У тому, що відносини між Європейським Союзом і Україною добрі, безпроблемні, перспективні, переконували минулого тижня Президент Кучма і Генеральний секретар Ради ЄС Солана, президент Німецького товариства зовнішньої політики Ганс-Дітріх Геншер, про це завжди говорять дипломати і можливо, хочуть у це вірити самi. Одна маленька деталь змушує вносити до загальнооптимістичного ладу невеликий скептицизм. Оголошено, що Данія закриває своє посольство в Україні, оскільки уряд країни ухвалив програму скорочення витрат. По-перше, це відбувається за кілька місяців до того, як Данія перебере головування в Європейському Союзі, й, відповідно, всі питання стосовно відносин Україна — ЄС будуть, передусім, до її представників. По-друге, виходить, що Україна зовсім не завжди є настільки важливою, цікавою, перспективною й партнерською країною, як про те говориться в офіційних заявах.
Зараз — зовсім не про те, що Україна за свої десять iз невеликим гаком років у ранзі самостійної держави не довела справою, що вона гідна дещо іншого. Так, це правда. Хоча Україні не потрібно «йти до Європи», бо вона в ній розташована, їй іще доведеться складати іспити «на європейськість», притому в умовах, коли з самого початку їй нічого конкретного не пропонують. Держсекретар МЗС України Олександр Чалий заявив, що наступні два-три роки будуть для України етапними у відносинах з європейськими структурами — і це, очевидно, правда.
Правдою є й те, що в по-справжньому партнерських країнах не закривають посольства. Від партнерів не відгороджуються надзвичайно жорсткими й часто безглуздими візовими режимами, посилаючися на шенгенські вимоги (у даном випадку — міфічні), партнерам не кажуть, що вони повинні бути задоволеними тим, що з ними взагалі підписали якусь угоду. Партнерам можна й потрібно говорити, що вони повинні провести в себе масштабні перетворення. Але партнери мають право знати, якою є реальна політика щодо них, якою вона може бути за інших умов (і за яких саме умов), на що вони розраховувати можуть (і знову ж таки — за яких умов), а на що — ніколи. Партнерам про це кажуть чесно — хоча б для того, щоб не було зайвих ілюзій. Це, звичайно, ідеал. Оскільки важко, але можливо досягти всіх необхідних критеріїв, і це в будь-якому разі — на користь самій Україні. Але важко й неможливо говорити про європейську інтеграцію, маючи в рівнянні виключно невідомі.
