...На виборах міського голови в Києві переміг чинний мер Олександр Омельченко. Народний депутат Григорій Суркіс, який вважався головним суперником мера, набрав приблизно 17 відсотків голосів.
...На виборах губернатора Бєлгородської області переміг чинний губернатор Євген Савченко. Народний депутат Володимир Жириновський, який вважався головним суперником губернатора, посів лише третє місце і набрав майже 17 відсотків голосів.
Я далекий від бажання порівнювати шановного президента легендарного футбольного клубу з одіозним російським політиком. Борони Боже! Ми ж усі патріоти і всі, як один, бажаємо успіхів нашому «Динамо»!
Я хочу порівняти лише виборчі технології, які призвели до такого несподівано однакового результату.
Отже: два політики національного рівня вирішують стати регіональними керівниками. До речі, в регіонах, де населення не в захваті від місцевої влади. Вони поводяться як справжні рятівники — як люди, які вирішили ощасливити населення обраного регіону тим, що такі, висловлюючись по- бєлгородському, «крупные личности», будуть ними керувати. Вони не дуже розповідають про себе — про них і так усі все знають. В українському телеефірі з'являються ролики про Омельченка-Шарикова. Жириновський пояснює, що на Савченка чекає в'язниця. Одночасно населення запрошується на безплатні концерти: життя електорату перетворюється на справжню виставу «В степах України» (і поруч із нею). «Дивіться, хто танцює! Григорій Суркіс!».
Жириновський не тільки танцює — він ще й співає: до передвиборної кампанії випустив компакт-диск із кращими піснями Алли Пугачової. У своєму виконанні. Дарую ідею до наступної передвиборної кампанії. Можна й під гітару...
Партійні структури, лідерами яких є шанований кандидат у мери Києва і одіозний російський політик, є очевидними претендентами на роль якщо не «партії влади», так її важливої частини. СДПУ(о) і не приховує свого бажання бути більшою НДП, ніж сама НДП. ЛДПР голосує за всі пропозиції Кремля з більшим ентузіазмом, ніж спеціально для цього створений «Наш дім — Росія». І чого тут дивуватися? СДПУ(о) створювали бізнесмени, які прийшли в політику. Лідер ЛДПР перетворив політику на бізнес...
Залишається тільки фінальна частина — тріумфальна перемога. Литаври!!! Нам потрібний мер Києва, а не мер Хрещатика! Савченка — на нари!
17 відсотків. Обидва претенденти — і шанований президент футбольного клубу, тричі «Людина року», й одіозний російський політик-популіст впевнені, що такого бути не може.
Зловживання!
Та може, може! Цей феномен називається протестним голосуванням. Можливо, Олександр Омельченко виграв би ці вибори і без Григорія Суркіса — однак не з таким результатом. Бо багато хто з киян проголосував би за когось іншого, а, може, взагалі б поїхав на природу. А тут — голосували проти — ні, звичайно, не проти шанованого президента улюбленого клубу, а проти отих роликів, отих концертів, отієї впевненості частини іміджмейкерів — ну, не його ж самого, — що в Києві живе, даруйте на слові, бидло.
До того ж багато хто з виборців розумів, до кого з претендентів схилилося щире серце найпопулярнішої людини року нашої країни. І вони відгукнулися.
Євгенові ж Савченку взагалі пощастило. Не було б Жириновського — другий тур йому був би забезпечений (у бєлгородських виборах він передбачається). Не було б тоді розколу серед обласних комуністів, підтримувати його суперника, аудитора Рахункової палати Михайла Бесхмельницина, приїхав би сам Зюганов. А не якийсь там Макашов. І ще невідомо, як би це закінчилося. А так — бєлгородці не погодилися із тим, що Володимир Вольфович вважає їх за, вибачте на слові, бидло.
До того ж багато хто з виборців розумів, що хтось вдячний у Кремлі бажає кинути Вольфовичу кістку. Щоб і надалі голосував правильно. І виборці не захотіли бути кісткою.
Що ж, шановний президент і одіозний політик вже програли. Однак це ж не останні вибори. Сценарій того, як отримати 17 відсотків й привітати суперника, не чекаючи другого туру, відпрацьований.
Хтось бажає скористатися?
