Досягнуті під час переговорів президентів США й Росії Барака Обами та Дмитра Медведєва домовленості характеризуються західними ЗМІ як «скромні». А російські ЗМІ зі свого боку знизили важливість приїзду Обами, перевівши його до категорії «робочого візиту». У той час, коли міжнародні телеканали вели пряму трансляцію цього найважливішого за весь час медведєвського президентства візиту, російське телебачення відвело йому незначну частину свого ефіру. Нагадаємо, що у понеділок два лідери підписали вісім угод, в одній із них — узгодили основні параметри майбутнього договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Утім, навіть домовленість про скорочення ядерних боєголовок на третину до 1500-1675 одиниць розчарувала деяких критиків, що закликали до значніших скорочень. Багато хто вважає, що підписання договору про скорочення озброєнь залежить від того, чи покаже Америка стриманість у питанні розміщення систем ПРО у Східній Європі. Обама на зустрічах із Медведєвим і Путіним повторив, що ядерний щит не спрямований проти Росії, але члени російського керівництва поки що не сприймають таких аргументів. Спостерігачі вважають, що Медведєву й Обамі, представникам одного покоління, вдалося зав’язати нормальні робочі відносини. Схоже, цього не можна сказати про Обаму й Путіна, які вчора вперше зустрілися за сніданком і провели разом дві години. Як зазначає РІА «Новости», перед тим, як президент США сів до машини, вони розмовляли ще хвилин із п’ять-сім. За спостереженням агенції, в цю останню мить Володимир Путін явно намагався в чомусь переконати Барака Обаму, а той — «слухав і кивав». Заступник голови апарату уряду Юрій Ушаков, котрий брав участь у цій зустрічі, повідомив журналістам, що американський президент не дав Путіну жодних обіцянок стосовно ПРО, та пообіцяв більшою мірою враховувати позицію Росії щодо низки важливих питань. За словами Ушакова, йшлося про пострадянський простір, у тому числі про Грузію та Україну, про те, наскільки Грузія та Україна й увесь пострадянський простір важливі для Росії. Після зустрічей із російським керівництвом американський президент продовжив публічну дипломатію. В 45-хвилинному виступі перед випускниками московської Російської економічної школи він розповів про своє бачення світу. На його думку, ера боротьби між великими державами за владу й панування та розділення світу на сфери впливу мусить відійти в минуле. Обама заявив, що Америці потрібна сильна, миролюбна і процвітаюча Росія. Говорячи про демократію, президент підкреслив, що «Америка не прагне нав’язувати іншим країнам форму правління, тим більше вказувати, яка партія або конкретна людина повинні перебувати при владі». Він закликав Москву дотримуватися того ж принципу. У своєму виступі американський президент уперше за останній час згадав Україну. «Суверенні держави мають право на безпеку кордонів і незалежну зовнішню політику. Це вірно для Росії, це вірно для Сполучених Штатів. З тією ж міркою слід підходити до всіх, включаючи Україну та Грузію. Дні, коли імперії могли поводитися з суверенними державами, як із фігурами на шахівниці, залишилися в минулому», — сказав він. Про те, як в Україні, Росії та США оцінюють значення візиту американського президента до Москви, та про його наслідки для України читайте в коментарях українських, російських і американських експертів.
Кращі відносини між США та Росією історично означають більшу свободу маневру для Києва
Стівен ПАЙФЕР, екс-посол США в Україні, старший радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень, Вашингтон:
— Саміт двох президентів був успішним тому, що він дав поштовх американо-російським відносинам, які наприкінці 2008 року були на найнижчій позначці, і почав привносити деякі позитивні елементи в порядок денний. Цей саміт не змінить відносини за одну ніч, але направить розвиток стосунків між Вашингтоном і Москвою у правильному напрямку. Досягнуті домовленості вписуються у рамки того, про що говорилося напередодні саміту. І вони не були великими несподіванками. Заяви і домовленості, про які було оголошено у понеділок, не є юридично зобов’язуючими. Втім, Вашингтон і Москва вже заявили, що після остаточного узгодження нова угода про скорочення стратегічних ядерних озброєнь буде юридично зобов’язуючою. Зокрема, це означатиме, що у Сполучених Штатах сенат матиме ратифікувати цей договір. Що стосується зустрічі Барака Обами з російським прем’єр-міністром Володимиром Путіним, то вона стане для них можливістю обмінятися поглядами. Я не думаю, що будь-хто з американської сторони очікуватиме, що в Путіна буде інший підхід до американо-російських відносин, ніж у Медведєва. Хоча за протоколом Медведєв є головним переговірником Обами, однак, враховуючи силу й вплив Путіна, цілком логічно для американського президента познайомитися і переговорити з російським прем’єром. Що стосується перезавантаження відносин і можливих перепон на шляху розвитку американсько-російських відносин, то можна сказати, що зараз відносини рухаються у більш позитивному напрямку, ніж це було вісім місяців тому. Звісно, перепони можуть виникнути. Для президентів виклики полягатимуть у поглибленні довіри, якої було досягнуто в Москві, гарантуванні імплементації досягнутих угод, а також у пошуку областей, які можуть поглибити американо-російську співпрацю. Відбудова відносин потребує часу, але видається, що саміт став добрим початком. Що ж до можливого впливу переговорів президентів США та Росії на Україну та її відносин з Вашингтоном і Москвою, то я вважаю, що питання України та інших пострадянських держав було одним з найважчих моментів дискусії між Обамою та Медведєвим. Росія прагне відновити сферу впливу на пострадянському просторі, чому заперечує Вашингтон. Адміністрація Обами часто повторювала, що вона підтримуватиме право сусідів Росії як суверенних держав вибирати власний зовнішньополітичний курс. Тому це питання викликатиме тертя у американсько-російському діалозі. При цьому слід відзначити, що загалом відносини між США та Росією рухаються у більш позитивному напрямку, тому сторонам буде легше мати справу з проблемами, на які вони мають різні погляди. Більше того, кращі відносини між США та Росією історично означають більшу свободу маневру для Києва.
Щоб не дратувати Москву Обама, мабуть, не ставив питання України взагалі
Євген КАМІНСЬКИЙ, завідувач відділом Інституту світової економіки та міжнародних відносин, Київ:
— По-перше, я не побачив нічого несподіваного в результатах візиту Обами до Москви. Візит був цілком прогнозований. Можливо, це й добре. Настільки сторони ретельно готувалися й настільки публічною була підготовка, чого раніше ніколи не бувало, що сенсацій просто не могло статися. Сенсації могли статися під час розмов із Путіним, оскільки раніше, як усі пам’ятають, Путін дозволив собі жорстко критикувати Сполучені Штати за те, що вони усюди втручаються. Я маю на увазі його виступ у Мюнхені, де він порівняв попереднього президента США з Гітлером. На мій погляд, це не могло не позначитися на підготовці візиту, коли Обама буквально за день до приїзду в Москву в інтерв’ю протиставив Путіна Медвєдєву як людину, яка мислить старими, віджившими категоріями. Інша з несподіваних проблема могла виникнути в розмові з Путіним як керівником ради міністрів Російської Федерації, коли мова заходила про геополітичні питання в суто економічному контексті. Я маю на увазі, що між Сполученими Штатами Америки й Російською Федерацією є суттєві розбіжності у ставленні до того, яким чином виходити з глобальної фінансової та економічної кризи. Існують розходження щодо майбутнього статусу долара і того, як має регулюватися світова економіка після завершення кризи. Але найголовніше, мабуть, те, що в Путіна й Обами цілковито різне ставлення до цілісності євроатлантичної спільноти. Якщо ретельно подивитися на останні документи Російської Федерації, починаючи від сумнозвісної концепції зовнішньої політики, відомої як доктрина Медведєва з п’яти пунктів, яка постала буквально через кілька днів по завершенню грузинської війни, і до цьогорічної стратегії національної безпеки, то скрізь між рядками читається лінія на внесення розколу у відносини між Європою та США. А саме збереження цілісності політики й поліпшення відносин в Альянсі якраз і є однією з базових ідей для Барака Обами. І нарешті, між ними є серйозні розходження щодо питання ролі Росії в енергетичному забезпеченні Європи. Як відомо, Путін неодноразово давав усім зрозуміти, що для нього постачання природного газу є політичною зброєю. Тим часом для Барака Обами важливим є (про що він неодноразово заявляв) максимальне забезпечення самостійності й незалежності європейських союзників США від постачання природного газу з Росії. Можливо, в цьому контексті могло постати питання України. Але навряд чи на перемовинах між Медведєвим і Обамою була мова про Україну. Тим паче, що останнім часом Обама взагалі уникав говорити на теми нових незалежних держав пострадянського простору. Очевидно, для того, щоб не дратувати Росію. Для України дуже важливо, що ту позицію, яку займає сьогодні нова адміністрація Сполучених Штатів Америки, свідчить про те, що для розв’язання проблем, які існують у сфері міжнародної глобальної безпеки, вона готова поступитися деякими елементами традиційної американської зовнішньої політики. Я маю на увазі, що США готові відмовитися від демократизаційного впливу на Російську Федерацію. Вони готові не помічати, на мій погляд, прояви неоімперської політики. І в цьому сенсі дуже важливо, що ми бачимо сьогодні суттєвий і серйозний розкол в американському експертному середовищі. Зокрема, у доповіді Фонду століття, яку готував останній посол США в СРСР, сказано, що Америка повинна дозволити Росії бути вільною і бути державою, яка може претендувати на таку саму роль, яку мають Сполучені Штати. Тим часом колишній керівник Державного департаменту з питань СНД, Росії та України Стефан Сестанович прямо говорить, що Російська Федерація в особі керівного тандему сьогодні проводить неоімперську політику, яка не може вписуватися в нормальний вимір американо-російських відносин. Тобто, ми не можемо говорити про те, що після цього візиту в США прийнято якесь остаточне рішення, яке стосувалося б України і могло впливати на майбутнє України. Я вважаю, значно більше все проясниться після того, як буде підписано замінник договору СНО1. На сьогоднішній день Україна є другорядною для адміністрації Сполучених Штатів Америки й першочерговою метою для Російської Федерації в плані регіонального лідерства. І для того, щоб не дратувати Москву, Обама, мабуть, не ставив питання України взагалі.
Питання про те, як бути з Україною, може відкладатися доти, доки не буде зрозуміло, хто все-таки править країною
Сем ГРІН, заступник директора Московського центра Карнегі:
— Ми, мабуть, отримали максимум, що можна було отримати від цього самміту. Проблема з метафорою «перезавантаження» створює враження, що можна натиснути на кнопку — і все відразу піде, як треба. З цими відносинами так не буде. Вони так довго псувалися, докорінно і стрімко. Тому відновлювати їх доведеться довго й наполегливо з додатковими великими зусиллями з усіх боків. Ми бачили готовність працювати, доволі амбіційний порядок денний, наміри президентів обох країн витратити небагато капіталу на це й демонструвати своїм політикам і бюрократам у своїх столицях, що це для них є важливим пріоритетом. При цьому досягнутого недостатньо. Ми, звичайно, маємо хороший початок — угода стосовно ядерних озброєнь, яка, скоріш за все, до кінця року стане основою нової угоди. Це хороше й необхідне. Я не хочу сказати, що це було легко. Проте це було те, що було можливе на цьому етапі. Те саме стосується угоди щодо Афганістану й низки інших доступних, хоч і не простих питань. Але тональність і один факт підписання деяких актів нічого кардинально не змінить. Росія зараз має інтерпретувати, або якось освоїти ті поступки та пропозиції, які вона отримала від Вашингтона, й ухвалити рішення для себе, які відносини вона хоче мати з США. Чи хоче вона будувати по-справжньому довірчі партнерські та продуктивні відносини, чи потребує тієї гнучкості, якої вона набуває у балансуванні між співпрацею й конфронтацією. Це рішення в Москві принципово не прийняте. Але його слід приймати найближчими днями. Перехід від конфронтації до співпраці залежить від того, як керівна еліта сприймає власні інтереси й інтереси країни. Якщо вона відчуває себе невпевнено і думає, що треба мобілізувати народ проти якогось ворога, то їй необхідна можливість інтерпретувати цього ворога в особі Америки. Якщо еліті дорожче створення здоровішого економічного клімату, зниження всіляких ризиків для інвесторів і взагалі поліпшення міжнародного клімату для бізнесу й у тому числі для міжнародних відносин, то їй, звісно, треба відійти від практики конфронтації й бути готовою до непростих, але дуже потрібних перемовин. Що до України, не знаю, що сказав Обама на зустрічі з Путіним, але він доволі ясно сказав у своїй промові у Російській економічній школі, що не буде жодних домовленостей між Москвою та Вашингтоном відносно долі третіх країн. Це стосується України, Грузії та взагалі всіх. Цього не буде, бо це ніяк не можна узгодити з американською політикою. Це у принципі неможливо. Навіть якби якимсь чином Вашингтон і Москва домовилися щодо того, що буде в Україні, немає жодних важелів, аби змусити Україну жити за правилами, встановленими в Москві й Вашингтоні. Стосовно того, на чому має базуватися покращення відносин між Вашингтоном і Москвою: на цінностях або торгово-економічних вигодах. Цінності, звичайно, важливі, позаяк вони допомагають інтерпретувати те, що відбувається довкола нас. Вони інтерпретують самі крізь призму поточних інтересів і пріоритетів. Тому я не вважаю, що ціннісний чинник раз і назавжди розділяє Росію з Європою та з Америкою. Зокрема, ЄС був збудований на міцній економічній базі. Якщо Росія вирішить, що вона хоче бути частиною повномасштабного відновлення світової економіки шляхом участі в нормальній відкритій торгівлі й бути все-таки частиною розширеного європейського проекту, не будучи частиною Євросоюзу, то їй, звісно, потрібні хороші відносини з США. Якщо будуть такі відносини, то такі речі, як газова війна з кимсь, утратить будь-який сенс. Я гадаю, що ПРО є чинником, який може затягнути переговори про СНО. Але в будь-якому випадку до кінця року або початку наступного обидві сторони домовляться. Бо це вигідно і США, й Росії. Раз американці сидять за переговорним столом і зацікавлені в переговорах, то Москва, звісно, користуватиметься моментом, аби домогтися якихсь результатів щодо ПРО. Наразі вони отримали максимум того, чого могли очікувати від американців. Однак американці не відмовляться від ідеї ПРО як такої. Стосовно зауважень експертів про другорядність України в зовнішній політиці США. Відносини Вашингтона з Москвою в принципі не такі вже й першорядні. Вони важливі, але Росія не стоїть на першому місці пріоритетів Обами сьогодні. Та для Вашингтона важливе створення міцної архітектури безпеки й відносин на європейських теренах. Тут присутня Росія, й її інтереси не можна ігнорувати. Однак рішення про таку архітектуру, яка не влаштовує Україну, апріорі неміцне. Й у принципі вирішити цю проблему без України неможливо. Віце-президент Джо Байден невдовзі приїде до Києва, і це також є показником того, що для Вашингтона хороші відносини з Україною важливі. Але маємо іншу проблему. З Росією, можливо, працювати складно, але хоч би більш-менш зрозуміло, з ким треба розмовляти. Питання про те, як бути з Україною, може відкладатися доти, доки не буде зрозуміло, хто все-таки править країною.
Росіяни навчатимуться зі своїми лютими ворогами
Юрій Луканов, український журналіст:
— Доморощені антипатики НАТО й Сполучених Штатів мали б луснути від здивування. Адже така люба їхньому серцю Москва раптом домовилася про військові навчання зі своїм нібито найлютішим ворогом Вашингтоном. Документи, які підписали президенти двох країн Дмитро Медведєв і Барак Обама під час візиту останнього до Росії, передбачають і спільне вправляння у міліарній майстерності. «Новинар» пише, що про це повідомив начальник генштабу збройних сил Російської Федерації Микола Макаров. «Документи передбачають і можливість військових навчань. Але не цього року. Наприкінці поточного року ми узгодимо план військового співробітництва на 2010—2011 роки», — зазначив він. Говорячи про те, що передбачає спільна програма обміну досвідом, начальник генштабу уточнив, що це будуть і навчання, і обміни серйозними військовими делегаціями, і вивчення систем навчання, і так звана логістика. Зі слів Макарова, вже через кілька місяців США і Росія почнуть співпрацювати у військовій галузі більш масштабно. «Наприкінці року будемо розширювати співробітництво», — зазначив він. Одним словом, співробітництво намічається масштабне. В зв’язку з цим згадується недавнє повідомлення командування 6-м флотом США в Європі, яке заявило, що американсько-українські навчання «Сі бриз», які планувалися на 13-26 липня, не відбудуться. Це сталося через те, що Верховна Рада України відмовилася включити до порядку денного розгляд питання про допущення іноземних військ на територію України. Таким чином іноземні військові цього дозволу не отримали. У цих випадках вимальовується різниця між Україною та Росією. Попри войовничу балаканину і роздування щік, Москва у практичних справах демонструє тверезий підхід. Коли мова йде про підвищення боєготовності, осучаснення армії, то вона охоче йде на співпрацю із тим, кого змальовує своїми опонентами. Тим часом наші народні депутати не тільки плещуть язиками, а ще й на практиці почали здійснювати свої словесні поноси. В їхню щиру переконаність у ворожість НАТО і США може повірити хіба що їхній електорат, який цю проблемку вивчав з їхніх же пустопорожніх заяв. Але одна річ ляпати язиком, аби подобатися виборцям, й інша — зривати військові навчання, які були спрямовані, до речі, на боротьбу з піратами. Чи нам із морськими бандитами боротися не треба? Чи вони українців милують і не захоплюють у полон? Одним словом, це треба бути повним Шуфричем і йому подібними, аби відмовляти власним Збройним силам у можливості підвищити боєготовність. Без участі партій великого капіталу таке рішення не могло бути ухвалено. Лишається тільки дивуватися інфантильності наших капіталістів, котрі, певно, не вважають за потрібне годувати власну армію. Чогось мені здається, що чужа армія не буде надто дбайливо ставитися до їхніх активів. Ой, не хотів би я, аби життя підтвердило мою правоту.
