«Хоче Путін, щоб ми платили ці гроші, то давайте зберемо їх від ліків чорнобильців, від тих, хто гнив в окопах... Зберемо та знімемо цю проблему, і нами перестануть маніпулювати й шантажувати нас... Так Росія ніколи не робила з жодною державою, які роками беруть газ і не платять за нього... Це акт тероризму на найвищому рівні, коли у 20-градусний мороз країну та народ — не чужий народ, у половини якого в жилах тече російська кров, позбавляють природного газу... Ми свято виконуємо союзні домовленості, у той час як Росія пішла на їх знищення... Ця акція спрямована на знищення білоруських підприємств, які щойно підвелися з колін.»
А ні Союзна держава, ані спільні перспективи участі в Єдиному економічному просторі не врятували Білорусь від «газової війни» з Росією. Ця проблема вже не перший рік ускладнює і без того непрості відносини Мінська та Москви, але, мабуть, ще ніколи справа не заходила так далеко. Як відомо, в середині тижня останній постачальник газу для білоруських споживачів, російська компанія «Транс Нафта» припинила поставки у зв’язку iз завершенням виконання контрактних зобов’язань. Трохи раніше закінчився контракт з «Ітерою», а «Газпром», який з початку року не постачає газ білоруським споживачам, у середині тижня припинив і транзитні поставки газу через Білорусь. Білоруського посла в Росії терміново викликали до Мінська для консультацій, прем’єр Сидорський оголосив про запровадження жорсткого 50-відсоткового обмеження поставок газу підприємствам по всій території країни, а ВАТ «Белтрансгаз» припинило транзит природного газу до Польщі, Литви та Калінінградської області.
Причиною конфлікту, зрозуміло, є гроші. Незважаючи на де- юре існуючий Союз Росії та Білорусі, Москва не має наміру постачати білорусам газ за внутріросійськими цінами. Замість тарифу, передбаченого для так званого п’ятого російського поясу — близько $30 за тисячу кубометрів, Росія називає ціну в $50. Білорусь категорично не погоджується, щоправда, газ в «Ітери» та «Транс Нафти» вона все ж таки була змушена купувати майже за ринковою ціною — $46,68. (Наочний приклад для тих, хто вважає внутріросійські ціни на енергоносії однією з переваг проекту ЄЕП).
Поки катастрофи не сталося — «Белтрансгаз» все ж таки підписав контракт із російською «Транс Нафтою» на поставки до кінця місяця 640 млн. кубометрів газу за попередньою ціною. Але найголовніше — Білорусь погодилася вести переговори про отримання від Росії $200 млн. кредиту до 2009 року — на придбання газу в «Газпрому». Звісно, тепер Москва зможе ще більше впливати на ситуацію в Білорусі.
За словами редактора відділу економіки газети «Білоруський ринок» Тетяни МАНЬОНОК , абсолютно зрозуміло, що без дозволу вищого російського керівництва російські газовики не могли перекрити кран. Газова війна є логічним продовженням російської політики стосовно Білорусі. «Російська сторона неодноразово робила спроби домовитися з білоруською про запровадження російського рубля як єдиного платіжного засобу, але жодних принципових зрушень досягнуто не було, — нагадала Тетяна Маньонок. — Наш президент чудово розуміє, що запровадження рубля швидше за все означатиме кінець його політичної кар’єри».
На думку білоруських журналістів, нинішній скандал не виникнув би, якби не дії керівництва Білорусі. Акція «Ганьба Путіну!» явно була підготовлена заздалегідь. Напрочуд швидко було організовано пікет біля російського посольства в Мінську. За словами головного редактора «Білоруської ділової газети» Світлани КАЛІНКІНОЇ , обурених громадян дбайливо доставили до будівлі диппредставництва на автобусі. Як розповіла «Дню» Тетяна Маньонок, «достеменно відомо, що угода «Транс Нафти» з «Белтрансгазом» була готова ще до того, як завершився черговий контракт». «Лукашенко мав схвалити цей досить прийнятний контракт, проте рішення не було прийнято. «Транс Нафта» припинила поставки, і Білорусь почала красти газ — уперше. За всю історію білорусько-російських відносин, у принципі, ніколи такого не було. Виникла скандальна ситуація з припиненням транзиту. Цей скандал був потрібен Лукашенку, щоб ще раз публічно заявити, яка Росія нехороша. Президент у принципі не бажає виконувати колишні домовленості по Союзу, тому зараз стало очевидним, що Білорусь «має ще одного ворога», — каже Тетяна Маньонок.
Домовленість про кредит зможе стати лише формальним вирішенням проблеми. Поки неясно, на яких умовах буде укладено контракт із «Газпромом». Олександр Лукашенко заявляє, що Білорусь платитиме по $50 за тисячу кубометрів газу тільки в тому разі, якщо Москва зі свого боку підніме оплату за транзит газу білоруською територією — до $1,09 за тисячу кубометрів. Росія ж наполягає на збереженні транзитної ставки в $0,73. «Я не думаю, що Москва переглядатиме це питання на догоду Білорусі», — каже Тетяна Маньонок. Крім того, умови поставок російського газу будуть пов’язані з переговорами про створення спільного російсько-білоруського підприємства з управління газотранспортною системою. «Газпром» заявляє, що готовий повернутися до колишніх цін — п’ятого російського поясу, якщо буде підписано угоду про створення СП. Сьогодні тривають дискусiї про частку учасників у статутному капіталі майбутнього підприємства. Крім того, Росія та Білорусь по-різному оцінюють вартість компанії «Белтрансгаз», на акції якої претендує російська сторона. За версією Мінська, вартість компанії становить $5 млрд., за версією Москви — не більше $600 млн.
Олександр Лукашенко вергає громи й блискавки на адресу Росії, звинувачуючи її у скоєнні «злочину стосовно білоруського народу», в той час як Москва «багато отримує від Білорусі безвідплатно — системи ППО, транспорт, залізниці». На переконання Тетяни Маньонок, «подібні заяви надто круті для керівництва Білорусі, яке має будувати свою політику, залишившись сам на сам із Росією». «Білоруську економіку вже давно, ще за колишнього керівництва посаджено на російську «газову голку». Західних інвестицій немає, про вихід на західні ринки й казати нічого, ми маємо жорстку адміністративну економіку, у нас знищено інститут банкрутства, фактично вмерла приватизація… На мій погляд, час для реформ вичерпано, я не бачу в нинішньому керівництві потенціалу перебудовувати економіку. У білоруській економіці, по суті, триває зворотний процес», —каже білоруський експерт.
«Аби змінити ситуацію на краще, треба мати підтримку Заходу. А Білорусі її отримати вже неможливо, неможливо повернути фахівців, які виїхали з країни, — переконана Тетяна Маньонок. — Багато хто каже про те, що нам потрібно було проводити таку політику, як Україна або Казахстан — намагатися зберегти конструктивні відносини і з Заходом, і з Росією. Ми знаємо, яка ситуація склалася в Україні зі створенням газотранспортного консорціуму, — вона також неоднозначна. У нас кажуть, що непогано було б залучити до білоруського проекту, наприклад, «Рургаз». Але для цього потрібна управлінська еліта, а її немає, всі повноваження знаходяться в руках однієї людини».
Тетяна Маньонок побоюється, що газова війна з Росією примусить білоруське керівництво за будь-яку ціну домагатися мобілізації ресурсів. «Російський кредит має допомогти білоруським підприємствам працювати в колишньому режимі. Але кажуть: «Кігтик застряг — пропав птах». Рано чи пізно потрібно буде платити, але не думаю, що сьогодні хтось про це пам’ятатиме».
Приклад Білорусі доводить — розвиток пострадянських країн неможливий без нормальних відносин із Заходом, контролю над власними енергомагістралями, конкурентоспроможної економіки, готової до світових цін на енергоносії. Отже Україні варто берегти свій потенціал — і вчитися на чужих помилках.
