У ніч з вівторка на середу ізраїльські танки та бронетранспортери ввійшли до палестинського міста Дженін і сусіднього табору біженців, повідомляє Бі-Бі-Сі. Місто і табір вважаються однією з основних баз «Ісламського джихаду», і їх було обрано першою ціллю акції відплати за останній теракт у Єрусалимi, коли внаслідок вибуху, здійсненого черговим камікадзе, загинуло 19 осіб і ще понад тридцять було поранено. Також ізраїльські війська вступили до Калькiлії та Наблусу. Згідно з ізраїльськими джерелами, на вівторковому засіданні «кабінету безпеки» Ізраїль має «намір змінити тактику, взявши під свій контроль частину Палестинської автономії та утримувати доти, доки триватиме терор». Разом iз тим прискорюється робота з будівництва серії загороджень, що відокремлюють Ізраїль від Західного берега. Ізраїльське керівництво досі звинувачує в останньому теракті владу Палестини, попри їх запевнення в непричетності. Проте, сам Ясир Арафат поки що ще не зробив ніяких заяв з цього приводу. За словами його оточення, він «втомився і нервує», боячись повторення вступу ізраїльської армії до Рамалли. З Білого дому надійшло повідомлення про різке висловлювання Джорджа Буша з приводу останніх подій. Скоріше за все, його виступ з питання близькосхідного конфлікту буде перенесено на кінець тижня. Коментуючи спорудження ізраїльтянами роздільної стіни (що викликало заяву Арафата про расизм), президент Буш сказав, що Ізраїль має право захищатися так, як вважає за потрібне, але повинен враховувати можливі наслідки. Таким чином, оптимістичних сценаріїв розвитку близькосхідних подій поки що не передбачається. Терор одних і акції відплати у відповідь інших можуть тривати нескінченно довго, враховуючи міру загостреності та взаємної ненависті. Стало також очевидним, що ХАМАС, Хезболла та інші палестинські угруповання борються не так проти держави Ізраїль, як за вплив у Палестині і, схоже, інших засобів боротьби просто не розглядають, використовуючи настрої більшості й уміло їх провокуючи. Очевидним є також і те, що стан війни не може тривати нескінченно довго, що рано чи пізно повинні з’явитися лідери з обох боків, які не просто зможуть контролювати ситуацію, що сьогодні явно вийшла з-під контролю нинішніх керівників, але й запропонувати дійові засоби досягнення миру, в якому повинні бути однаково зацікавлені обидві сторони. Стаття, написана принцем бен Талалом, виглядає скоріше, як пропозиція до початку процесу, ніж як засіб, здатний покінчити з проблемою. Однак вона свідчить про те, що не все може вирішуватися за допомогою терактів і воєнних заходів.
У цей важкий для ізраїльсько-палестинських відносин час дуже важливо робити позитивні кроки та мобілізувати міжнародну готовність діяти. Для значного числа палестинців та ізраїльтян використання сили вже являє собою єдиний можливий вибір. У палестинської громадськості залишається дуже мало надії на зміну ситуації в найближчому майбутньому, так що їм ніби як нічого втрачати. Однак абсолютно ясно й те, що вживання екстремальних заходів будь-якої зі сторін призведе лише до ще більш широкомасштабних і жорстоких зіткнень.
Замість того, щоб прирікати себе на довгі роки ненависті і страждань, необхідно відновити основи для майбутнього миру і зробити це дуже швидко, поки ще не знищено всі цивілізовані структури. Поточний конфлікт займає сьогодні першорядне місце в думках людей, однак доти, поки благополуччя не стане першочерговим і першорядним для всього людства, конфлікти будуть і далі домінувати в міжособистісних і міжнародних відносинах.
Бажаючі зробити свій внесок у зниження напруженості та поліпшення ситуації в регіоні, повинні старатися створити умови, які дозволили б миротворцям допомогти ворогуючим сторонам порозумітися. Політичні діячі та засоби масової інформації повинні зосередитися на програмах, присвячених конкретним проблемам і заснованих на матеріалах гуманітарних і неурядових організацій, а не релігійних питаннях. Пріоритет повинен віддаватися проектам розширення співпраці, як, наприклад, співробітництва між представниками різних віросповідань, різними школами та течіями в межах однієї віри, а також між релігійними та світськими групами.
Іслам є релігією миру, і прагнення до досконалості, а тому здійснення жорстокості в ім’я ісламу — це зрада стосовно нього. Іслам — це широка і змістовна релігія, прихильники якої в усьому світі страждають сьогодні через відсутність єдності.
Наприклад, видання фатв, або релігійних указів, вважається допустимим і законним, якщо це роблять ті, чия репутація і високе становище в суспільстві визнано всією Уммою, тобто всім мусульманським суспільством. Нам необхідна гідна довіра організації з гарною репутацією для видання фатви глобального значення, уповноваженою представляти мусульманські співтовариства в усьому світі. Ці організації могли б розташовуватися в Мецці та Наджафі, являючи собою шиїтські та суннітські центри релігійної думки.
Такий крок міг би продемонструвати немусульманському світовi тверезість і гостроту мислення в ісламському світі, а також зробити свій внесок у дебати з приводу глобальних цінностей. Глобалізація та іслам не будуть несумісними, якщо визнавати іслам як традицію, якій є що привнести у світову цивілізацію, а не як загрозу, яку необхідно нейтралізувати.
Метою сьогодні повинна стати модернізація будь-якої традиції при збереженні вірності її корінню. Повне знищення релігійних норм викликає дестабілізуючий ефект. Для того, щоб домогтися успіху в удосконаленні цього світу, не варто засновувати глобалізацію виключно на ринкових силах, а необхідно зміцнювати стабільність і посилювати інтеграцію різних суспільств.
На Близькому Сході необхідне чітке етичне керівництво. Але таке керівництво не може досягти результатів у вакуумі. Глобальні норми поведінки можуть бути ефективними тільки тоді, якщо їх будуть дотримуватися абсолютно всі. Якщо ж складеться враження, що, здавалося б, універсальна політика застосовується непослідовно з метою сприяння інтересам однієї нації чи представникам однієї культури, ця політика втратить довіру і буде знехтувана як така, що представляє подвійний стандарт.
Саме на правителях і на людях, здатних формувати громадську думку, лежить відповідальність за проведення в життя універсальних прав, за те, щоб всі без винятку підкорялися владі закону. Тільки насадженням культури згоди з гуманітарними нормами ми зможемо створити необхідні передумови для збереження живого і енергійного громадянського суспільства, проведення переговорів замість породження конфліктів і для забезпечення добробуту людства.
Розвинені країни світу прийняли на себе зобов’язання жити відповідно до норм Декларації Прав Людини та інших документів, що містять універсальні норми.
Одним із найважливіших виявів доброї волі є дар гуманітарної допомоги. Сьогодні, коли існує ризик посилення військових конфліктів у різних куточках світу, західні організації можуть надати підтримку людям у зонах безладдя. Однак гуманітарна допомога не повинна стати ще одним інструментом зовнішньої політики. Якщо люди, що отримують допомогу, почнуть думати, що вона є предметом політичних маніпуляцій, можливості встановлення міжнародних відносин на основі довіри значно скоротяться. Повинна відбутися переоцінка місця і ролі альтруїзму та згоди з універсальними гуманітарними нормами.
Міжнародне співтовариство може запропонувати стабільність і поліпшення умов життя як для ізраїльтян, так і для палестинців шляхом втручання в конфлікт у вигляді миротворчої і гуманітарної присутності за підтримки ООН і Сполучених Штатів. Зовнішнє втручання може бути абсолютно необхідним (включаючи прихильність міжнародного співтовариства конкретним цілям, а не тільки процес, направлений на досягнення цих цілей), перш ніж стане можливим майбутнє, в якому обидві сторони в сьогоднішньому конфлікті зможуть жити та процвітати пліч-о-пліч одна з одною.
Проект Синдикат для «Дня»
Його Королівська Високість Принц Ель Хассан бен ТАЛАЛ — голова Всесвітньої конференції з питань релігії та миру, президент «Римського Клубу» і президент Форуму арабської думки.
