Учора в столичному Українському домі розпочала роботу організована Програмою розвитку ООН міжнародна конференція з питань ратифікації Україною Оттавської Конвенції, також відомої під довгою назвою «Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення». Цей документ підписали в грудні 1997 року 122 країни, а за станом на сьогодні її членами є 131 держава. Україна підписала Оттавську Конвенцію 24 лютого 1999 року. Однак, оскільки Київ досі не ратифікував цей документ, наша країна не є членом Конвенції. Як відомо, сьогодні в Донецьку завдяки міжнародній підтримці, зокрема — з боку НАТО — триває програма знищення протипіхотних мін. Але поки що ліквідовано лише незначну частку українських «запасів» цієї страшної зброї. Про те, чому Україна повинна позбутися протипіхотних мін, напередодні відкриття конференції розказав журналістам один з її учасників — військовий радник міністерства закордонних справ Канади, лейтенант-полковник Джон МАКБРАЙД.
— Який внесок вашої країни в боротьбу з протипіхотними мінами?
— Після підписання Оттавської Конвенції 1997 року Канада сформувала спеціальну групу (Mine action team), яка впродовж п’яти років виділила сто мільйонів канадських доларів на боротьбу з поширенням протипіхотних мін, їхню ліквідацію, допомогу їхнім жертвам. Минулого року було вирішено продовжити цю програму на п’ять років і виділити ще 72 млн. канадських доларів. 1999 року Канада і Україна підписали відповідний Меморандум про взаєморозуміння, мета якого — допомога Києву ліквідувати понад шість мільйонів протипіхотних мін.
Україна підписала Оттавську Конвенцію з розумінням, що не зможе самостійно знищити всі запаси мін, й тому не буде здатна виконати зобов’язання, які накладає Конвенція. З того часу Канада, Нідерланди, Польща й Угорщина почали знищення українських протипіхотних мін у Донецьку. Ця програма передбачає ліквідацію 400 тисяч мін, які відносно легко знищити, і має завершитися в квітні цього року. Однак Україні потрібно ліквідувати ще близько шести мільйонів мін типу ПФМ (протипіхотних фугасних мін. — Ред .), які знищити дуже важко. Виконання цього проекту, за згодою українського та канадського уряду, було доручено Програмі розвитку ООН.
Думаю, Україна ратифікує Оттавську Конвенцію, коли буде впевнена, що зможе позбутися всіх своїх мін. Річ у тім, що стаття 4 Конвенції підкреслює, що запаси мін мають бути ліквідовані не пізніше, ніж за чотири роки після того, як цей документ набув чинності для країни. Проект, про який я говорив, буде завершений у цих часових межах.
Я не можу сказати, коли Україна стане членом Конвенції, однак вірю, що це станеться впродовж цього або ж наступного року. Думаю, ваш уряд вже переконаний у необхідності ратифікувати цей документ. Київ хоче мати фінансові й технічні гарантії того, що зможе ліквідувати міни, які знаходяться на складах, впродовж чотирьох років. Технічний бік справи — найскладніший. Поки що немає технології масової ліквідації мін типу ПФМ. Болгарія знищила свої протипіхотні фугасні міни, просто підірвавши їх на відкритому повітрі, але вона мала невелику кількість цих мін, тому такий спосіб ліквідації не становив загрози довкіллю. Чи можна буде за чотири роки знищити шість мільйонів українських ПФМ, залишається невизначеним.
— Що являють собою протипіхотні міни типу ПФМ, і чому їх так складно знищити?
— ПФМ — це невелика пластмасова міна. Її також іноді називають «міна-метелик», тому що вона має наче два крила. Одне «крило» наповнене рідкою вибухівкою. Ці міни доставляють за допомогою або авіації, або артилерії. («Прості» міни, які сьогодні знищують в Донецьку, закладають вручну.) Протипіхотні фугасні міни запаковані в спеціальні ящики. Коли вони вилітають з «упаковки», відразу активуються, і дезактивувати їх вже неможливо. Крім того, рідка вибухівка цих мін — токсична. Саме через це їх складно ліквідувати, однак це потрібно робити. По- перше, з міркувань гуманітарного характеру. По-друге — всі ПФМ вироблені ще за радянських часів, вони старі, і через свій вік уже стають проблемою. Як на мене, зі ста мільйонів ПФМ, які є в світі, всі вичерпали свій строк. Їх доведеться знищувати в будь- якому випадку.
— Чи це значить, що ці міни не можна використовувати за призначенням?
— Не можна доти, доки їх не дослідить експерт.
— Чи немає на Заході побоювань, що Україна може продавати протипіхотні міни до «гарячих точок»?
— Ні. Є доля ризику, що кримінальні елементи можуть заволодіти цими мінами й спробувати їх продати. Однак експорт мін безумовно суперечить урядовій політиці України. Враховуючи саму небезпечність цих мін, скажу, що люди, здатні на такі оборудки, знайдуть безпечніше джерело прибутків.
— Скільки, на вашу думку, коштуватиме знищити українські протипіхотні фугасні міни?
— Загальний бюджет цього проекту буде фінансувати Канада через Програму розвитку ООН. Водночас, Єврокомісія розпочала дискусію щодо технічних випробувань знищення мін. Поки ми не знатимемо їхніх результатів, не зможемо оцінити вартість ліквідації українських мін ПФМ. Гадаю, вона становитиме не більше за $4 млн.
Обговорення згаданих мною випробувань зараз перебуває на заключній стадії. Сподіваємося, що на цьому тижні буде досягнуто певних рішень, а самі випробування завершаться через три місяці. Хоча, ніде правди діти, свого часу ми думали, що ці випробування буде проведено до грудня минулого року.
— Чи буде ліквідація протипіхотних фугасних мін що- небудь коштувати українському уряду?
— Згідно з рамковою угодою, яку Україна й Канада підписали 2001 року, Оттава взяла на себе зобов’язання надати ресурси для знищення цих мін, а також проводити координаційну діяльність з залучення інших ресурсів. Україна зобов’язалася надати транспорт, гарантувати безпеку тощо. Звичайно, це вимагатиме певних коштів — водіям та охоронцям потрібно буде платити зарплату. Можливо, внесок української держави буде більшим, ніж може здатися. Деталі будуть обумовлені в ході роботи над проектом. Сподіваємось, що він розпочнеться вже цього року.
— Які ще країни мають запаси мін ПФМ, крім України?
— Найбільші запаси — у Білорусі, Росії й Туркменистані. Думаємо, що й інші колишні республіки СРСР мають ці міни, але в менших кількостях.
— Які інші країни отримують допомогу в знищенні протипіхотних мін?
— Крім України, ми плануємо розпочати проект з ліквідації протипіхотних фугасних мін у Білорусі. Загалом же Канада надала підтримку проектам зі знищення різних типів мін в різних країнах світу. В Албанії було ліквідовано 1,6 млн. мін. Ми допомогли Чаду, Мозамбіку, всім центральноамериканським, двом південноамериканським державам. Сьогодні плануємо інші проекти в Африці й Південній Америці. Ми надавали фінансову допомогу цим країнам, до багатьох країн посилали технічних експертів. Деяким країнам ми допомогли з обладнанням — комп’ютерами, міношукачами, захисним обладнанням тощо.
— Чи триває сьогодні виготовлення протипіхотних мін?
— Так. Я не можу напевно сказати, де саме. Щоправда, це виробництво майже припинилося. Канада намагається робити все можливе, щоб дедалі більше країн приєднувалися до Оттавської Конвенції, дедалі більше мін знищувалося, дедалі менше мін вироблялося.
— Одна з найбільших країн, що не підписали Оттавську Конвенцію — ваш південний сусід, США…
— Є декілька проблемних країн, які поки що не приєдналися до Конвенції, але приєднаються до неї в майбутньому. Деякі з них — великі держави, наприклад, Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Китай, Індія, Пакистан, Північна Корея, Південна Корея, загалом — 45 країн.
США — особливий випадок. Сполучені Штати витрачають найбільше коштів на програми з розмінування, ніж будь-яка інша держава. Вони дотримуються багатьох принципів Конвенції. Вашингтон припинив виробництво «примітивних» мін, розглядає можливість виробництва мін, які могли б самознищуватися, що зробить їх безпечнішими щодо спричинення цивільних втрат, однак не зніме саму проблему. Крім того, американська військова тактика еволюціонує таким чином, що використання мін буде обмежувати просування самих американських військ. США заявили, що приєднаються до Оттавської Конвенції до 2006 року з деякими застереженнями. Але адміністрація президента Буша зараз переглядає цю політику.
