1991 року Вальтер Ляйслер Кіп, скарбник Християнсько-демократичної партії Німеччини поїхав на запрошення відомого підприємця Карлхайнца Шрайбера до швейцарського містечка Сант-Маргаретен. До обов'язків пана Кіпа входило, зокрема, збирання коштів для партії, і тому зустрічі з багатими прибічниками християнської демократії були для нього не рідкість. У Швейцарії Шрайбер запропонував Кіпу мільйон марок — не особисто, а для благородної і явно християнської справи — для партії. І як це нині прийнято серед мафіозних структур, що відмивають гроші, не переказом на партійний рахунок, а в чемодані, такою відомою сьогодні багатьом українцям «чорною готівкою». Кіп говорить сьогодні, що він начебто суб'єктивно такій пропозиції здивувався, а об'єктивно гроші взяв. Передача валізи відбулася, як у фільмах про організовану злочинність, на стоянці автомобілів. Поклав Кіп цей мільйон не на рахунок партії, відомий фінансовим органам, що контролюють партійні кошти, а на субрахунок, нікому, крім посвячених, невідомий. Розпоряджалася підпільними коштами в партії лише одна людина — голова партії і канцлер Гельмут Коль.
Хто ж такий Шрайбер, котрий так любив правлячу партію, що не пошкодував для неї мільйон марок? Пан Шрайбер — відомий торговець зброєю, якого нині розшукує Інтерпол. А на той час він займався державно важливою справою, продаючи Саудівській Аравії німецькі бойові розвідувальні машини «Лукс». Історики цієї справи розкопали тут таку дивину: спочатку німецький уряд під керівництвом Коля був проти такого бізнесу, а потім став одноголосно «за». Між цими двома протилежними точками зору лежить мільйон марок, переданий Шрайбером партійному скарбнику Кіпу.
У вівторок Коль давав пояснення в цій справі. Прозасідавши дві години разом з партійною верхівкою, почесний голова партії Коль прочитав короткий папір з чотирьох пунктів і вийшов з залу, залишивши розхльобувати кашу нинішнього голову партії Вольфганга Шойбле.
Що ж говорить нині старий лис Коль, якому практично доведено приховування грошей від фінансових органів? Перше: скарбник партії розпоряджався не всіма грішми партії, як мало б бути. Друге: Коль «вважав за необхідне тримати в таємниці деякі справи стосовно фінансування певних партійних структур та осіб», довіряючи при цьому своїм працівникам, а не перевіряючи їх хоча б час від часу, як заповідав великий Ленін. Третє: «Мені шкода, якщо це призвело, можливо, до порушення положень закону про партії. Я цього не хотів, я хотів служити моїй партії». Четверте: «Я спростовую всілякі підозри в тому, що політичні рішення, які приймалися, були куплені»...
У четвертому пункті, як ми бачимо, йдеться конкретно про Шрайбера і бойові розвідувальні машини «Лукс» для близькосхідного партнера.
Так це чи ні — справа вимагає розслідування. На сьогодні вже відомо, що у християнських демократів був не один, а до десяти партійних рахунків, якими розпоряджався особисто Коль. Суму, яка оберталася на них, самі християнські демократи оцінюють в два-три мільйони марок. Справа в тім, що практично всі ці гроші вносилися на рахунки готівкою, тому встановити, від кого були такі подарунки, дуже важко. З іншого боку, партії за німецькими законами мають зберігати фінансові документи лише шість років, тому оцінити прокуратура та податкові органи зможуть лише дещицю того, що там коїлося десятиліття. Сам Коль повідомив, що до кінця періоду його владарювання на цих рахунках ставало все менше й менше грошей (тобто пік добровільних пожертвувань лежить за межами шести років), а нинішній голова партії Шойбле запевняє, що нинішнє керівництво ці рахунки в спадщину не одержало і таким справами не займається.
Що ж тепер? Поки що справою займаються «органи». Існує підозра, що не лише в Німеччині були таємні рахунки, а й в інших країнах, зокрема в Швейцарії. Відомо, що надто вже часто їздив туди колишній партійний скарбник, а на паперах про відрядження стоять позначки — «За завданням ХДС-Бонн», що означає одне — особисто Коля. За законом до відповідальності нікого притягнуто не буде. Найбільше, що загрожує партії, — це сплата до державної скарбниці сум, які вдвічі перевищують ті, що їх буде знайдено на «чорних» рахунках — таке тут існує покарання. Перевірено буде і тих осіб, які одержували гроші з підпільних партійних рахунків — чи платили вони свого часу податки з цих сум. Думається, навряд.
Деякі оглядачі пишуть, що «ера Коля» завершилася 30 листопада 1999 року, коли Коль промарширував крізь лави журналістів з опущеною головою.
Але чи почалася тим самим нова, вільна від корупції і нечистих фінансових справ, «ера Шрьодера»?
Якщо судити з інформацій про події, які заполонили німецьку пресу останнім часом, то радше думається про продовження «славних традицій». Найгучніший вибух — відставка улюбленця Шрьодера — голови уряду Нижньої Саксонії Герхарда Глоговскі. Нижня Саксонія — вотчина нинішнього канцлера. Саме тут він був прем'єром, саме тут віддали за нього голоси виборці, саме вони підтримали кандидатуру Шрьодера на посаду канцлера. А ставши канцлером, Шрьодер поставив на своє місце Глоговскі.
Як і багато інших політиків нової генерації «кому за п'ятдесят», Глоговскі вирішив вкотре одружитися. І відсвяткувавши законний шлюб, поїхав у весільну подорож. А нині виявилося, що весілля оплачували для політика наближені до нього одні фірми, музику замовляли на весіллі — другі, а політ у теплі краї спонсорували треті. Для політика, принаймні в сьогоднішній Німеччині, так безпардонно використовувати свій вплив не можна. І Глоговскі подав у відставку. Дехто небезпідставно думає, що сталося це так швидко, бо він, як ніхто інший, знає за собою й інші грішки.
Але відставка прем'єра німецької землі, як не дивно, — ознака морального здоров'я на європейському політичному ландшафті. Те, що твориться в Європейському парламенті, інакше як кумівством не назвеш. І це після відставки Європейської комісії, звинуваченої у фінансових махінаціях! Голова парламенту француженка пані Ніколь Фонтен влаштувала своєю помічницею доньку Крістіну на 6000 марок на місяць. Її колега з Нідерландів Ханя Маій-Вегген заявила, що її донька теж працює в неї референтом. А француз Жан Луї Бурланже переказує зарплатню помічника своїй дружині. Коли пані Фонтен про це сказали, то вона, не задумуючись, відповіла: «Я знаю в парламенті принаймні п'ятдесят депутатів, які влаштували до парламенту своїх дружин, чоловіків, синів та доньок». Ефективність роботи цих «асистентів» навряд чи допоможе вирішувати складні питання європейської політики, вважають спостерігачі. І ніхто з депутатів добровільно йти у відставку не збирається!
Значним додатковим доходом європейських парламентарів стали 6000 марок щомісяця, які вони одержують «на готельні видатки без квитанцій». Тобто — одержуй гроші й живи, де хочеш. Деякі не дуже бідні парламентарі, заощаджуючи на готелях, почали з того часу ночувати прямо в своїх парламентських бюро. Тобто «працювати над вирішення політичних проблем» не лише вдень, але й уночі. Управління справами парламенту заборонило ночувати в приміщенні парламенту лише після того, як італійські депутати викликали туди на ніч повій.
