У минулий четвер в Мінську майже одночасно, з різницею усього в кілька годин, сталися дві події. Удень суддя Фрунзенського району Мінська Ольга Комар винесла вирок першому «в’язневі Площі» Василю Парфенкову, учасникові мітингу на площі Незалежності після президентських виборів 19 грудня: 4 роки колонії суворого режиму. А близько восьми годин вечора з в’язниці КДБ (у народі — «американка») випустили наймолодшу «ув’язнену Площі», двадцятирічну Насту Палажанку. Випустили, правда, під підписку про невиїзд, із забороною покидати межи Мінська без санкції слідчого. До суду.
Нагадаємо, за версією білоруських властей, 19 грудня в Мінську сталася «спроба державного перевороту». Офіційні ЗМІ не скупилися щодо характеристик учасників мітингу: «бурхливі молодчики», «збожеволілі відморозки», «божевільні діячі опозиції». Багато разів, у тому числі з вуст президента Олександра Лукашенка, прозвучали одкровення про те, як «громили будинок Уряду».
І ось, під час першого суду у справі «про спробу державного перевороту» прокурор озвучив суму нанесеного збитку під час «перевороту» — 14 мільйонів і 48 тисяч білоруських рублів «за заміну дверей і стічних труб у будинку за адресою Радянська, 11, і відновлення рослинного світу біля нього». Це в грудні-то — газони витовкти!..
По курсу Нацбанку Білорусі 14 млн. і 48 тис. — це близько 4650 доларів. А тепер пригадаємо, що учасників мітингу було, за різними оцінками, 30—40 тисяч чоловік, затриманих на Площі та в ніч після неї, — близько 700 осіб. У кримінальній справі про «організацію і участь в масових безладах» проходять 42 обвинувачених і 12 підозрюваних. Якось мляво поколобродили «збожеволілі молодчики» і «бурхливі відморозки». Стільки людей — а набешкетували всього на 4650 баксів! Ось вони, законослухняні та дбайливі білоруси!..
Але Василю Парфенкову, якому впаяли 4 роки суворого режиму, не до жартів. Молода людина частково визнала свою провину — і тому вирок його був «м’яким» (його стаття передбачала від трьох до восьми років позбавлення волі, прокурор Антон Загоровський вимагав дати шість). І ставилося йому за провину лише «участь», не «організація» масових безладів. Що ж буде з «організаторами», які навряд чи визнають свою провину?
Під час судового процесу (а також багато разів по державному телебаченню) було показано відео, під час якого Парфенков, як підрахував прокурор, завдав 61 удар. І ось тут починаються різні трактування, здавалося б, очевидного, — відеозапису. По чому бив Парфенков? «По дверях будинку Уряду», — це формулювання прийняв суд. Але адвокат Василя Ігор Попковський неодноразово намагався звернути увагу: коли Парфенков завдавав ударів, стекла вже були вибиті, а удари його припадали на дерев’яні панелі (можливо, перевернуті шафи), якими ізсередини був забарикадований вхід. Так чому він завдав збитку? Дошкам? Шафам? Парфенков визнав в суді: стукав ногами по дерев’яних панелях. Але повторював раз по раз: скла не бив, дверей не ламав!.. Найгуманніший суд у світі, судячи з усього, виявився таким же глухим, як удари Парфенкова по дошках.
Василя відводить варта. Незалежні ЗМІ (у Білорусі це синонім «кількох сайтів, із загальними відвідуванням близько 50 тисяч осіб на день») вибухають обуренням. Державне телебачення з насолодою ще раз демонструє «демона» Парфенкова, який стукає ногами в дерев’яні щити, і оповіщає: 4 роки колонії суворого режиму.
І ось, усього за кілька годин, із внутрішньої в’язниці КДБ звільняють під підписку про невиїзд Насту Палажанку, заступника голови зареєстрованої в Чехії молодіжної організації «Малади фронт» («Молодий фронт»). П’ять спроб зареєструвати організацію в Білорусі виявилися безуспішними, натомість членів організації неодноразово судили за (!) «участь в незареєстрованій організації». Справи у Насти Палажанки, не зважаючи на вихід на волю «під підписку», можливо, навіть гірші, ніж у Василя Парфенкова. Їй інкримінують не просто участь, а «організацію масових безладів». Ця стаття передбачає від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. «Що ж, коли я вийду, мені буде всього тридцять п’ять, життя лише починатиметься», — знаходить в собі сили жартувати Наста.
Два місяці без одного дня вона провела у в’язниці КДБ, не маючи абсолютно ніякої інформації про події на волі. Нечисленні зустрічі з адвокатом відбувалися виключно під контролем слідчих. Насту ув’язнили в ніч після виборів. Дівчина прийшла додому з площі і вже лягла спати, коли в двері наполегливо постукали. Опісля кількох годин вона вже перебувала в маленькій, меншу за кухню у «хрущовці», холодній камері, розрахованій на трьох людей, та в ту ніч вона вміщала сімох.
«Участь» у мітингу перекваліфіковували у випадку з Настой в «організацію». Мовляв, готувала переворот, навіть намети шукала, аби жити в них на площі під час перевороту. Насправді ж на площі вона дозволила собі зі сходинок костелу (він розташований праворуч від Будинку уряду) звернутися до присутніх (правда, почули це лише люди, що близько стояли). Відповідно до цитат ЗМІ, Наста ні до чого не закликала, а лише звернулася до присутніх зі словами, що «молодь — за демократичну Білорусь, де виконуються закони і де не буде місця диктатурі».
Серйозно кажучи, говорити про «організацію» безладів 19 грудня в Мінську в принципі смішно! Тридцятитисячна колона демонстрантів пройшла півтора кілометри від Жовтневої площі до площі Незалежності без єдиної побитої вітрини, перевернутої машини і розбитого носа! Що ж це за «організація», якщо колонку з мікрофоном на постамент пам’ятника Леніну (так-так, він до цих пір стоїть в Мінську на (sic!) площі Незалежності) притягнули через півгодини після того, як колона дійшла до площі? Варто говорити, скоріше, про «неорганізованість», за яку не влада, а демонстранти повинні судити і батожити лідерів опозиції на кухні та курилці.
Ці дві справи — Василя Парфенкова і Насти Палажанки — вельми показові і важливі. Вони не зачіпають лідерів опозиції — тих людей, які були формальними суперниками Лукашенка, зрідка сварячи його з високих європейських трибун та на зустрічах із виборцями.
Якщо вам хтось скаже, що Лукашенко боїться опозиції, перепитайте, кого слід розуміти під «опозицією»? Керівників політичних партій і рухів? Облиште! Деякі з них відкрито називають один одного «грантососами» і сперечаються, кому Європа і Америка виділила більше грошей на «боротьбу за демократію». Свіжий приклад. Після виборів, в період «викриттів» державне телебачення кидає електорату дратівливий факт: начальник передвиборного штабу кандидата Володимира Некляєва Андрій Дмитрієв за час виборчої кампанії купив собі квартиру в елітному будинку за 200 тисяч доларів, дві машини і ділянку землі в передмісті, а також, негідник, дозволив собі літати під час кампанії виключно бізнес-класом. Після цього незалежні ЗМІ беруть у Дмитрієва коментар. І колишній начштабу заявляє: «Я нормальна людина, мені 30 років, чому я не можу мати автомобіль і квартиру?» Уточнив, правда, що друга машина, показана в сюжеті, — не його, а його родича. І ось вже на форумах сайтів незалежних газет люди із здивуванням пишуть:
«Та-ак... Якщо він в опозиції стільки нахапав за півроку, скільки ж такі нахапають, коли до влади дорвуться?» Варто сказати, що Дмитрієв разом з іншими був поміщений у в’язницю КДБ. Але через 2 тижні, 3 січня його відпустили — він зізнався на камеру, що вважає «співробітників міліції невинними».
Так от, справжня опозиція — це не люди, готові боротися за демократію «з восьмої до п’ятої з перервою на обід». Реальна опозиція Лукашенка — це Василь Парфенков, якого режим озлобив настільки, що дорвавшись до Будинку уряду, він забув про все і бив, бив в ці бісові деревинки в дверях Будинку уряду.
...Подейкують, перед президентськими виборами-2006 спецназ тренували, вішаючи на боксерські груші портрети кандидатів від опозиції — Козуліна і Мілінкевіча. Так само деревинки в дверях Будинку уряду стали для Парфенкова матеріальним втіленням влади і «гаранта Конституції», який правитиме країною тепер як мінімум 21 рік (до закінчення цього терміну).
Реальна опозиція Лукашенка — це Наста Палажанка, яку складно звинуватити в здобутті грантів або покупці джипів і квартир. Насті 20 років. І їй просто хочеться жити в цивілізованій європейській країні. Тому вона бореться, як може — виходить на вулиці з плакатами, владнує флешмоби... Паралельно організовуючи акції допомоги дитячим будинкам і бібліотекам. Найстрашніший компромат, який відшукало за весь час цькування білоруське телебачення (у Білорусі його називають скорочено «БТ», а позаочі — «Геббельс-ТВ»), — хтось помітив, що від Насти якось вранці виходив її друг і соратник по руху «Малади фронт» Зміцер Дашкевіч. Уявляєте, який страшний злочин для 20-річної дівчини — залишити друга ночувати у себе?.. Особливо, коли в сусідній кімнаті сплять батько і брат. Друзі Насти в один голос скажуть, що вона — зразкова християнка з непохитними принципами (вони задекларовані в Статуті «Маладога фронту»), а члени організації, трапляється, ночують разом — такий нині час неспокійний для активістів опозиції...
Тому дві події кінця минулого тижня — нез’ясовно строгий вирок Парфенкову і випуск під підписку про невиїзд Насти Палажанки — мають величезне значення. Василь і Наста — справжні вороги Лукашенка, які ненавидять його щиро, а не тому, що «робота така», як у багатьох «професійних опозиціонерів». Схоже, сам Лукашенко це прекрасно розуміє. Інакше вирок Парфенкову за удари по глухих деревинках був би зовсім іншим, його напевно звільнили б з-під варти в залі суду, обмежившись штрафом. Інакше Насту відпустили б, знявши звинувачення, а не з навислою загрозою «від п’яти до п’ятнадцяти».
Спостерігайте за долею Насти Палажанки. І схрещуйте пальці за цю симпатичну 20-річну дівчину, яка має сміливість по-своєму бачити майбутнє Білорусі.
P.S. Позавчора, відвідуючи другу інженерну бригаду Збройних сил Білорусі, Олександр Лукашенко пригрозив сусідам «Чечнею на Заході» й заявив, що міг би використати армію для наведення ладу в країні. «Зараз нас давлять, лякають економічними санкціями. Якщо хтось із нашого оточення хоче мати в Білорусі «Чечню на Заході», то це не проблема. Це буде складніше, ніж Чечня. Гадаю, це нікому не треба. Якщо хтось хоче мати тут гірше, ніж у Косово, я вважаю, це теж не проблема», — заявив президент Білорусі, виступаючи перед військовими.
ДУМКА ЕКСПЕРТIВ
Як повинні на Заході реагувати на заяви президента Лукашенка про те, що він влаштує «Чечню на Заході», а також на жорсткі дії білоруської влади в ставленні до опозиціонерів, які брали участь у акції протесту 19 грудня?
Лаурас БЕЛІНІС, політолог, Вільнюс:
— Це просто безглузда промова. Він сказав так, щоб привернути до себе увагу або це вже питання, напевно, для психологів. Якщо керівник держави кидається такими словами, завжди виникає підозра з приводу його психічного здоров’я. Інакше як можна це розуміти? Фінансові й військові ресурси Лукашенка не такі великі, щоб він зміг влаштувати «Чечню». І що це означає? Він може влаштувати «Чечню» в Білорусі — для своїх людей і для себе. Він її і влаштовує періодично, але це не робить йому ні честі, ні забезпечує довгого управління державою. Це промова людини, яка відчула себе загнаною в глухий кут, тому він так різко поводиться.
Я впевнений, що та влада, яка вирішує політичні проблеми ціною крові, негідна називатися владою від народу.
Щодо білоруської опозиції, то вона дуже роздроблена. Гадаю, що населення поступово усвідомлює, до чого веде їхній Лукашенко, і тому найближчим часом опозиція поповниться прихильниками, які до цих пір були нейтральними. Багато що можуть дати й поїздки за кордон — громадяни Білорусі можуть порівнювати й бачити різницю свого життя і життя в інших країнах.
Пьотр СТАСІНСЬКІ, заступник головного редактора Gazeta Wyborcza, Варшава:
— Я вважаю, що Лукашенку потрібна клінічна терапія, тому що такі заяви для нього — звичайне явище. Такі заяви треба засуджувати як загрозу, яка призводить до терору — він, мабуть, розуміє, що все це означає. Що він може зробити? Організувати вибухи за допомогою смертників?
