Чи вдасться західним країнам подолати всі протиріччя на саміті НАТО в Стамбулі? Це питання стоїть як ніколи гостро. Саме під час зустрічі лідерів, які представляють країни Північноатлантичного альянсу, вирішуватиметься майбутнє Іраку — а точніше, можливе залучення НАТО до стабілізації в повоєнній країні. Отож головним на сьогодні виглядає те, наскільки готові Франція та Німеччина, які виступали проти воєнних дій в Іраку, підтримати американську ініціативу щодо тренування іракських військовослужбовців натовськими силами.
Якщо Франція в цій ситуації виглядає більш-менш передбачливо, оскільки Жак Ширак досить чітко окреслив критерії згоди Парижа на пропозицію Вашингтона, то ситуація з Німеччиною не настільки прозора. Французький лідер під час саміту «вісімки» на Сі-Айленді в США, зокрема, повідомив про можливу підтримку наступної формули залучення НАТО до Іраку: Альянс може надати «тренувальну» підтримку Багдаду лише у випадку офіційного запиту нового іракського уряду. Про Німеччину відомо лише те, що країна відмовляється взяти участь у миротворчих стабілізаційних силах. Роль НАТО в замирюванні іракців канцлер Герхардт Шредер також оцінює доволі скептично. Після нещодавньої зустрічі з бельгійським прем'єр-міністром Гі Верхофстадтом в Брюсселі він заявив, що «місцеве населення не сприйматиме військових НАТО». Однак це зовсім не означає, що Шредер навідріз відмовляється від участі в переговорах із поліпшення іракської ситуації. Його пропозиція полягає в тому, аби Іраку надали допомогу сусідні мусульманські країни. «Їхні війська зможуть заручитися довірою іракців», — вважає Шредер.
За повідомленнями в західних мас-медіа, в США зараз кипить робота з розробки документа, який би уповноважував НАТО взяти бодай мінімальну участь у стабілізації Іраку. Хоч до саміту Альянсу в Стамбулі залишилося якихось півтора тижня, Вашингтон ще має час домовитися зі своїми «староєвропейськими» партнерами, аби уникнути провалу під час зустрічі. Наразі Білий дім задоволений позицією Франції та Німеччини та сподівається, що ці країни не стануть блокувати прийняття рішень у Стамбулі. Колишній міністр оборони США Вільям Коен підкреслив, що не тільки Сполучені Штати повинні нести відповідальність за мир і демократичний розвиток в Іраку, а всі вільні країни, які розуміють реальні загрози в разі повного ігнорування іракських проблем. «Сполучені Штати хочуть досягти порозуміння з Шредером та Шираком. Міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер вже дав зрозуміти, що його країна з міркувань безпеки не протистоятиме прийняттю рішень щодо залучення НАТО в стабілізації повоєнного Іраку. Це позитивний сигнал, який дозволить нам розробити можливі варіанти вже найближчими тижнями», — зазначив пан Коен. Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер також вказав на те, що не виключає можливості схвалення «іракської резолюції» в Стамбулі. Цікаво, що Німеччина зараз намагається не загострювати уваги на моментах недавнього минулого, а саме опозиції Берліна воєнним діям в Іраку. Герхардт Шредер наголошує на тому, що постфактум некоректно вести мову про «справедливість війни» — ці розмови, за його словами, повинні залишитися для істориків. Німеччина заявляє, що сьогодні для неї набагато важливіше питання точного дотримання плану про передачу влади іракцям, яка запланована на наступний після завершення саміту в Стамбулі день — 30 червня. Також «якомога швидше» повинна відбутися передача влади від перехідного уряду до обраного (загальнодержавні вибори в Іраку заплановані на січень наступного року).
Скидається на те, що Шредер — як, зрештою, й Ширак — намагається одночасно демонструвати послідовність у своїй іракській політиці, однак не відкидає можливостей певного маневрування. Не слід забувати, що заяви про невтручання в конфлікт були головними передвиборними тезами кампанії Шредера. У час, коли правляча Соціал-демократична партія ФРН постійно втрачає свої позиції через невдалі намагання втілити соціальні реформи, для німецького керівництва важливо, аби «зовнішнім подразником» для виборця не стала ще й політика щодо Іраку. Проте повз увагу аналітиків не проходять зустрічі Джорджа Буша й Герхардта Шредера: важко не помітити, що їхні стосунки останнім часом значно поліпшилися...
КОМЕНТАР
Йоахім ЦЕППЕЛІН, міжнародний оглядач «Financial Times Deutschland» (Німеччина):
— Політика Шредера з самого початку була подвійною стратегією. З одного боку, він категорично заперечував участь Німеччини у війні з Іраком. І ця його позиція була тоді гранично ясною, приміром, він говорив: байдуже, що постановить Організація Об'єднаних Націй, але Німеччина не буде причетною до війни в Іраку. Із другого боку, трансатлантичні відносини завжди були першочерговим питанням для нас, і Шредер не хоче їх зіпсувати. Це проявилося також у тому, що Шредер дозволив американцям використовувати бази в Німеччині для підготовки солдатів та збройних матеріалів для війни в Іраку. Це вже була певною мірою причетність. На дипломатичному рівні все виглядало так, що, мовляв, ми не стоїмо на вашій дорозі й ви можете робити, що хочете. Без своєї чіткої позиції з приводу Іраку Шредер не переміг би на виборах у 2002 році. Це була тактична позиція, яку німецькі громадяни сприйняли позитивно. І звісна річ, що соціал-демократи зробили цю тезу головною на виборах не без усвідомлення того, як її сприйматиме німецьке населення.
