Перша прес-конференція посла Російської Федерації в Україні Михайла Зурабова викликає двоїсте враження. Точніше, викликають здивування деякі його спостереження. Слід зазначити, що до того, як почати відповідати на запитання журналістів, пан Зурабов визнав: «Я на сьогоднішній день ще не готовий до серйозних висновків про сутність подій, що відбуваються в Україні, і про те, як, за моїми оцінками, розвиваються російсько-українські відносини. Я можу сьогодні говорити про це тільки, як про свої спостереження».
Пан Зурабов назвав унікальним шансом «виникнення для української держави досить виняткової ситуації», коли президент, уряд і більшість у Верховній Раді здатні діяти погоджено. «На мій погляд, в останні місяці ми не бачимо жодного кроку, який був би зроблений випадково або непродумано», — відзначив він, коментуючи дії української влади.
Судячи зі спостережень російського посла, можна прийти до висновку, що, з одного боку, він добре знається на газових, фінансових і демографічних питаннях, а також знає, які галузі України представляють інтерес для інтеграції з російськими галузями, вміло використовує терміни: бридж-кредит, лінійка літаків. З іншого боку, схоже, пан Зурабов не розібрався в новітній українській історії, у подіях, які привели до помаранчевої революції, напевно, навіть не читав книжки Леоніда Кучми «Україна — не Росія». Інакше навряд чи російський посол став би стверджувати з глибоким переконанням, що «ми (українці і росіяни. — Авт.) є єдиним народом зі своїми нюансами, своїми особливостями».
І, схоже, пан Зурабов так і не зрозумів або не захотів зрозуміти, що тема Голодомору, визнання у світі цієї трагедії геноцидом українського народу, аніскільки не направлена проти російського народу, який теж сильно постраждав від тоталітарного комуністичного режиму. На прес-конференції російський посол сказав, що «у нас чутливу реакцію викликала спроба на цих елементах нашої загальної історії посварити наші народи». Якби пан Зурабов поцікавився, то дізнався б, що в Україні ніхто не ставив завдання звинуватити в цій трагедії російський народ. Судом названий конкретний винуватець — вищі керівники тоталітарного режиму. «Політика, яка проводилася в ті роки, звичайно, не могла бути названою гуманною. Ті перетворення, які здійснювалися на користь реалізації певної моделі суспільно-громадського розвитку, призводили до дуже великих людських втрат», — так холоднокровно російський посол охарактеризував цю трагедію, через яку найбільше постраждав український народ.
Пан Зурабов заперечував, що на українських лідерів чиниться натиск з боку Росії. Відповідаючи на питання «Дня» про те, як сприймати заяви російського керівництва про стратегічне партнерство з Україною, коли з боку російських депутатів і експертів звучать вимоги до українського керівництва ввести російську мову другою державною, провести референдум по НАТО, аби назавжди закрити тему вступу України до Альянсу, російський посол сказав наступне: «Ці стосунки зараз вийшли на надзвичайно попереджувальний делікатний рівень за тональністю і стилістикою спілкування. Те, про що ви говорите зараз, то я, дійсно, знайомий з низкою заяв. Але я можу передбачити, що і в Україні ми часто можемо чути дуже суперечливі різні заяви. Це абсолютно нормальний політичний процес. Треба розуміти, що це багато з тих, хто сформував своє політичне ім’я і свою політичну репутацію в період певних відносин між Росією та Україною, відмовитися від цього ніяк не можуть. Вони продовжуватимуть розбурхувати громадську думку і за будь-якої слушної нагоди нагадувати про себе зі своїми точками зору, як про людей, які є захисниками національних інтересів, як вони збираються себе представити. Я до цього ставлюся гранично спокійно, тому що я вважаю: якщо ти хочеш працювати на кухні, не можна боятися жару».
Проте менше тижня тому сам пан Зурабов, виступаючи на Міжнародному круглому столі «Україна і Росія: нова взаємодія» в рамках фестивалю «Велике російське слово» в Ялті, заявив: «Усі пропозиції, які на сьогоднішній день росіяни формулюють українським колегам, звичайно, мають суворо обмежений час. Якщо на цю пропозицію не буде реакції протягом півроку, року, півтора року, Росія, на жаль, вирішуватиме проблеми самостійно». Але посол в різний час говорить різне. Якщо в Ялті пан Зурабов ставить часові рамки для вирішення тих чи інших проблем у наших взаємних відносинах, що нагадує ультиматум, то в Києві він декларує прихильне і ввічливе відношення. Так де ж справжнє відношення російського керівництва до України?
Схоже, російська сторона зрозуміла, що Україна з різних причин не хоче інтегрувати, зокрема, свою авіаційну промисловість у російську. Пан Зурабов визнав, що у нього немає даних, які підтвердили б перспективу швидкої інтеграції російської авіаційної та українського авіабудівного комплексу. «Я можу говорити про те, що найближчим часом можливе створення спільного підприємства в частках 50 на 50, яке займатиметься виробництвом лінійки літаків АНТК Антонова. Завдання СП — оптимізація комплектації цих виробництв необхідним елементами. І третій напрям — післяпродажне обслуговування», — сказав він. На думку посла, найближчим часом не доводитися розраховувати на динаміку російсько-українських відносин, яка була продемонстрована перед Харківськими угодами.
Відповідаючи на запитання про перспективи співпраці в газовій сфері, пан Зурабов сказав: «Ми прекрасно розуміємо всю делікатність енергетичної співпраці Росії та європейських країн для України». В той же час він спробував пояснити логіку, якою керується російський уряд у своєму прагненні будувати обхідні газопроводи. Відзначивши, що рівень конкурентності на ринку газу стає все більш високим, посол сказав, що за цих умов саме будівництво нових транспортних мереж є не економічним, а стратегічним рішенням.
«У нас є величезні валютні резерви, і тому ми вкладаємо їх в інфраструктурні проекти не лише на території Росії, але й у перспективні проекти, які могли б забезпечити ефективніші або адекватніші маршрути постачань російської енергетичної сировини, у тому числі й до Європи. Тому в цьому не треба убачати щось, що могло бути направлене проти інтересів України», — пояснив він. Така логіка дій російського керівництва цілком зрозуміла і визначається виразом: гроші кури не клюють. Судячи по заявам міністра Юрія Бойко, українське керівництво активно почало шукати шляхи диверсифікації поставок газу. І тоді цілком логічно виглядає зниження позитивної динаміки в українсько-російських відносинах.
На запитання українського журналіста, чи готова Росія відмовитися від будівництва одного з обхідних шляхів у обмін на допуск в українську ГТС, посол сказав наступне: «Я знаю відповідь, але не скажу. Це питання для нашої наступної зустрічі».
Як відомо, днями міністр палива та енергетики України Юрій Бойко заявив, що будівництво «Південного потоку» загрожує національним інтересам України в енергетичній сфері. Схоже, російський посол не чув цієї заяви українського міністра. Зате пан Зурабов сказав, що ще в переддень другого туру президентських виборів Віктор Янукович говорив про зацікавленість України вкласти (насправді Янукович заявляв про інтерес України взяти участь у будівництві. — Авт.) кошти в Південний і Північний потоки.
Журналісти також запитали російського посла, як у нього йдуть справи з вивченням української мови. Він пообіцяв, що протягом року вже володітиме мовою досить гідно і зможе це продемонструвати. «Можете не сумніватися. Я людина наполеглива», — підкреслив посол. Він зізнався, що йому цікаво вивчати нашу мову. До речі, відповідаючи на запитання про складність мови, він сказав: «Якщо китайська мова коштує 7 європейських мов, арабська — 4 європейських, то українська мова для мене коштує пів-європейської».
Пан Зурабов вважає, що українці щасливі люди, оскільки є двомовними. «Ви багато слів, які існують в російській мові, розумієте набагато глибше, ніж ті люди, які російською мовою спілкуються від народження і ніколи не чули української мови». Як приклад він навів слово «дружина» і «батьківщина», які росіяни вживають, не замислюючись, який первісний зміст вони мали.
Утім, трохи насторожує його фраза: «Зараз я перебуваю в такому становищі, коли намагаюся точніше для себе визначити, в яких випадках, за яких обставин і в якому об’ємі українська мова найближчими роками в Україні мені може знадобитися».
Як і впевненість російського посла, що зі свободою слова в Україні все склалося вдало. На його думку, як правило, багато що видається за результат політичного процесу, хоча є, скоріше за все, наслідком зіткнення певних економічних інтересів, а зміна деякої парадигми політичного розвитку завжди супроводжується або супроводитиметься розподілом власності, виникненням конфліктних ситуацій.
«Я глибоко в цю проблему не занурювався, поцікавлюся, і мені здається, якщо я не знайду причини саме в цьому, то цілком можливо, я собі особисто або комусь зі своїх близьких стримано висловлю заклопотаність із цього приводу», — сказав він. Звучить цілком дипломатично як для посла, який вперше у своїй кар’єрі виконує дипломатичну місію.
