Президент Білорусі Олександр Лукашенко здійснив цілу низку кадрових перестановок і призначень, частина з яких, на думку окремих експертів, приурочена до чергової президентської кампанії в республіці у 2010—2011 роках.
НАЙВАЖЛИВІШЕ ЗАВДАННЯ
4 грудня відразу було призначено п’ятьох нових міністрів і нового державного секретаря Ради безпеки. Цим призначенням передувала відповідна заява глави держави ще торік у липні, коли він сказав на нараді з керівниками білоруських закордонних установ буквально таке: «Країна потребує системної кадрової ротації — це факт. У крісла директорів заводів, міністрів та їхніх заступників повинні прийти молоді люди, добре навчені, які знають сучасну світову економіку, ініціативні, чиє мислення не скуте інерцією і стереотипами минулого. Ми маємо підготувати і сформувати нове покоління лідерів у промисловості, сільському господарстві, уряді в цілому. Це найважливіше, стратегічне за суттю й задумом завдання». Навряд чи можна назвати дуже молодими всіх шістьох нових високих призначенців (наприклад, новому держсекретареві Ради безпеки Леоніду Мальцеву 60 років), але те, що сталася системна кадрова ротація, — це точно.
ІНТЕРНЕТ-ПРОСТІР КОНТРОЛЮВАТИМУТЬ?
Мала місце в цій кадровій ротації і доволі гучна рокіровка. Державним секретарем Ради безпеки став Леонід Мальцев, котрий досі обіймав пост міністра оборони країни, а на його місце прийшов Юрій Жадобін, що мав посаду голови Ради безпеки. На пенсію було відправлено міністрів:
— економіки, Миколу Зайченка;
— з податків і зборів, Анну Дейко;
— лісового господарства, Петра Семашка;
— інформації, Володимира Русакевича.
Останній, до речі, доволі довго займав свій пост. Замість нього призначено міністром інформації Олега Пролєсковського, який очолював Білоруську телеграфну агенцію, був заступником глави Адміністрації президента, помічником президента — начальником Головного ідеологічного управління Адміністрації Президента. Донедавна він обіймав посаду директора Інформаційно-аналітичного центру при Адміністрації президента. 1985 року закінчив Мінське вище зенітно-ракетне училище. 1998-го — юридичний факультет БДУ за фахом «правознавство». Виходить, формально до інформаційної сфери новий міністр інформації стосунку не має. Голова Білоруської асоціації журналістів Жанна Литвина вельми критично сприймає це призначення: «На жаль, сфера мас-медіа, як і раніше, сприймається державою як пріоритетний напрямок пропагандистської роботи. Тривожить те, що ще під час роботи в Головному ідеологічному управлінні Пролєсковський був послідовним прибічником ідеї державного регулювання інтернету. Журналісти пам’ятають його висловлювання стосовно необхідності законодавчо закріпити відповідальність за поширення інформації в мережі. Нове призначення може бути знаком того, що держава повернеться до питання контролю над інтернет-простором».
ПРО ВПЛИВ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ КАМПАНІЇ
Нагадаємо, що у країні вже фактично розпочалася президентська кампанія, яка має завершитися на початку 2011 року. І тут контроль за інформаційним простором виходить ледве не на перший план. Цієї точки зору дотримується й політолог Ігор Бобер: «Олег Пролєсковський зарекомендував себе «стійким ідеологічним бійцем партії», тому йому, скоріш за все, й було надано високу довіру в такі доленосні часи. Безумовно, увага до засобів масової інформації в Білорусі, й передусім до незалежних, буде в багато разів посилена напередодні надзвичайно важливої політичної кампанії у республіці. Чи перетвориться ця увага на закриття окремих незалежних ЗМІ або погіршення умов їхнього існування, ми побачимо вже найближчим часом».
Цікаво, що Європейський Союз і Рада Європи одним із ключових позитивних кроків білоруської влади з виконання вимог щодо демократизації країни та налагодження повноцінного діалогу між провідними європейськими структурами й керівництвом Білорусі називали саме певне покращення діяльності незалежних засобів масової інформації.
КРАЩИХ КАНДИДАТУР НЕМАЄ...
Але, мабуть, для української сторони особливий інтерес викликає призначення нового секретаря Ради безпеки. Як припускають деякі білоруські незалежні експерти, 10 грудня з першим робочим візитом до Білорусі повинна приїхати секретар Ради національної безпеки й оборони Раїса Богатирьова. У Києві вона зустрічалася зі своїм тоді колегою Юрієм Жадобіним. Тепер на неї чекає знайомство з його «наступником» — Леонідом Мальцевим. Натомість доля Юрія Жадобіна була, мабуть, вирішена на нараді, присвяченій взаєминам Білорусі та Росії. Тоді Олександр Лукашенко неприємно висловився на адресу Юрія Жадобіна: «Ви доволі жорстко програєте попереднім держсекретарям». А тепер під час призначення міністром оборони того самого Жадобіна білоруський президент сказав ледве не комплімент: «Скажу чесно: у нас кращої кандидатури немає. Ви пройшли всі службові рівні, промацали у країні все, а це для міністра оборони дуже важливо». Щоправда, при цьому Жадобін на посаді точно не був підвищений.
Варто сказати, що й Леонід Мальцев відчував не лише симпатію Олександра Лукашенка. Генерала гучно знімали з посади міністра оборони, коли той займав її вперше. Але в одному з інтерв’ю Мальцев прямо заявив: «Якщо мене викличуть і запропонують посаду, я завжди відповідаю: «Є виконувати наказ!».
Задля справедливості люди з оточення Мальцева відгукуються про нього доволі добре, називаючи вельми грамотним керівником і людиною на своєму місці.
А колишній міністр оборони Павло Козловський так сказав «Дню» про свого колишнього підлеглого: «У мене він командував корпусом у Гродно. Слід сказати, що робив він це на належному професійному рівні».
ВІДЧУТИ ВИНУ ПЕРЕД ПРЕЗИДЕНТОМ
Утім, є призначення цього разу значно більш сенсаційне та резонансне, ніж призначення Мальцева.
Генеральним директором флагмана білоруської промисловості — автомобільного заводу «МАЗ» — став Олександр Боровський, який свого часу очолював «Белнефтехім». У квітні 2007 року під час свого візиту на «Нафтан» Боровський вщент розкритикував позицію уряду на переговорах із Росією стосовно чергових поставок нафти. Тоді ж Боровський повідомив, що готується «страшна директива», згідно з якою ледве не будь-кого з керівників можна звинуватити невідомо в чому. У травні того ж року Боровський опинився за ґратами. Рік потому рішенням Верховного суду його було засуджено до п’яти років позбавлення волі за зловживання службовими повноваженнями, вчинене через особисті інтереси, що призвело до заподіяння істотної шкоди державі. На суді колишній голова «Белнефтехіму» сказав, що не скоював злочинів, які йому інкримінуються. При цьому він додав буквально таке: «Я відчуваю провину лише перед президентом, який мені довіряв».
Невдовзі Боровського було помилувано, і він знову піднявся на службовий олімп. Хоча свого часу при оголошенні звинувачувального вироку йому було заборонено обіймати керівні посади у державних організаціях і на підприємствах строком на три роки.
Мабуть, лише дружина Боровського вірила у щасливу планиду свого чоловіка. Вона публічно заявила, що «була впевнена, що чоловік знову буде затребуваним».
ДЕФІЦИТ УПРАВЛІНЦІВ
Політолог Ігор Бобер, як і багато інших незалежних експертів, вважає, що подібні своєрідні кадрові рішення виходитимуть із того, що в «колоді» керівника країни дуже мало високопрофесійних управлінців: «На превеликий жаль, за останні роки такі якості, як власне професіоналізм, управлінські навички, поступаються якостям іншим — відданості й лояльності до чинної влади й особисто до Олександра Лукашенка. Це не означає, що «нагорі» зовсім немає тямущих і грамотних керівників. Але те, що доволі гостро відчувається їхній дефіцит, і показали останні кадрові призначення».
Додати до цього, напевно, нічого.
