Останні події в ході конфлікту в Сирії при їхній зовнішній незв’язаності при глибшому розгляді складаються в певну картину. У наявності явна неспроможність різнорідної сирійської опозиції воєнним шляхом впоратися з режимом президента Асада. Повстанцям не вдається багато що. У першу чергу зайняти хоча б невелику частину території країни й утворити на ній якусь подібність політичної влади, яка могла б претендувати на міжнародне визнання. Воїнство моджахедів стягується зі всіх кінців мусульманського світу, не визнає жодної влади, діє абсолютно самостійно і більше займається розв’язанням своїх проблем. Повторюється в ще більш погіршеному вигляді афганський варіант, коли польові командири командували невеликими загонами і займалися дрібними сутичками, а також пограбуванням мирного населення.
Очевидно, що натхненники скинення Асада серед монархій Перської затоки, на Заході і в Туреччині планували абсолютно інший хід подій і тепер їм уривається терпець. Брак успіхів на полі бою і в політичній сфері замінюється інформаційними «качками», які покривають крах надій і планів.
Як повідомила на своєму сайті правозахисна організація Human Rights Watch (HRW), сирійські ВПС продовжують використовувати касетні бомби, від застосування яких зараз відмовилися 77 країн. У період з 9 до 12 жовтня сирійськими активістами в інтернеті було розміщено відеозаписи, які свідчать про те, що урядовими військами завдано, як мінімум, 20 авіаударів у об’єкти бойовиків антиурядових формувань. З відео випливає, що сирійська армія використовує снаряди радянського виробництва типу РБК (разова бомбова касета) 250/275 і РБК 500.
Касетні бомби небезпечні не лише для солдатів супротивника, але від них найчастіше страждають мирні мешканці, на жаль, найчастіше діти. Такі боєприпаси після скидання розпадаються на декілька десятків невеликих бомб, які розлітаються на сотні метрів. На сайті HRW опубліковано відеоролик, де показано, як діти граються з касетними бомбами, які не розірвалися. Ці боєприпаси, якщо вони не здетонували відразу після падіння, залишаються небезпечними для людей протягом декількох місяців або навіть років, оскільки в будь-який момент можуть вибухнути при контакті як міни.
1 серпня 2010 року набрав чинності Договір про касетні боєприпаси, який забороняє їх вживання. Його ратифікували понад 77 держав, Сирія і Росія не входять у це число. До конвенції також не долучилися США, Китай, Індія, Пакистан і Ізраїль, які стверджували, що касетні озброєння мають законну сферу використання при веденні бойових дій.
Перевірити достовірність повідомлень і показаних відеороликів практично неможливо. Можна легко повірити в те, що урядова сирійська армія використовує такі боєприпаси. З рівною ймовірністю можна підозрювати, що показані картинки в інтернеті є постановочними з метою інформаційної дискредитації режиму Асада. Хоча особливо дискредитувати його нема чого, про його гуманність говорити просто смішно. При цьому противники сирійського режиму теж особливою педантичністю не відрізняються і не застосовують таку зброю через технічні проблеми та відсутність авіації. Зазначмо, що касетні бомби радянського (російського) виробництва! У цьому повідомленні це є найголовнішим.
Тепер звернімося до нещодавнього повідомлення, що журналісти Бі-Бі-Сі виявили у розпорядженні бойовиків, які діють у Сирії, як мінімум, три ящики з військовим вантажем з України, який призначався для армії Саудівської Аравії. Про те, як ящики потрапили на базу бойовиків під містом Алеппо, де їх було виявлено, невідомо. На підтвердження своєї заяви журналісти опублікували на сайті світлину якогось дерев’яного ящика з маркуванням, з якої випливає, що його вміст було вироблено на заводі в Луганську, а відправлено з летовища Гостомель під Києвом. Як пункт призначення на маркуванні зазначено столицю Саудівської Аравії Ер-Ріяд.
Цікаво, а якою зброєю воюють проти армії Асада його супротивники. Напевно, що не саудівською чи катарською за походженням. Там її просто не виробляють. Значить американською, французькою і подібне. І нікого на Заході особливо не турбує яким чином вона потрапляє до Сирії. Жодних порушень ніхто не помічає, формально їх справді немає. Лише декілька ящиків з невідомим вмістом і з українським маркуванням викликають справжній ажіотаж.
Можна припустити, що інформаційна війна ведеться в основному проти Росії та Китаю, хоча Пекін обмежується лише словами і голосуванням у Раді Безпеки ООН. Інформаційний обстріл Москви ведеться ѓрунтовно і постійно. Виникає враження, що в його навідників не зовсім добре з географією як фізичною, так і з політичною. Вони не дуже утруднюють себе такими тонкощами, як існування незалежної України, а продовжують користуватися картами 1970—1980 рр. Навряд це так, тому інформаційну атаку на Київ робили з іншою метою.
Зрозуміле бажання виставити Росію в непривабливому світлі через її підтримку режимові Асада. Україна поводиться абсолютно інакше і зброя в ящиках, якщо вона взагалі там була, опинилася біля повстанців, яких патронує Захід і країни Перської Затоки. Немає тут підстав для атаки, але вона відбулася. Значить Київ попереджають про абсолютно інше. До речі, вже були повідомлення про щось подібне з вантажами з Білорусі. Але з бацьки Лукашенка як з гуски вода. Хвиля швидко зійшла нанівець. З українськими ящиками вона триває, хоча нових фактів якось не з’явилося.
Свого часу штучний скандал із постачаннями українських РЛС «Кольчуга» до Іраку викликав дипломатичну ізоляцію Президента Леоніда Кучми. Ящики в Сирії з «Кольчугами» порівнювати неможливо, але в таких випадках квапитися не слід. Може знайтися і щось солідніше. Дуже багато залежатиме від ставлення західних країн до підсумків наших виборів до ВР. Абсолютно очевидно, що на нашу владу готується бічний удар, силу якого наразі прогнозувати неможливо.
Українська влада сама підставляє свої боки під удари. Бажання будь-яким шляхом отримати жадану конституційну більшість у Верховній Раді для майбутньої зміни Основного закону стикається з об’єктивними перешкодами як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. І з’єднати дві протилежні тенденції не дуже виходить.
По-перше, доведеться прохати грошової підтримки у міжнародних фінансових організацій. Завдання, прямо скажемо, не найпростіше. Хоча певні зрушення в жорсткій позиції МВФ і спостерігаються, але це свого роду аванс і наразі не грошово-матеріальний. І чи втілиться він у чергову позику — більше залежить від Києва, ніж від Вашингтона.
По-друге. Так само як у іракському випадкові формально жодних претензій Україні пред’явити неможливо. Зброя постачалася до Саудівської Аравії, жодних міжнародних санкцій на неї не накладалося. Проте, загальний інформаційне тло стає вкрай негативним з відомими політичними наслідками.
По-третє. Попередження можновладцям у Києві полягає і в тому, що надії Януковича і Ко на те, що опір Москві щодо входження до Митного союзу покриє всі витрати виборчої кампанії і врешті-решт все пробачать, насправді ні на чому серйозному не грунтуються. Мюнхенський потенціал Заходу дуже великий, але має певні межі. І в черговий раз українській владі показали, що вона вже практично до неї підійшла.
Піднята інформаційна хвиля з приводу використання імпортної зброї в сирійському конфлікті має багато цілей. Щодо кожної зі сторін як безпосередньо втягнутої до конфлікту, так і опосередковано, застосовується свого роду чорний піар. На жаль, Україна в черговий раз стає об’єктом зовнішньої дії. І відповідальною за це — в першу чергу — є нинішня влада!
