Інтерв’ю інтернет-видання Washington Profile з Федором Бурлацьким, який здобув широку популярність у роки горбачовської перебудови, не претендує на науковість. Водночас президенту Наукової ради з політології Російської академії наук, в минулому — раднику Горбачова, є що сказати, і є що з чим порівнювати. Необов’язково всі його висновки безперечні — навпаки і американцям, і європейцям, і росіянам, і українцям є про що посперечатися. І передусім — на тему того, які стереотипи минулого вже просто заважають жити. Навіть якщо з ними можна дуже зручно почуватися і розвивати геополітичні теорії минулого сьогодні.
— Які стереотипи стосовно США мало радянське керівництво?
— Передусім США вважалися головним противником. Тут сплуталися дві речі. З одного боку ідеологічна: у США — капіталізм, у СРСР — комунізм, США — головна держава, яка захищає застарілу капіталістичну систему, а СРСР — головна держава, яка відстоює передову соціалістичну систему. Але на це накладалася набагато сильніша ідея — боротьба двох наддержав. Коли Радянський Союз отримав достатній ракетно- ядерний потенціал, він почав розмовляти зі США на рівних. І всі стереотипи були в руслі нашого супердержав’я та оцінки американського супердержав’я. Вирішувалося питання: хто командуватиме світом.
Цей стереотип зберігся й донині. Сьогодні Путін представляє Росію, якщо не як супердержаву, то як державу, яка має величезний ядерний потенціал, яка може, якщо не на рівних, але все ж таки втручатися у справи всього людства, особливо, якщо Америка діє неузгоджено з Росією.
Слід мати на увазі, що Хрущов та його покоління керівників виросли у сталінські часи. Вони чудово пам’ятали, як після закінчення Другої світової війни три лідери — Рузвельт, Сталін і Черчилль — поділили світ. І Радянському Союзу за цим поділом дісталося все від Одера до Янцзи. Міцно засіло у свідомості, що це результат наших перемог і жахливих втрат у війні. Ці території — законний приз, і в цьому регіоні СРСР може робити що завгодно. Існувало переконання, що Америка не чіпатиме нас, що б ми не робили всередині свого табору. Афганістан став виходом за межі цієї зони — це вже був вияв надсупердержав’я.
Інший стереотип пов’язаний з уявленням про саму Америку. Це держава, яка в усьому світі насаджує спосіб життя, свою модель демократії, свободи, ринку тощо. 1960 року було вперше заявлено, що Америка — це світовий жандарм. Ця теза постійно повторювалася. Коли Америка розпочала війну проти Іраку, цей стереотип знову ожив. Звідси й реакція президента Путіна. Він намагався зупинити воєнну акцію проти Іраку. Хоч Ірак давно перестав бути нашим другом, він заборгував нам $8 млрд., а Саддам Хуссейн розстріляв не тільки усіх демократів, але й усіх комуністів. Існує також переконання, що Америка весь час переслідує тільки економічні цілі.
— І наскільки подібні стереотипи відповідають дійсності?
— Корейська війна, війна у В’єтнамі й особливо Карибська криза показали, що радянські керівники дуже погано розуміли, чим є американська політика. Сталін не вірив, що американці зважаться взяти участь у війні в Кореї. Він був переконаний, що за допомогою китайців вдасться дуже швидко захопити Південну Корею, і ділу кінець!
Хрущов надто помилявся щодо США. Він вважав, що Америка так сильно боїться ядерної війни, що якщо ми таємно встановимо ракети на Кубі та встигнемо привести їх у бойову готовність, то Америка це проковтне. Це була дуже серйозна помилка, яка ледь не відіграла трагічну роль для всього людства. Звичайно, Америка не могла змиритися з тим, що ядерний пістолет буде біля її скроні.
Горбачов також припустився дуже багатьох помилок через свої уявлення про США. Коли він розпускав Варшавський договір, він був переконаний, що американці розпустять НАТО. Коли він розпочинав економічні реформи, він вважав, що американці дуже нам допомогатимуть. Слід сказати, що деякі заяви відповідальних осіб, зокрема екс-президента США Ніксона, підтверджували цю ілюзію. Ніксон, пам’ятається, казав, що американці зможуть виділити близько $500 млрд. для здійснення реформ у Росії.
— Стереотипи стосувалися лише зовнішньої політики США?
— Звичайно, ні. Були певні уявлення про соціальну структуру, спосіб життя, політичні інституції Сполучених Штатів. Раніше був стереотип про те, що білі пригноблюють чорних. З усіх амвонів повторювали сентенцію, що «у нас погано, а у вас лінчують негрів». Популярний стереотип, що Америкою керують найбагатші люди, які тримають у кишені уряд, Конгрес і сенат. Дуже повільно проникає у свідомість думка, що Америкою, здебільшого керує середній клас, хоч, звичайно, вплив великого капіталу тут досить значний.
У Росії повелося вважати американців людьми невисокої культури порівняно з росіянами, які виросли на великих творах мистецтва, які мають велику історію і дуже пишаються нею. Американці — прості, технократи, працюють з ранку до ночі, і життя не бачать. Культуру не люблять, до театрів не ходять, читають мало.
А в американців і раніше виявлялося, а нині посилилося уявлення про росіян, як про дивну, незрозумілу націю. Вони думають про російську історію, як про напівазіатську, незрозумілу історію, де виключно царі, кріпацтво, білі раби. Американці думають: ми їм дали такі гарні ідеї — демократію, ринок, права людини, і на що вони їх перетворили — на бідність, злодійство... Цей момент дуже тривожний, бо суспільна свідомість в обох країнах іде помилковим шляхом.
— Стереотипи мали лише негативний відтінок?
— І у СРСР, і в Росії було захоплення Америкою і бажання наздогнати та перевершити її. Ще Сталін висунув формулу, яка запала в душу всьому нашому поколінню: поєднати російський революційний розмах із американською діловитістю. Стрибок, який зробила Америка в технологічному та економічному розвитку, завжди стояв перед очима у радянських керівників. Коли Хрущов з’їздив до Америки, то на закритому засіданні президії ЦК він заявив: «А в Америці побудували комунізм. Там усі живуть добре. Усі мають будинок, машину, вклад у банку тощо». Ми були шоковані. Але він наполіг на тому, щоб до програми партії 1961 року включили спеціальний розділ: наздогнати та перегнати Америку не тільки за рівнем розвитку, але й за рівнем життя.
Але в останні 6 — 10 років посилилася течія антиамериканізму. Вона настала у зв’язку з величезними руйнуваннями, які сталися в нашій країні. Досі майже більшість населення колишнього СРСР вважає, що країну було зруйновано внаслідок тиску США. Досі вважається, що ВПК руйнували за прямим завданням Америки, що Америка свідомо руйнувала СРСР, як наддержаву. І це сильно позначилося під час воєнної кампанії проти Іраку. Більшість експертів, які виступали у ЗМІ, поверталися до старих стереотипів. А дехто навіть натякав, що сьогодні Ірак, завтра — Іран, а післязавтра — колишні радянські республіки.
— А що ви можете сказати про американські стереотипи щодо СРСР та Росії?
— Коли я вперше приїхав сюди — понад 20 років тому — існувало уявлення, що СРСР — головна загроза для Америки, і що від СРСР можна чекати чого завгодно, аж до ядерної атаки. Президент Рейган прямо заявив, що ми — дияволи, які заради комуністичної ідеології готові на все. Але навіть Сталін не готував ядерної війни проти США. Він побоявся втрутитися у Корейську війну, побоявся розправитися з Тіто, оскільки знав можливу реакцію США. Сталін, звичайно, був страшним тираном, але не був дурнем.
Хрущов здався Америці правонаступником Сталіна. Коли він завіз ракети на Кубу, більшість американців чекали ядерної атаки. Але це було абсолютно неможливо. Хрущов і не думав про це. Він хотів урівноважити сили, бо в Туреччині з’явилася американська ракетна база, яка могла обстріляти Україну та Москву.
Взагалі про комуністів у США думали дуже погано. Точніше, більшість американців погано ставилися до комуністичної еліти, а не до простих людей. Але панував стереотип, що ми — люди з «вивихненими мізками». Другий популярний стереотип, що всі росіяни — шпигуни. Найбільш живучий стереотип — про російський експансіонізм. Навіть у школі викладали, що Росія завжди прагнула розширення своїх кордонів, щоб підім’яти Європу, протистояти Заходу тощо. Нині цей стереотип померкнув, але дещо, звичайно, збереглося.
Перший прорив у відносинах було здійснено за Хрущова. Незважаючи на Карибську кризу, Хрущов викликав велику симпатію. Навіть коли він стукав черевиком по трибуні ООН, це здалося усім смішним, але не викликало злості. Це був нормальний людський жест — нахабний, некультурний, але зрозумілий. А за часів Горбачова стався перелом в американській свідомості. Але тут з’явився захоплений, але несерйозний стереотип, що Росія у короткий термін стане схожою на західні країни — здобуде демократичні інститути, ринкову економіку, створить пристойний рівень життя тощо. Тобто це був позитивний стереотип, але із невиправданими очікуваннями. Особливо сильно це позначилося у момент придушення водевільного путчу 1991 року, який у США вважали новою демократичною революцією. Протягом кількох років Єльцина вважали головною опорою демократизації Росії та головним гарантом проти реставрації комунізму.
Але після 1993 року Єльцин повернув убік приватизації на користь колишньої комуністичної та комсомольської еліти. І тут в Америці почався крен у інший бік. Почали вважати, що в Росії все погано, що приватизація — це злодійство, що невідомо звідки з’явилися мільярдери-олігархи, які нічого не виробляють і гальмують процес розвитку економіки. Це правда, але далеко не вся правда — все ж таки країна розвивається у правильному напрямі, хоч і з величезними витратами.
Потрібні великі програми, спрямовані на зміну уявлень одне про одного. Мине кілька десятиріч, і Росія зведеться на ноги. Керівникам двох країн варто думати про майбутнє і робити все, щоб не було рецидивів. Попри всі обставини, США та Росія залишаються наймогутнішими ракетно-ядерними державами світу. Саме ці країни можуть перетворити нашу планету на зірочку, на якій не буде жодного життя, про що ще у 1960-і роки попереджав президент Джон Кеннеді.
