До заяви Миколи Патрушева зберігалася ілюзія про існування єдиного «розвідувального простору» колишнього Союзу. І справді — в усіх країнах Співдружності КДБ хіба що перейменували, на своїх місцях залишилися співробітники, що знали один одного впродовж десятиріч, на своїх полицях — архіви з найрізноманітнішими документами, що дозволяють без зайвої напруги виходити на потрібних людей. Люди, які продовжують працювати в усіх цих комітетах і службах, вчилися в одних і тих самих школах, їздили в одні й ті самі резидентури, розробляли одних і тих самих дисидентів… Ба навіть — президент Азербайджану Гейдар Алієв такий самий генерал КДБ СРСР, як і Микола Патрушев. Але ні, не такий самий, бо набагато більш високопоставлений! І здавалося, що якщо ці пташенята, що вилупилися з одного гнізда Андропова, почнуть боротися одне з одним, плутанини не уникнути.
Однак — почали: генерал Расулов залишив Москву, генерал Патрушев повідомив про це як про одне з головних досягнень ФСБ за звітний період, генерал-президент Алієв тепер шукатиме в сонячному Баку російського шпигуна. Російські спецслужби створили прецедент, небезпечний для майбутніх відносин між колишніми радянськими республіками, але пречудовий для самих спецслужбістів.
Бо звіти про розкриття американських шпигунів нікого вже особливо не вражають — чого їх ловити, якщо всі разом боремося з тероризмом? Боротьба ж з терором у нинішніх умовах не може здійснюватися тільки силами ФСБ. Тим часом росіяни вже звикли до думки, що КДБ-ФСБ — це виняткове відомство, що благополучно пережило саму КПРС і вже двічі висувало своїх керівників на найвищу посаду в державі. І щоб в Росії про цю винятковість не забували, ми можемо стати свідками безкомпромісної боротьби за збереження військових секретів з азербайджанськими, українськими, казахстанськими та іншими шпигунами.
Бо це кращі шпигуни у світі. Список тих, кого висилатимуть, можна затверджувати на дружніх зустрічах ще на початку року, під горілочку, закуску, приємні спогади про навчання та романтичні лейтенантські часи, обговорення бізнесу колег і друзів. А наприкінці року звітувати, скільки хотіли вкрасти у Росії азербайджанці, скільки — українці, а скільки — узбеки. А якщо й братські спецслужби підтягнуться, переймуть російський досвід, то можна скласти закриту програму упіймання різних шпигунів на всьому пострадянському просторі — від Бреста до Кушки. І це буде, мабуть, єдина програма СНД, яку виконуватимуть щороку з незмінним ентузіазмом.
