою без установлення миру з Ізраїлем, якби міг це зробити. Але він розумів, що це неможливо. Дійсно, 1974 року, коли генерал Гамасі — архітектор війни 1973 року — підняв питання про гнучкість позиції Садата в переговорах з Ізраїлем про роз’єднання військ, президент Єгипту заспокоїв його словами: «Не забувайте, генерале, ми тут говоримо про мир із американцями!»
Ще одним відхиленням від традиційного курсу, яке проглядається в стратегії Садата, було віддалення Єгипту від панарабізму. Втомившись від внутрішньоарабської політики та дорогої ціни участі Єгипту в розв’язанні палестинського питання, Садат хотів віддалитися від панарабських амбіцій Насера і зайвого фокуса на палестинському питанні та зосередитися на ролі Єгипту, як країни, яка займає важливе стратегічне становище на перехресті Азії та Африки.
Звичайно, Садат продовжував підтримувати справу палестинського народу як основу арабського консенсусу, а іноді й прикриття для його власної ,зосередженої на Єгипті, зовнішньої політики. Але виключно в практичних цілях Садат вступив на шлях, що веде до миру з Ізраїлем.
Один із уроків ініціативи Садата полягає в тому, що в тривалих конфліктах, які відзначаються глибокими емоціями та історичною ненавистю, коли були задіянi й потерпіли невдачу практично всі можливі дипломатичні формули, шок щедрого і, здавалося б, нереального вчинку, який важко уявити, може відкрити нові шляхи вирішення питання. Найбільшою проблемою арабо-ізраїльського конфлікту, як і в багатьох інших складних диспутах, завжди була неспроможність або небажання лідерів проводити мирну політику, яка не користується підтримкою переважаючого і часто паралізуючого суспільного консенсусу.
Лідери частіше є заручниками соціально-політичного оточення, яке їх породжує, а не формувальниками його. Садат забезпечив собі почесне місце в історії і безсмертя, коли здійснив втечу з комфортабельної в’язниці бездіяльності, а також показної солідарності та помилкової згуртованості арабських самітів.
Проте тест на майстерне управління державою на цьому не закінчився. Разючий стрибок у майбутнє Садата повинен був знайти підтримку з боку прем’єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіна майже на кожному відрізку звивистого шляху до миру. За твердженнями, лише такий політичний «яструб» як Бегін — людина з гострим почуттям драми й політичний романтик, який володіє дивною проникливістю щодо поворотних моментів історії, міг відреагувати таким чином на ініціативу Садата.
Те, що Бегін зміг бути на висоті становища, значною мірою пояснювалося психологічним ефектом вражаючої ініціативи Садата. Своїм візитом до Єрусалиму Садат спростив сутність арабо-ізраїльського конфлікту. Ініціатива Садата перетворила конфлікт із боротьби за право існування Ізраїлю на переговори щодо інтересів легітимних суверенних держав.
Це й є основний момент: необхідність відійти від міфологічних, взаємовиключних прав на існування, конфліктуючих історичних свідчень і релігійних претензій на власність. На жаль, саме в цьому ізраїльсько- палестинська трагедія і залишається загрузлою й досі, роблячи конфлікт практично нерозв’язним. Своїм візитом до Єрусалима Садат поклав край менталітету облоги Ізраїлю й надав психологічне місце для життя клаустрофобній нації, оточеній ворожим арабським світом.
Мир ніколи не буває грою з нульовою сумою. За допомогою миру з Ізраїлем, Єгипет досягнув своєї стратегічної мети укладення союзу зі США. Але Ізраїль помилявся, вважаючи, що Єгипет може стати дверима до арабського світу. Ключ до ізраїльсько-арабського примирення залишається там же, де й був завжди — в руках палестинців.
Шломо БЕН-АМІ — колишній міністр закордонних справ Ізраїлю та віце-президент Міжнародного центру миру в Толедо. Автор книги «Шрами війни, рани світу: ізраїльсько- арабська трагедія».
