«Наполеон закликав стару гвардію у вирішальний момент, коли треба було виграти бій. І, як правило, не помилявся», — так розпочав розмову зі мною колишній міністр сільського господарства РРФСР, а тепер новий віце-прем’єр російського уряду Геннадій Кулик.
Не маю нічого проти пана Кулика. Приємна людина: контактна, іронічна, здається, навіть реалістична. Он як схарактеризував процес формування уряду Євгена Примакова! В Україні теж було щось подібне: коли новим прем’єром держави став колишній голова Ради Міністрів УРСР Віталій Масол. І знову-таки, що можна сказати поганого про Віталія Андрійовича? Хіба він винний, що змінилися часи, що змінилася економіка...
Люди, що займають сьогодні кабінети «молодих реформаторів» у «Білому домі», теж бажають як краще. Вони впевнені, що досвід керування держпланами та держагропромами обов’язково допоможе їм знайти правильні рішення... Вони й гадки не мають, що він їм заважатиме... Як і тим, із ким консультується сьогодні новий прем’єр. Прізвища — як із перших шпальт газет горбачовських часів! — Вольський, Абалкін, Петраков... Вони, здається, вже мали шанс — і непоганий шанс! Чому ж вони нічого не зробили тоді? Чому вони так щиро впевнені, що в усьому винні Гайдар та Чубайс, — ніби ми не жили за часів Рижкова чи Павлова?
...Нічого не забули та нічому не навчилися... Стара гвардія... Міністри, що звикли до виконання своїх рішень по першій команді, — на чолі країни, де ніхто нічиїх наказів вже давно не слухає. Академіки — автори підручників із політекономії соціалізму — пояснюють, як подолати наслідки капіталістичних нібито реформ... Стара гвардія... Це її закликав до бою Бонапарт? Останній раз він звернувся до неї під Ватерлоо...
№181 23.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
